Перепост з журналу Анатолія Секретарьова. Публікую його тут, бо у виконанні пісні беруть участь "коти". Взагалі Анатолій Михайлович вирішив розпочати цілу серію постів зі своїми піснями (ось іще один, досить цікавий але без "котів"), тому всім зацікавленим раджу почитати оригінали, бо, як на мене, проект дуже цікавий.
Песня "Одного вечора" ("В один из вечеров") настолько географична, т.е. настолько сильно (конечно, для меня самого) привязана к земле, что много слов в ней быть никак не может, - ведь земля, ее близкие и понятные нам ландшафты "поют" сильно, глубоко, высоко, но всегда бессловесно. Эта песня всякий раз, когда ее слушаю или, тем более, пою, переносит меня в родные Черкассы, на террасу кручи возле Юнацкого спуска На этой террасе в пору моего детства лепились крупные, разложистые, козацкого покроя хаты, правда крытые уже не соломой, а кровельной жестью. Иногда, увы, я, в компании подобных себе балбесов, тешился тем, что запускал в гулкую кровлю с Горы (так в Черкассах называли край города, подступающий к приднепровским склонам) - нет, не камнем, слава Богу, а зеленым надкушенным яблоком. Кровля грозно грохала-бухала, от круч немедленно отзывалось эхо, и от этого становилось то ли страшно, то ли стыдно.
Впрочем, в песне поется совсем о другом яблоке - о золотом яблоке Солнца, которое, если смотреть с той самой террасы, закатывается за Гору так рано, когда еще до вечера там, за Горой, еще далеко. Я, помнится, не раз в такую пору из уже затемненного уступа кручи выбегал наверх, на Гору, чтобы увидеть и удивиться, как далеко еще до вечера здесь - в горнем, шумящем, гудящем современном мире, таком непохожем на тот, уже закрытый темносиней завесой молчаливый островок былого козацкого житья.
Играют и поют со мной "Очеретяные коты", аранжировка Володи Войчишина.
Одного вечора...
Одного вечора, так схожого на інші вечори,
відчуєш ти, що це не вечір,
що сонце, сховане за черепом гори,
горить і там, горить і там, горить і там, - таке ж розпечене.
жовтень, 2005.
неділя, 14 лютого 2010 р.
пʼятниця, 12 лютого 2010 р.
Фотозвіт про день народження Анатолія Секретарьова
Олег Усатюк розмістив відео-слайд-шоу на пісню "Піфагор" на честь дня народження Анатолія Секретарьова 30 січня 2010 року.
Приєднуємося до привітань маестро!
Приєднуємося до привітань маестро!
Мой друг - алкоголик
Отже пісня "Мой друг - алкоголик", як місцевий аналог Вейтсівських характерів.
Цікавий персонаж - на початку пісні "он живет одним прошлым", що характеризує його як людину, яка не стільки живе, скільки доживає. З іншого боку - у кожнім приспіві "и он жизнь свою начинал сначала", а завершуєтся пісня оптимістично-стверджувальним "Он живет!" (принаймні в інтерпретації Романа Кріля, бо у віршах Секретарьова стоїть спокійна крапка). Тобто наш протагоніст після кожного падіння знаходив сили починати все спочатку.
Очеретяний кіт, "Ранішні звуки"
Демо-запис, грудень 2008.
Додам від себе що ця пісня увійшла в програму "Ранішні звуки", але потім була виключена під час запису "Демидівського альбому" по концептуальних причинах.
Мой друг - алкоголик
Музыка, слова – А. Секретарев
Мой друг - алкоголик. Он живет одним прошлым.
Он бы пропил и его, что, увы, невозможно.
Впрочем, прошлое - это что-то вроде закуски,
выпьешь, вспомнишь, и вздрогнешь, и скажешь по-русски:
- Ах, мать-перемать, сколько разного было,
с кем я только не знался, где меня не носило! -
так мой друг вечерами портвейн попивает,
и в окошко глядит, и себя вспоминает.
В школе другу моему с трудом давались науки,
но из плеч его росли не крюки, а руки,
И если бы он не корпел над бумагой,
получился б из него неплохой работяга.
Но в стране ненормальной, где все - инженеры,
его в вуз потянуло какого-то черта.
Он там спился от тоски и от безнадеги
и вернулся домой ни с чем с полдороги.
А большая река текла всегда рядом,
он спускался к ней, он кроил ее взглядом.
Он кричал ей: “Что делать?!” - А она молчала.
И он жизнь свою начинал сначала.
И вот мой друг связался с “Аэрофлотом”.
Его взяли туда, конечно, не первым пилотом,
а просто грузчиком при старом биплане,
что поля посыпал ядовитою дрянью.
Он таскал мешки с селитрой и дустом,
он шутил - “здесь выжить - это просто искусство!”.
И порой, от порывов попутного ветра
он блевал на свеклу с высоты в двадцать метров.
Все шло хорошо, но вот однажды
случился праздник - неважно какой, но важно, что очень важный,
и он по пьянке поспорил с пилотом,
что сигнет на скирду с крыла самолета.
И взлетели они на глазах у народа,
он упал на солому, а биплан - в огороды.
Шеф отмазал пилота и отправил лечиться,
а его на три года, - ну как тут не спиться?
А большая река всегда текла рядом,
он спускался к ней, он кроил ее взглядом.
Он кричал ей: “Что делать?!” - А она молчала.
И он жизнь свою начинал сначала.
И вот мой друг задумал жениться.
Он решил стать отцом, он решил расплодиться.
И однажды ночью в парке он встретил подругу,
та возьми и отдайся ему с перепугу.
И ему в темноте показалось занятным,
что подруга была, как страна, необьятна.
Он вручил ей свой паспорт, сковородку и веник,
но ее рацион стоил бешеных денег.
И вот мой друг подался в завсклады.
Он слегка воровал, - ведь кормить ее ж надо!
Но потом пошли дети - обжоры в мамашу,
и он понял, что жизнь провалилась в парашу.
И когда ревизоры поставили точку,
чтоб спастись от тюряги, он продал свою почку.
Вышел он из больницы - без почки и тощий,
а жена укатила в Америку к теще.
А большая река всегда текла рядом,
он спускался к ней, он кроил ее взглядом.
Он кричал ей: “Что делать?!” - А она молчала.
И он жизнь свою начинал сначала.
Мой друг - алкоголик, он живет одним прошлым.
Мой друг - алкоголик... Он живет.
1997.
Цікавий персонаж - на початку пісні "он живет одним прошлым", що характеризує його як людину, яка не стільки живе, скільки доживає. З іншого боку - у кожнім приспіві "и он жизнь свою начинал сначала", а завершуєтся пісня оптимістично-стверджувальним "Он живет!" (принаймні в інтерпретації Романа Кріля, бо у віршах Секретарьова стоїть спокійна крапка). Тобто наш протагоніст після кожного падіння знаходив сили починати все спочатку.
Очеретяний кіт, "Ранішні звуки"
Демо-запис, грудень 2008.
Додам від себе що ця пісня увійшла в програму "Ранішні звуки", але потім була виключена під час запису "Демидівського альбому" по концептуальних причинах.
Мой друг - алкоголик
Музыка, слова – А. Секретарев
Мой друг - алкоголик. Он живет одним прошлым.
Он бы пропил и его, что, увы, невозможно.
Впрочем, прошлое - это что-то вроде закуски,
выпьешь, вспомнишь, и вздрогнешь, и скажешь по-русски:
- Ах, мать-перемать, сколько разного было,
с кем я только не знался, где меня не носило! -
так мой друг вечерами портвейн попивает,
и в окошко глядит, и себя вспоминает.
В школе другу моему с трудом давались науки,
но из плеч его росли не крюки, а руки,
И если бы он не корпел над бумагой,
получился б из него неплохой работяга.
Но в стране ненормальной, где все - инженеры,
его в вуз потянуло какого-то черта.
Он там спился от тоски и от безнадеги
и вернулся домой ни с чем с полдороги.
А большая река текла всегда рядом,
он спускался к ней, он кроил ее взглядом.
Он кричал ей: “Что делать?!” - А она молчала.
И он жизнь свою начинал сначала.
И вот мой друг связался с “Аэрофлотом”.
Его взяли туда, конечно, не первым пилотом,
а просто грузчиком при старом биплане,
что поля посыпал ядовитою дрянью.
Он таскал мешки с селитрой и дустом,
он шутил - “здесь выжить - это просто искусство!”.
И порой, от порывов попутного ветра
он блевал на свеклу с высоты в двадцать метров.
Все шло хорошо, но вот однажды
случился праздник - неважно какой, но важно, что очень важный,
и он по пьянке поспорил с пилотом,
что сигнет на скирду с крыла самолета.
И взлетели они на глазах у народа,
он упал на солому, а биплан - в огороды.
Шеф отмазал пилота и отправил лечиться,
а его на три года, - ну как тут не спиться?
А большая река всегда текла рядом,
он спускался к ней, он кроил ее взглядом.
Он кричал ей: “Что делать?!” - А она молчала.
И он жизнь свою начинал сначала.
И вот мой друг задумал жениться.
Он решил стать отцом, он решил расплодиться.
И однажды ночью в парке он встретил подругу,
та возьми и отдайся ему с перепугу.
И ему в темноте показалось занятным,
что подруга была, как страна, необьятна.
Он вручил ей свой паспорт, сковородку и веник,
но ее рацион стоил бешеных денег.
И вот мой друг подался в завсклады.
Он слегка воровал, - ведь кормить ее ж надо!
Но потом пошли дети - обжоры в мамашу,
и он понял, что жизнь провалилась в парашу.
И когда ревизоры поставили точку,
чтоб спастись от тюряги, он продал свою почку.
Вышел он из больницы - без почки и тощий,
а жена укатила в Америку к теще.
А большая река всегда текла рядом,
он спускался к ней, он кроил ее взглядом.
Он кричал ей: “Что делать?!” - А она молчала.
И он жизнь свою начинал сначала.
Мой друг - алкоголик, он живет одним прошлым.
Мой друг - алкоголик... Он живет.
1997.
четвер, 11 лютого 2010 р.
"Час" Тома Вейтса
Коли я почав шукати "ВКонтакті" невідомі мені пісні "Очеретяного Кота", то однією з незнайомих пісень які мене вразили була пісня "Час". Правду кажучи мене спершу вразив не зміст, а швидше соліст - я вже звик до того що Роман Кріль віддає голосову партію Володимиру Войчишину чи Миколі Доляку, але бас? Хто це може бути?
Виявилося що це голос Анатолія Секретарьова - вчителя "Котів". Це відкриття спонукало мене на пошуки інших прикладів їх спільної творчості, але до цієї теми я збираюся повернутися пізніше.
А. Секретарьов, гурт "Очеретяний кіт".
Аранжування – Володимир Войчишин.
Демо-запис, початок 2008 р.
Час
Варіація на музику і тему пісні Т. Вейтса "Time"
Слова - О. Лакомов, А. Секретарьов
Поспішаю до тебе і знов не встигаю,
хоч і вдалим був, начебто, старт.
Не повзу, але чую, як сили втрачаю,
роздаю по дорозі свій скарб.
Час застиг, - час від часу і він спочиває.
А коли далі плисти, - він знає.
Птах сидить на старій черешні,
незнайомий птах, нетутешній.
Це час, час, час.
Час, час.
Час у твоєї любові.
Час, час, час.
2008.
А ось що пише А. Секретарьов про творчість Тома Вейтса:
"...Тут нужно заметить, что вообще-то я слабо представляю себе состояние современного песенного дела. Но сейчас меня это заинтересовало, и я буду потихоньку углублять свои знания. Вот и сегодня я решил познакомиться с образом жизни Тома Вейтса, одного из близких мне авторов-исполнителей. Так вот, оказалось, что этот человек живет в американской глубинке с женой и тремя детьми, редко выбирается "на люди" и не употребляет алкоголя уже 15 лет. На первый взгляд, трудно увязать такой модус вивенди с разнообразием его репертуара (как в музыке, так и в текстах), с явной шокинговой, алкогольно-приблатнененной доминантой. Но если подумать, то где, как не в глубинке, где все люди более на виду, чем в мегаполисе, лучше наблюдать весь широкий спектр людских характеров и доль. К тому же в глубинке лучше просматривается индивидуальность, личностность характера, в то время как в мегаполисе сильнее срабатывает типизация, превращающая героя-личность в героя-персону (например в московского алкоголика богемного типа. т.н. "митька"). Позволю себе в качестве "личностной" альтернативы привести героя собственной, "глубинковой" песни "Мой друг - алкоголик".
("Мой друг - алкоголик" буде темою наступного допису)
Виявилося що це голос Анатолія Секретарьова - вчителя "Котів". Це відкриття спонукало мене на пошуки інших прикладів їх спільної творчості, але до цієї теми я збираюся повернутися пізніше.
А. Секретарьов, гурт "Очеретяний кіт".
Аранжування – Володимир Войчишин.
Демо-запис, початок 2008 р.
Час
Варіація на музику і тему пісні Т. Вейтса "Time"
Слова - О. Лакомов, А. Секретарьов
Поспішаю до тебе і знов не встигаю,
хоч і вдалим був, начебто, старт.
Не повзу, але чую, як сили втрачаю,
роздаю по дорозі свій скарб.
Час застиг, - час від часу і він спочиває.
А коли далі плисти, - він знає.
Птах сидить на старій черешні,
незнайомий птах, нетутешній.
Це час, час, час.
Час, час.
Час у твоєї любові.
Час, час, час.
2008.
А ось що пише А. Секретарьов про творчість Тома Вейтса:
"...Тут нужно заметить, что вообще-то я слабо представляю себе состояние современного песенного дела. Но сейчас меня это заинтересовало, и я буду потихоньку углублять свои знания. Вот и сегодня я решил познакомиться с образом жизни Тома Вейтса, одного из близких мне авторов-исполнителей. Так вот, оказалось, что этот человек живет в американской глубинке с женой и тремя детьми, редко выбирается "на люди" и не употребляет алкоголя уже 15 лет. На первый взгляд, трудно увязать такой модус вивенди с разнообразием его репертуара (как в музыке, так и в текстах), с явной шокинговой, алкогольно-приблатнененной доминантой. Но если подумать, то где, как не в глубинке, где все люди более на виду, чем в мегаполисе, лучше наблюдать весь широкий спектр людских характеров и доль. К тому же в глубинке лучше просматривается индивидуальность, личностность характера, в то время как в мегаполисе сильнее срабатывает типизация, превращающая героя-личность в героя-персону (например в московского алкоголика богемного типа. т.н. "митька"). Позволю себе в качестве "личностной" альтернативы привести героя собственной, "глубинковой" песни "Мой друг - алкоголик".
("Мой друг - алкоголик" буде темою наступного допису)
середа, 3 лютого 2010 р.
Налягай на весла
Двоє в човні -
Молодший налягає на весла.
Вранішній дим світанком -
Суміш вогка світанком воскресла.
Річка шумить...
Крихкі острівці посірілого льоду
Долає хлюп весел.
Чути мотор - рибнадзор на природу
Виїхав. В'їхав...
Другий - той шкіпер.
Вказує рух він як жива мапа.
Навіть вночі йому вогні не потрібні -
він завжди знає напрям.
Хоч рідко коли,
Хоч рідко коли
той напрям рухів як хотілося б діє
Може він мріє?
Мабуть він мріє - в тумані ріки
Мрії шепоче ранішня весна.
Гей, куме,
Налягай на весла!
Треба дістатися берегу.
Рибальська затока
Човен прибульців охоплює черевом
Пісочного руху.
Ще в часи комунізму втомлені містом
Захопили це місце -
Тепер мають облогу, виклики в суд.
Дачне село - пісне, але живописне,- воно
В намисті човнів випливає з туману.
Пахощі йоду вертають часи
Коли пацаном допливав до коси
І мріяв доплисти до острову Байда!..
(Зараз це в іншому місті).
Рибалки зчищають молюсків з сіток,
Лящів в них немає - є плітка!
Беремо і гайда!
Беремо і гайда!
В тумані ріки
Мрії шепоче ранішня весна.
Гей, куме,
Налягай на весла!
Треба дістатися берегу.
Сільський рок у Демидівці творив гурт "Очеретяний кіт"
Вінницький гурт «Очеретяний кіт» повноцінно презентував свій новий «Демидівський альбом» на свято Водохреща.
Влітку «коти» на 5 днів покинули метушню міста і гармонійно поєднали сільський відпочинок із записуванням пісень. Поїхали у село Демидівку Жмеринського району і там, у простій сільській хаті, створили імпровізовану студію. Так і народився «Демидівський альбом». А от презентація його відбулась минулого тижня, на Водохреща.
Учасники гурту зізнались, що у сільській хатині творчий процес відбувався абсолютно несвідомо. Взагалі, записати альбом у селі було мрією «котів». Бо, за їхніми словами, у кожного українця є своє тяжіння до села. Воно виходить ізсередини. І лише там можна відчути свободу, по-справжньому відпочити, плідно попрацювати.
Такою агітацією повернутися до барв і приємностей сільського життя пройнята кожна композиція з нового альбому. Музиканти переконані, що метушня міста не так часто дозволяє знайти час для таких творчих справ. Для тих п'яти літніх днів у Демидівці «Очеретяний кіт» готувався близько двох місяців. Саме Демидівка надихнула гурт на створення декількох пісень, зокрема «Окіл рову» і «Табу».
– Купити свою хатинку в селі і жити там — це мрія класична, і її можна здійснити, — розповіли учасники гурту вінницьким інтернет-виданням. — Свобода та відсутність сусідів зіграли свою роль. Демидівка — це ідеальне місце для нас. Це — наша антикризова ідея створення музичного продукту.
Адже сьогодні випускати альбом невигідно, всі видавці сказали дружно «ні». Ми намагаємося потроху самі дістатися слухача, маємо сторінки у соціальних мережах, а ще дуже сподіваємося, що завдяки нашим друзям контакт зі слухачем стане тіснішим, якіснішим і яскравішим.
Єва ОСТРОВСЬКА
3.02.2010
Оригінал
Влітку «коти» на 5 днів покинули метушню міста і гармонійно поєднали сільський відпочинок із записуванням пісень. Поїхали у село Демидівку Жмеринського району і там, у простій сільській хаті, створили імпровізовану студію. Так і народився «Демидівський альбом». А от презентація його відбулась минулого тижня, на Водохреща.
Учасники гурту зізнались, що у сільській хатині творчий процес відбувався абсолютно несвідомо. Взагалі, записати альбом у селі було мрією «котів». Бо, за їхніми словами, у кожного українця є своє тяжіння до села. Воно виходить ізсередини. І лише там можна відчути свободу, по-справжньому відпочити, плідно попрацювати.
Такою агітацією повернутися до барв і приємностей сільського життя пройнята кожна композиція з нового альбому. Музиканти переконані, що метушня міста не так часто дозволяє знайти час для таких творчих справ. Для тих п'яти літніх днів у Демидівці «Очеретяний кіт» готувався близько двох місяців. Саме Демидівка надихнула гурт на створення декількох пісень, зокрема «Окіл рову» і «Табу».
– Купити свою хатинку в селі і жити там — це мрія класична, і її можна здійснити, — розповіли учасники гурту вінницьким інтернет-виданням. — Свобода та відсутність сусідів зіграли свою роль. Демидівка — це ідеальне місце для нас. Це — наша антикризова ідея створення музичного продукту.
Адже сьогодні випускати альбом невигідно, всі видавці сказали дружно «ні». Ми намагаємося потроху самі дістатися слухача, маємо сторінки у соціальних мережах, а ще дуже сподіваємося, що завдяки нашим друзям контакт зі слухачем стане тіснішим, якіснішим і яскравішим.
Єва ОСТРОВСЬКА
3.02.2010
Оригінал
понеділок, 1 лютого 2010 р.
Апологія "Рейок" у їх додемидівській версії
Oдpaзy xoчy cкaзaти щo кpитикa – cпpaвa нeблaгoдapнa, бo aвтopи її нe cпpиймaють (і пpaвильнo poблять), тa і взaгaлі пoвчaти мaйcтpa як йoмy пиcaти віpші, якy мyзикy гpaти, зa якy cтpyнy дьopгaти пo якиx бapaбaнax cтyкaти – нєxapaшo.
(Тyт я мaю зaмoвкнyти ocтaтoчнo, aлe... – зaлишaйтecя з нaми :)
Oтжe, мій дocвід cпpийняття і ocмиcлeння цьoгo тeкcтyaльнo-мyзичнoгo cплaвy який мaє нaзвy «Peйки».
У першій версії цього тексту я закликав читача ввімкнути уяву, але із переїздом на власний блог мої технічні можливості трохи розширилися, отже можна просто увімкнути пісню "Рейки" в її вepcіі нa MyRadio.com.ua (дo peчі нa цій cтopінці виднo щo cтapa вepcія піcні мaє нaйвищий peйтинг з ycіx «міжaльбoмниx» зaпиcів http://myradio.com.ua/group/3551 , щo, нa мій пoгляд, пoкaзyє щo вoнa нaйбільш cпoдoбaлacя cлyxaчaм, a oтжe мaє пpaвo нa oкpeмe іcнyвaння). Щe дoдaм, щo y тoмy caмoмy peйтингy вoнa дyжe відіpвaлacя від іншиx мoїx yлюблeниx піceнь – «10 poків кінoмexaнікoм» і «Paнішня вecнa» (тaм дe «двoє в чoвні»), щo як нa мeнe, тeж пoкaзoвe явищe.
Отже поїхали:
(ocнoвний тeмп)
Peйки єднaють cвіти –
Міcтa, міcтeчкa, ceлa.
Пo cyті мeтaлeві дpoти-бpaти:
Нyль, фaзa... нeбo!
В цій pізниці зapядів
Шyмить, шypxoтить і гyдe,
Гyдe eлeктpичкa – xтocь її вeдe,
Xтocь її вeдe... Дeцибeли джaзy...
(пpoгpaш)
Поки звучить музика без слів вставлю своїх п’ять копійок.
Рейки — це слово задає точку зору, рівень з якого ми сприймаємо електричку. Вона з’являється лише в кінці куплету, але її рух і гуркіт колес відчувається набагато раніше — (все як у житті!) — спочатку відчуття (навіть передчуття) і лише потім сам об’єкт з’являється у полі нашого зору.
Ось ми її побачили, почули зрозуміли, відчули це напруження ритму, цю чітку схему в якій відбувається рух, і навіть невеличку «розкачку» цієї схеми, бо електричка погойдується від руху (на словах «металеві дроти-брати» — дроти які гойдаються! Дуже влучно!). І ось цей ритм після куплету «розчиняється», змінюється, він все ще задає певні рамки, але пісня їх «перестала помічати» — вона вивільнюється, з’являється просто фізичне відчуття свободи!
Рух (електрички) продовжуєтся, але ми раптово змінили точку зору — електричка підхопила нас і несе вперед — ми ненадовго забули про всю цю машинерію — всі ці колеса, стики, костилі, шпали, — і насолоджуємося чистим рухом, польотом.
Дуже важливим є момент цього подолання ритмічної схеми. Воно відбувається після слова «джаз». Такий самий прийом несподіваної свободи використовується у творах Луї Армстронга, коли оркестр тримає шалений темп сучасного життя, а труба Армстронга немов не помічає цього ритму, але звучить дуже гармонійно із оркестром. Свобода, яка є і у наш напружений, шалений, «божевільний» час.
Програш закінчується ми знову опиняємось у вагоні:
Забув, коли бачив тут в останнє
Паперові скрині від бананів.
Нагромаджені шухляди усюди в вагоні
Подільські яблуневі конвої!
Візки, кравчучки – масивні, хенд-мейд
Серед них знайдуться
Прості шедеври стихійних базарів
Залізні поні чекають... В осіннім вагоні...
Насправді ми ще не зовсім були у вагоні — ми відчуваємо його ритм його руху, немов зазираючи крізь вікна. Саме тут хочу зробити ремарку щодо «перенавантаженості» тексту. Він дуже добре сприймається (окрім хенд-мейдів) і гармонійно підтримує ритм музики. Слова не проминають повз слухача, але й тут можна було б знайти цікавий художній прийом — спробуйте позазирати у вікна електрички коли вона проноситьс я повз вас на повній швидкості! Якщо ви одному вікну (слову) приділяєте забагато уваги — всі інші просто проносяться мимо!
Дуже влучне слово «нагромаджені» — тільки одне це слово малює картину як ці шухляди у вагоні складені. Його точно не треба «розвантажувати» — ця стисненість звуків просто необхідна!
І знову в кінці куплета ритм розчинюється — тут ключовим словом стала «осінь». Ми немов визираємо з вікна щоб подивитися на оточуючу природу...
(довгий програш)
І ось ми таки опинилися у самому вагоні. Тут ритм вже відчувається вже не так як назовні, ми роздивляємся навколо, ніякої метушні не бачимо:
(Повільна тема)
Це було колись а зараз –
Напівпустий вагон і третій клас.
Плейер додає кольори, лунає
Помаранчевий джаз!
А тут напевно передається стан чоловіка, що «напроти сідає»:
(Основний темп)
Чоловік напроти сідає,
Щось кумедне розповідає.
Чому він злий? Чому самотній
Як день суботній?
Знову «вихід за межі» вагону:
(Повільна тема)
За вікном сутеніє.
Зимовий вечір догоря.
(програш, десь у кінці програшу йде чітка «латина»,
щось на кшталт «Arriba mujer! Ay-ay-ay-ay-ay-ay!)
Ця «латина», а точніше іспанська/португальська це... повернення до першого рядка пісні! Це напів-музичне напів-текстуальне звернення до «Рейки єднають світи». Тільки тоді це означало «Світи – міста, містечка, села», а тепер це означення дотягнулося аж до Бразилії! Композиційно це дуже сильний прийом! До того ж виконаний в іншій площині, що перетворює «коло» у «спіраль».
Тепер щодо пісні з "Демидівського альбому". Атмосферу електрички пісня передає, і відчувається що присвяту всім людям важкої, але водночас важливої професії, що несуть різні корисні речі пасажирам електрички зроблено не просто так. Але пісня вийшла зовсім інша, хоча нового тексту в ній не з’явилося. Пісня також має право на існування, але вона зовсім про інше. Тут нема усіх цих «польотів». Ми з самого початку опиняємося у вагоні і їдемо, їдемо, їдемо і розглядаємо супутників та їх речі (шухляди, коробки - ти ба, знов кравчучки), протискаємося всередину або поближче до дверей і весь час нас супроводжують люди незвичайної професії які довели рух через переповнений вагон до стану мистецтва.
Я б голосував щоб «додемидівський» варіант був записаний хоча б у вигляді бонусу. Ось наприклад деякі виконавці по три ремікси однієї пісні на один альбом записують, а тут не просто ремікс — це фактично зовсім інший музично/текстовий простір!
Сподіваюся що я не перевантажив вас своїми враженнями і вони стануть вам у пригоді.
(Тyт я мaю зaмoвкнyти ocтaтoчнo, aлe... – зaлишaйтecя з нaми :)
Oтжe, мій дocвід cпpийняття і ocмиcлeння цьoгo тeкcтyaльнo-мyзичнoгo cплaвy який мaє нaзвy «Peйки».
У першій версії цього тексту я закликав читача ввімкнути уяву, але із переїздом на власний блог мої технічні можливості трохи розширилися, отже можна просто увімкнути пісню "Рейки" в її вepcіі нa MyRadio.com.ua (дo peчі нa цій cтopінці виднo щo cтapa вepcія піcні мaє нaйвищий peйтинг з ycіx «міжaльбoмниx» зaпиcів http://myradio.com.ua/group/3551 , щo, нa мій пoгляд, пoкaзyє щo вoнa нaйбільш cпoдoбaлacя cлyxaчaм, a oтжe мaє пpaвo нa oкpeмe іcнyвaння). Щe дoдaм, щo y тoмy caмoмy peйтингy вoнa дyжe відіpвaлacя від іншиx мoїx yлюблeниx піceнь – «10 poків кінoмexaнікoм» і «Paнішня вecнa» (тaм дe «двoє в чoвні»), щo як нa мeнe, тeж пoкaзoвe явищe.
Отже поїхали:
(ocнoвний тeмп)
Peйки єднaють cвіти –
Міcтa, міcтeчкa, ceлa.
Пo cyті мeтaлeві дpoти-бpaти:
Нyль, фaзa... нeбo!
В цій pізниці зapядів
Шyмить, шypxoтить і гyдe,
Гyдe eлeктpичкa – xтocь її вeдe,
Xтocь її вeдe... Дeцибeли джaзy...
(пpoгpaш)
Поки звучить музика без слів вставлю своїх п’ять копійок.
Рейки — це слово задає точку зору, рівень з якого ми сприймаємо електричку. Вона з’являється лише в кінці куплету, але її рух і гуркіт колес відчувається набагато раніше — (все як у житті!) — спочатку відчуття (навіть передчуття) і лише потім сам об’єкт з’являється у полі нашого зору.
Ось ми її побачили, почули зрозуміли, відчули це напруження ритму, цю чітку схему в якій відбувається рух, і навіть невеличку «розкачку» цієї схеми, бо електричка погойдується від руху (на словах «металеві дроти-брати» — дроти які гойдаються! Дуже влучно!). І ось цей ритм після куплету «розчиняється», змінюється, він все ще задає певні рамки, але пісня їх «перестала помічати» — вона вивільнюється, з’являється просто фізичне відчуття свободи!
Рух (електрички) продовжуєтся, але ми раптово змінили точку зору — електричка підхопила нас і несе вперед — ми ненадовго забули про всю цю машинерію — всі ці колеса, стики, костилі, шпали, — і насолоджуємося чистим рухом, польотом.
Дуже важливим є момент цього подолання ритмічної схеми. Воно відбувається після слова «джаз». Такий самий прийом несподіваної свободи використовується у творах Луї Армстронга, коли оркестр тримає шалений темп сучасного життя, а труба Армстронга немов не помічає цього ритму, але звучить дуже гармонійно із оркестром. Свобода, яка є і у наш напружений, шалений, «божевільний» час.
Програш закінчується ми знову опиняємось у вагоні:
Забув, коли бачив тут в останнє
Паперові скрині від бананів.
Нагромаджені шухляди усюди в вагоні
Подільські яблуневі конвої!
Візки, кравчучки – масивні, хенд-мейд
Серед них знайдуться
Прості шедеври стихійних базарів
Залізні поні чекають... В осіннім вагоні...
Насправді ми ще не зовсім були у вагоні — ми відчуваємо його ритм його руху, немов зазираючи крізь вікна. Саме тут хочу зробити ремарку щодо «перенавантаженості» тексту. Він дуже добре сприймається (окрім хенд-мейдів) і гармонійно підтримує ритм музики. Слова не проминають повз слухача, але й тут можна було б знайти цікавий художній прийом — спробуйте позазирати у вікна електрички коли вона проноситьс я повз вас на повній швидкості! Якщо ви одному вікну (слову) приділяєте забагато уваги — всі інші просто проносяться мимо!
Дуже влучне слово «нагромаджені» — тільки одне це слово малює картину як ці шухляди у вагоні складені. Його точно не треба «розвантажувати» — ця стисненість звуків просто необхідна!
І знову в кінці куплета ритм розчинюється — тут ключовим словом стала «осінь». Ми немов визираємо з вікна щоб подивитися на оточуючу природу...
(довгий програш)
І ось ми таки опинилися у самому вагоні. Тут ритм вже відчувається вже не так як назовні, ми роздивляємся навколо, ніякої метушні не бачимо:
(Повільна тема)
Це було колись а зараз –
Напівпустий вагон і третій клас.
Плейер додає кольори, лунає
Помаранчевий джаз!
А тут напевно передається стан чоловіка, що «напроти сідає»:
(Основний темп)
Чоловік напроти сідає,
Щось кумедне розповідає.
Чому він злий? Чому самотній
Як день суботній?
Знову «вихід за межі» вагону:
(Повільна тема)
За вікном сутеніє.
Зимовий вечір догоря.
(програш, десь у кінці програшу йде чітка «латина»,
щось на кшталт «Arriba mujer! Ay-ay-ay-ay-ay-ay!)
Ця «латина», а точніше іспанська/португальська це... повернення до першого рядка пісні! Це напів-музичне напів-текстуальне звернення до «Рейки єднають світи». Тільки тоді це означало «Світи – міста, містечка, села», а тепер це означення дотягнулося аж до Бразилії! Композиційно це дуже сильний прийом! До того ж виконаний в іншій площині, що перетворює «коло» у «спіраль».
Тепер щодо пісні з "Демидівського альбому". Атмосферу електрички пісня передає, і відчувається що присвяту всім людям важкої, але водночас важливої професії, що несуть різні корисні речі пасажирам електрички зроблено не просто так. Але пісня вийшла зовсім інша, хоча нового тексту в ній не з’явилося. Пісня також має право на існування, але вона зовсім про інше. Тут нема усіх цих «польотів». Ми з самого початку опиняємося у вагоні і їдемо, їдемо, їдемо і розглядаємо супутників та їх речі (шухляди, коробки - ти ба, знов кравчучки), протискаємося всередину або поближче до дверей і весь час нас супроводжують люди незвичайної професії які довели рух через переповнений вагон до стану мистецтва.
Я б голосував щоб «додемидівський» варіант був записаний хоча б у вигляді бонусу. Ось наприклад деякі виконавці по три ремікси однієї пісні на один альбом записують, а тут не просто ремікс — це фактично зовсім інший музично/текстовий простір!
Сподіваюся що я не перевантажив вас своїми враженнями і вони стануть вам у пригоді.
Підписатися на:
Дописи (Atom)