А. Секретарьов - Дивись

Серед записів пісень Анатолія Секретарьова є два, записані разом із визнаними джазовими музикантами світового рівня - Павлом Шепетою та Максимом Гладецьким. Один з цих записів я вже викладав у пості про пісню "Весна".

Друга пісня - "Дивись" написана на вірші В. Прилипка. Досі її не викладав, бо "Очеретяний блог" присвячений все-ж таки творчості учнів маестро.

Але нарешті Володимир Войчишин і Анатолій Секретарьов записали нову версію пісні, а отже можу поділитися з вами всіма версіями одразу.

Отже, спочатку "очеретяний" варіант:

А. Секретарьов та В. Войчишин

А це - обіцяний десерт:

А. Секретарьов - голос, гітара. Павло Шепета - фортепіано, Максим Гладецький - контрабас.
Грудень 2008.

Дивись
слова - В. Прилипко,
музика - А. Секретарьов

Дивись, сьогодні ніч стає
Такої тихої погоди.
Зірки над нами, як народи,
І в кожній наше серце б'є.

Дивись, як лізуть чудеса
З води - темнющої могили,
Та в мене є ще трохи сили,
Щоб їм замовити уста.

Дивімсь, на нас обох дивімсь,
Запам'ятаєм наши лиця,
Їм в наших дітях повториться, -
Адже сьогодні ніч стає
Такоі тихої погоди.
Зірки над нами, як народи,.
І в кожній наше серце б'є.

1984

Човен

Пісня Анатолія Секретарьова. Про те як вона була написана розповідає автор в своєму блозі, скажу лише що це чи не найперша пісня Секретарьова.


"Очеретяний Кіт", А. Секретарьов, аранжування В. Войчишина, 2008.

Човен
Слова - В. Прилипко
Музика - А. Секретарьов
Виплив човен-місяченько
та й у зоряну долину.
Зажурився козаченько,
золоте весло покинув.

Приспів:
Ой вже пізно нам, братове,
золоте весло шукати.
Загойдався важко човен
та й узявся потопати.

Нижче, - й верби золотіють,
когути вже за ніч хрипнуть.
Нижче, - й хати вже біліють,
сніг-крупу хурделі сиплють.

Приспів:
Ой вже пізно нам, братове,
золоте весло шукати.
Загойдався важко човен
та й узявся потопати.

Плине місяць нижче й нижче,
та й сховався на горищі.

Відео записане 6 березня 2010 року. Співає Сергій Фоменко (лідер гурту "Мандри"), на віртуальному аккордеоні "Роланд" грає Данило Денісов.

Зелена ліщина

Не можна сказати що ця пісня невідома - згадки про неї я періодично зустрічав в ЖЖ і навіть на сайті pisni.org.ua є її текст і у якості виконавця вказаний "Очеретяний кіт". Але саму пісню в їх виконанні я знайшов досить недавно і сподіваюся що окрім мене знайдутся ще люди які її досі не чули :)

Отже, хоча Анатолій Секретарьов не вказує присвят, але я думаю що не помилюся, якщо напишу що вона присвячена другові... (тут я помилився).

Якому другові вона присвячена Секретарьов написав вже сьогодні у своєму новому есе, якого не було на момент написання цього посту. Отже, присвячена ця пісня Юрію Коновалову, так само як і "Мой друг - алкоголик".

Зрозуміти важливість цієї пісні можна із цих слів Секретарьова у яких він вітає "Котів" із виходом "Мандрівки в Косаківку":

«…Моє знайомство з "котами" почалося давно, 93-року. Щоправда, тоді тільки з одним-з Романом Крілем. Потім потроху усі перезнайомились. Вони кажуть, що я їх вчитель. Втім, я сам у них також вчуся, та ще й вболіваю за них. Оце десь рік минув, як вони, на мій погляд, "перелізли через паркан". До цього до Саду вони тільки підбиралися. Якщо все буде добре, незабаром, в наступному альбомі, побільшає їхніх самостійних мандрівок. Поки що їх хоч і небагато, але вони вдалі. Тож - гайда у Косаківку!..»

Ну а я запрошую вас послухати "Зелену ліщину".


гурт "Очеретяний кіт"
Демо-запис, кінець 2007 р.

Зелена ліщина
Слова і музика - А. Секретарьов

Пам'ятаю, якось ранком, років двісті тому,
може й менше, але це не так важливо, сину,
прибігає мій товариш і волає : "Ану,
піднімайся, і рушаймо по зелену ліщину."

Я спочатку не второпав, але вмився, поїв,
дуже швидко, бо товариш нетерплячий чекає,
вже як вийшли за ворота, він мені розповів,
що ліщина за вокзалом, а де точно - не знає.

Треба йти до лісосмуги повз великі склади,
перелізти огорожу, що навкруг танкодрому,
там побачимо сторожку, і почнуться сади,
а за ними - та ліщина у гаї старому.

Вона класна - дуже довга, і рівнесенька, як
той бамбук, що на базарі продають нам грузини,
але краща. Бо крім того, що вона на дурняк,
більше зловиш, кажуть люди, якщо вудка з ліщини.

Йшли ми довго і недовго, бо цікаво було,
покаталися на танку, на дрезині, на возі,
познайомились з поетом, що мав дивне житло -
жив у бочці з-під горілки, в степу при дорозі.

Він читав нам гарні вірші, але всі не свої,
бо свої читати, каже, - це не дуже етично.
А завершив так: "Колеги, як сказав Навої,
кожна бочка порожніє, а ліщина - то вічне!"

Тож і рушили ми далі, крізь велике буття,
друг мій вже не зовсім поряд, бо пливе на хмарі,
але інших до походу приєднало життя:
той малює, той віршує, той гра на гітарі.

Так і досі я блукаю у тім райськім саду,
загубив початок шляху, геть забув причнну,
та, буває, аж зрадію, як відчую, що йду
красним лугом разом з другом по зелену ліщину.

2004 - листопад 2006.