Повноцінно презентувати свій останній доробок „Демидівський Альбом” на батьківщині вінницький гурт „Очеретяний Кіт” вирішив на свято Водохрещі.
Влітку, наші улюблені „котики” з друзями, що складають Очеретяну родину, (а саме Павлом Нечитайлом та Яною Шпачинською) на 5 днів полишили суєту вулиць міста та поринули у прості радощі сільського життя – купання у водоспаді, доглядання саду-городу та... записування пісень. Саме так, невеличку імпровізовану студію створено було у простій сільській хаті.
Так і народився „Демидівський альбом”, який несе в собі „спостерігання за міським та сільським життям з точки зору більш-менш сучасної людини”, – саме так характеризує визрівший творчий плід Роман Кріль.
Лагідна мелодійність музики та особлива ритміка текстів, як і характерна розслаблена манера виконання, швидко заколисують. Спокійний голос лідера гурту спочатку співає чумацьких пісень, а потім, уже разом з ним, опиняєшся то у переповненій електричці, то серед річки у човні, то ніби справді чуєш „ранішні звуки”.
Цього холодного вечора теплими піснями розтоплювали кригу на Бугу, скуті води якого розкинулись неподалік, флегматичний Володимир Войчишин, Роман Кріль, з притаманною лише йому м’якою психоделічністю, Микола Доляк, як завжди із флейтою та своїми романтичними піснями у окремому відділенні концерту та новачок гурту – Андрій Войтюк на ударних.
Видалася чудова нагода відчути радість від живої музики, поринути в „очеретяне” світорозуміння та поспілкуватись. От ми і поцікавились.
Яким був би ваш альбом, якби не було тої самої сільської хатинки у Демидівці?
Чесно кажучи, я не можу роз'яснити як відбувається наш творчий процес: все абсолютно несвідомо. Ти відчуваєш якесь тяжіння і нічого вже не контролюєш. Взагалі, це була така мрія! Ну, ми всі ж селюки, грубо кажучи, ну, або такі ще не оформлені містечкові мешканці. Принаймні я, точно. І відповідно, саме в селі, я відчуваю себе дійсно щасливим. Настільки, наскільки це можливо. Цей стан мені важко передати – просто миті щастя. Наше тяжіння до села, воно зсередини, тому навіть якби не було Демидівки... Я дуже сподіваюсь, що це не маргінальство, я справді лише там відчуваю свободу, там по-справжньому відпочиваю і лише там так добре працюється.
Таке собі тяжіння до витоків?
Це наш певний контраст. Музиканту треба жити в дуже гарно облаштованій, з точки зору звуку, квартирі, яку не всі можуть собі дозволити. Хату ж купити набагато простіше. І нехай розташована вона буде далеченько, але коли ти приїжджаєш туди, отримуєш купу позитивних емоцій. Я розумію, що багато хто їздить в таку місцину і просто відпочивають там, сплять. А цікаво було зробити так, щоб там відбувався робочий процес, ну, такий, який в кайф: поробив щось, пішов рибу половив, ще попрацював, а потім гайда всім купатися, або сходити в похід, посидіти біля вогню та поспівати чумацьких пісень, аби просякнутися їх духом. Метушня міста не так часто дозволяє знайти час для таких справ. Для цих п’яти днів у Демидівці ми готувалися біля двох місяців і потім підлаштовували дати, щоб у всіх приїхати вийшло.
Які з пісень альбому надихнула саме Демидівка?
Це „Окіл рову”, „Табу” та ще декілька. Купити свою хатинку в селі і жити там – це мрія класична і її можна здійснити. Але, досвід підказує, що найкраще знайти сільську хату, де люди тимчасово не живуть, викупити її на кілька днів, або пожити у якихось хазяїв, заради того, щоб відчути чи дійсно ти спроможний так існувати, щоб віднайти в собі частинку цього особливого світу. Свобода та відсутність сусідів зіграли свою роль, Демидівка – це ідеальне місце для нас. Це - наша антикризова ідея створення музичного продукту. Адже сьогодні випускати альбом невигідно, всі видавці сказали дружньо „ні”. Ми намагаємося потроху самі дістатися слухача, маємо сторінки у соціальних мережах, а ще дуже сподіваємося, що завдяки нашим друзям контакт зі слухачем стане тіснішим, якіснішим і яскравішим.
Щирі та мелодійні пісні подільського гурту об’єднують та надихають, налаштовують на філософсько-споглядальний настрій та змушують замислитись над символізмом простих речей, які щоденно нас оточують. „Очеретяні коти” співають про те, що їх надихає, душевно та без лукавства і тим завойовують публіку.
Тимченко Лариса
Фото: Кушка Максим
