Шлях на Мар'їнку

Шостий трек альбому "Налягай на весла" вражає поєднанням стриманості та внутрішньої напруги. Дуже цікаво і природньо звучить самоцитата з пісні "Єврейський хлопчик" та тема чумацьких мандрів, яка найбільш виразно звучить в альбомі "Мандрівка в Косаківку".

Анотація відео на ютубі: "Міжнародний рок-фестиваль "Дунайська Січ" представляє нове відео вінницького гурту "Очеретяний Кіт" на пісню з альбому "Налягай на весла" (2017 р.) - "Шлях на Мар'їнку". Цю пісню було написано музикантами гурту під час однієї з багатьох поїздок "Музичного Батальйону" в зону бойових дій на сході України."

Шлях на Мар'їнку
Слова і музика - Роман Кріль
Завалило шлях на Мар'їнку снігом -
Водій прогавив поворот.
Впала пляшка пива, Сіверський донець
За вікном. Однойменна
Покотилась,
        не розбилась -
Може це хороший знак?
По степах чвалає музикантів бус
Ніби той чумак.

Ніби чумак, ніби чумак,
Ніби чумак, ніби чумак,
Ніби чумак, ніби чумак,
Ніби чумак...

На війні життя інакше,
Ніж будь-де в той самий час.
Жвавий лемент кварталу
Не снайперам на поталу.
В разі біди
        зустрічати
Ворожу навалу.
А зі штабу тільки чути ніц-ніц,
А зі штабу тільки чути ніц-ніц...

(програш)

В Мар'їнці тиша -
З теріконів міни злітають.
Скрипаль нервово сміється:
- Це не скінчиться ніколи!
- Чувак, це тільки здається.
В Будинку культури холод,
Діти танцюють флеш-моб.
І ми щось зіграєм для вас,
Щось хороше заспіваєм для вас:

"За ніч землю снігом вкрило,
Все містечко стало білим:
Біла річка, біла гребля,
Білий світ..."

(програш)

Завалило шлях на Мар'їнку снігом...

Їхали чумаки

Неофіційний альбом "10 років", 2008

Їхали чумаки
Слова народні, обробка - Р. Кріль

Їхали чумаки з України,
Та пустили пожар по долині.
Та пустили пожар по долині -
Соловйові діточки погоріли.

Чи ж я тобі, братку не казала,
Чи ж я твого серденько не прияла.
Що не вий гніздечка край лужечка -
А ізвий гніздечко в березині,
А ізвий гніздечко в березині,
На високім дереві - яворині...

Їхали чумаки з України,
Та пустили пожар по долині.

Чумак воли завертає

В цій пісні увагу приділено побуту чумаків, точніше чумацьких родин в той час коли чумаки були в мандрах. Мандри ці були довгими - чумаки відпралялися за сіллю перший раз одразу після Паски, а останній раз - в жовтні. Додому поверталися вже майже перед зимою. Воли пересувалися із швидкістю біля 2 км за годину (як з вантажем, так і без нього). Крім того під час дощу пересуватися не можна було - ярма натирали волам шиї до крові. У чумаків насправді був дуже суворий кодекс - що і як треба робити з волами - як і коли випасати, якою водою можна поїти, коли можна йти, коли ні, бо лікувати волів в походних умовах було нереально і треба було запобігати захворюванням волів максимально ефективно. Отже мандрівка була довгою та повільною, ще й з перервами для очікування "робочої" погоди.
Тому і доводилося жінкам і "соломою піч топити" і "у сусідів солі просити".


Альбом "Мандрівка в Косаківку", 2006

Чумак воли завертає
Слова народні
Музика - народна в обробці А. Секретарьова
Гей, чумак воли завертає,
Нові ярма надіває,
Сірі воли запрягає,
Гей, у Крим по сіль поїжджає,
Жінку вдома оставляє,
Жінку вдома оставляє...

Гей, оставайся, жінко, вдома,
Рубай дрова до порога,
А солому до ослона,
Гей, соломою в печі топить,
Горшечками воду носить,
А в сусіди солі просить...

Гей, сусідочки-голубочки,
Дайте солі два дрібочки,
Научайте свої дочки,
Гей, щоб по ночах не ходили,
Чумаченьків не любили,
Чумаченьків не любили...

Гей, чумак зиму п'є,
Зиму п'є, гуляє,
Прийде літо - покидає,
Сам в дорозі пропадає,
Сам в дорозі пропадає...

Джуман

Одна з чумацьких пісень, що досі не включено до альбому.



Джуман

Ой гостив Джуман
Сім літ в Подолу.
Не зазнав він пригодоньки
на худобу свою.

Ой гостив, гостив,
при долині став.
Воли му ся поболіли,
сам Джуман заслаб.

Заболіло в Джумана
Серденько та й голова.
«Бідна моя головонька,
Чужа сторона.

Ой чужая сторононька,
Та й чужі люди,
Та хто ж мене поховає,
Як тут смерть буде».

Ой пішов .... отаман Джуман,
Пане отамане, дбай за мене, дбай.

Ой, Джумане: «Отамане,
Дбай же за мні дбай,
Бери собі воли з мажі,
Тік ми раду дай».

«Ой, рад би я, рад
Волики взяти,
Лиш не можу, Джуманчику,
Ради ти дати».

Ой устав Джуман,
Да й одяг кожух
Повалив сі попри мажі –
Спустив Джуман дух.

Live-версія пісні:

Волики

"Волики" - дуже романтична пісня. По своїй шедевральності впритул наближається до "Буркун-зілля". Дуже велику увагу в цій пісні приділено саме волам. Дослідники чумаків розповідають що чумаки використовували переважно бесарабських волів полової масті з довгими рогами. Власне, все це і розповідається у пісні.


Альбом "Мандрівка в Косаківку", 2006

Волики

Ой волики ви мої,
Да волики половії,
Ой і де будем ночувати -
Та й у широкій долині.

Ой волики ви мої,
Да воли круторогі,
Ой і що будем вечеряти -
Та й кавуни та й дині.

Ой волики ви мої,
Да волики одномасні,
Ой і де будем ночувати -
Та й у дівчини Насті.

Ой і де будем ночувати -
Та й у дівчини Насті,
А що будем вечеряти -
Та й перепелочку в маслі.

Небагато чумак з'їв -
Тільки крильця, реберця.
Заболіло в чумаченька
Коло серця, коло серця.

Буркун-зілля

Всі чумацькі пісні "Очеретяного кота" гарні, але "Буркун-зілля" чи не найкраща з усіх. Повільна, неначе рух волів, широка, як степи, якими мандрують чумаки. І розповідає про тугу за родиною, про чумацьке життя-буття.


Альбом "Мандрівка в Косаківку", 2006

Буркун-зілля

А в городі буркун–зілля
На тичину в'ється,
Молодая дівчинонька
За чумаком б'ється.
Ой не бийся дівчинонька
Та молися Богу -
Випроваджу воли й вози,
Сам вернусь додому.

Прикропляйте доріженьку
Щоб пилом припала,
Розважайте дівчиноньку
Щоб з лиця не спала.
Ой, чорнії галенята,
Підніміться вгору,
Молодії чумаченьки,
Верніться додому.

Ой раді б ми піднятися -
Туман налягає,
Ой раді б ми вернутися -
Вгадчик не пускає.
"Ой, радчику, наш братику
Вчини ж нашу волю -
Пусти ж нас хоч у термін,
На врем'я додому".
"Ой радів би я, мої браття,
Та всіх попускати -
Хура строчна, край далекий -
Треба й доставляти".

"Зійшла зоря ізвечора"

Сьогодні додам до колекції текстів пісню з чумацького циклу "Зійшла зоря ізвечора". Коти обіцяють записати фольковий альбом в цьому році (а ми чекаємо його ще з "косаківських" часів), а поки цього не відбулося будемо збирати власну колекцію.


Альбом "Ранішні звуки" (демо), 2008

Зійшла зоря ізвечора
Та й стало світать,
Стали воли чумацькії
В степу приставать.
Стали його рідні браття
В степу покидать.

Не кидайте рідні браття
Да й на чужині.
Викопайте криниченьку
Да й на кремені.
Чи не прийде дівча-рибча
По воду мені?

Прийшла дівча, прийшла рибча
Стала воду брать.
Ой узяв чумак за рученьку
Та й став жартувать.
Прилетіла зозуленька
Да й стала кувать.

Ой час-пора до озера
Солі набирать.

Пісня "Ох і не стелися, хрещатий барвінку"

Ох і не стелися,
Хрещатий барвінку,
Та і по крутій горі...
Гей, не втішайтесь,
Злії воріженьки,
Та пригодоньці мої!

Бо моя пригода —
Козацька врода,
Як та ранняя роса:
Що вітер повіє,
Сонечко пригріє,
Роса на землю впаде.

Що вітер повіє,
Сонечко пригріє,
Роса на землю впаде,
Так моя неслава,
Людська поговірка,
Усе марно пропаде!

Наїхали пани
Та ще й орандарі
Воли й вози забирать...
Гей, беріть же ви
Усю худібоньку -
Не маю вам що й казать!

А я, як жив буду,
Усе те забуду,
Воли й вози покуплю,
Мережані ярма,
Тернові занози -
То все сам я пороблю!

На людськую славу
Й тую поговірку
Ще раз у Крим ісхожу;
Повні вози солі,
Повні мажі риби
Ще додому привезу.


Альбом "Ранішні звуки", 2008 р.


Тріо "Пароми", березень 2010 р.

Акини подільського краю

Повноцінно презентувати свій останній доробок „Демидівський Альбом” на батьківщині вінницький гурт „Очеретяний Кіт” вирішив на свято Водохрещі.

Влітку, наші улюблені „котики” з друзями, що складають Очеретяну родину, (а саме Павлом Нечитайлом та Яною Шпачинською) на 5 днів полишили суєту вулиць міста та поринули у прості радощі сільського життя – купання у водоспаді, доглядання саду-городу та... записування пісень. Саме так, невеличку імпровізовану студію створено було у простій сільській хаті.

Так і народився „Демидівський альбом”, який несе в собі „спостерігання за міським та сільським життям з точки зору більш-менш сучасної людини”, – саме так характеризує визрівший творчий плід Роман Кріль.

Лагідна мелодійність музики та особлива ритміка текстів, як і характерна розслаблена манера виконання, швидко заколисують. Спокійний голос лідера гурту спочатку співає чумацьких пісень, а потім, уже разом з ним, опиняєшся то у переповненій електричці, то серед річки у човні, то ніби справді чуєш „ранішні звуки”.

Цього холодного вечора теплими піснями розтоплювали кригу на Бугу, скуті води якого розкинулись неподалік, флегматичний Володимир Войчишин, Роман Кріль, з притаманною лише йому м’якою психоделічністю, Микола Доляк, як завжди із флейтою та своїми романтичними піснями у окремому відділенні концерту та новачок гурту – Андрій Войтюк на ударних.

Видалася чудова нагода відчути радість від живої музики, поринути в „очеретяне” світорозуміння та поспілкуватись. От ми і поцікавились.

Яким був би ваш альбом, якби не було тої самої сільської хатинки у Демидівці?

Чесно кажучи, я не можу роз'яснити як відбувається наш творчий процес: все абсолютно несвідомо. Ти відчуваєш якесь тяжіння і нічого вже не контролюєш. Взагалі, це була така мрія! Ну, ми всі ж селюки, грубо кажучи, ну, або такі ще не оформлені містечкові мешканці. Принаймні я, точно. І відповідно, саме в селі, я відчуваю себе дійсно щасливим. Настільки, наскільки це можливо. Цей стан мені важко передати – просто миті щастя. Наше тяжіння до села, воно зсередини, тому навіть якби не було Демидівки... Я дуже сподіваюсь, що це не маргінальство, я справді лише там відчуваю свободу, там по-справжньому відпочиваю і лише там так добре працюється.

Таке собі тяжіння до витоків?

Це наш певний контраст. Музиканту треба жити в дуже гарно облаштованій, з точки зору звуку, квартирі, яку не всі можуть собі дозволити. Хату ж купити набагато простіше. І нехай розташована вона буде далеченько, але коли ти приїжджаєш туди, отримуєш купу позитивних емоцій. Я розумію, що багато хто їздить в таку місцину і просто відпочивають там, сплять. А цікаво було зробити так, щоб там відбувався робочий процес, ну, такий, який в кайф: поробив щось, пішов рибу половив, ще попрацював, а потім гайда всім купатися, або сходити в похід, посидіти біля вогню та поспівати чумацьких пісень, аби просякнутися їх духом. Метушня міста не так часто дозволяє знайти час для таких справ. Для цих п’яти днів у Демидівці ми готувалися біля двох місяців і потім підлаштовували дати, щоб у всіх приїхати вийшло.

Які з пісень альбому надихнула саме Демидівка?

Це „Окіл рову”, „Табу” та ще декілька. Купити свою хатинку в селі і жити там – це мрія класична і її можна здійснити. Але, досвід підказує, що найкраще знайти сільську хату, де люди тимчасово не живуть, викупити її на кілька днів, або пожити у якихось хазяїв, заради того, щоб відчути чи дійсно ти спроможний так існувати, щоб віднайти в собі частинку цього особливого світу. Свобода та відсутність сусідів зіграли свою роль, Демидівка – це ідеальне місце для нас. Це - наша антикризова ідея створення музичного продукту. Адже сьогодні випускати альбом невигідно, всі видавці сказали дружньо „ні”. Ми намагаємося потроху самі дістатися слухача, маємо сторінки у соціальних мережах, а ще дуже сподіваємося, що завдяки нашим друзям контакт зі слухачем стане тіснішим, якіснішим і яскравішим.

Щирі та мелодійні пісні подільського гурту об’єднують та надихають, налаштовують на філософсько-споглядальний настрій та змушують замислитись над символізмом простих речей, які щоденно нас оточують. „Очеретяні коти” співають про те, що їх надихає, душевно та без лукавства і тим завойовують публіку.

Тимченко Лариса
Фото: Кушка Максим

Оригінал

"Очерет джем фест" із середини

От і сталося! Нарешті, веселий дружній джемовий проект завітав до нашого міста і дивуватиме своїм натхненним драйвом усіх бажаючих(а саме, 18 травня о 20:00 в моно-театрі «Кут»).

Дійство має назву «Очерет джем фест», яке сколихнуло своєю творчістю не одне місто України. «Очерет» походить від назви гурту, який акомпануватиме учасникам, — «Очеретяний кіт». Назва походить від однойменної тварини, яка живе при болоті в очереті, де є все, що їй потрібно для існування, вміє плавати. Цей фолковий гурт зародився у місті Вінниця в 1995 році, й незважаючи на пристрасть учасників до подорожей вони принципово не покидають рідне місто й експериментують там на своїй ниві. Мені пощастило взяти інтерв’ю у вокаліста «Котів», Романа Кріля. І хоча, він поспішав, все ж люб’язно погодився відповісти на кілька питаннячок преси!

Що вас спонукало до створення такого творчого "Очерет джем фесту", та й взагалі що це є?
"СолЯнки", а саме виступи кількох гуртів, потенційно можуть бути цікавішими за концерт одного гурту! До того ж, зважаючи, на те, що у програмі виставляються на загал, кращі речі й доробки, то ідея міні фесту, з імпровізаційною основою (джем), є взагалі цікавою. До тої суміші, ми додали власну очеретяну складову. Вона полягає в тім, що саме ми підлабуємо солістам, окрім звичайно свого матеріалу де ми лабаєбо лише своє.
Це і реклама пісням, гуртів виконавців, та й мобільність у пересуванні, а отже можна проїхатись кількома містами, що, не буду лукавити, ще й може внести певну рентабельність, у наше фестевальне пересування.

Скажіть хоч кілька слів про учасників спільного доробку й чому саме творчість цих людей звучить на одній сцені?

Все не складно. Це звичайнісінький вселенський магніт. Людей тягне одне до одного у якісь спільній реалізації. Для закоханих це можуть бути діти, для лабухів та митців це спільні концерти. Тут тяжіння спрацювало у такий спосіб. З Пашою Нечитайло (Пропала грамота) ми товаришуєм кілька років. Певна схожість чи розбіжність, у культурних традиціях власних авторських генерацій, ніяк не заплямовувало наших щирих взаємних симпатій у спілкуванні. Ми ділилися враженнями по предмету творчих потуг один одного, чисто та чесно, і у принципі, згодом із задоволенням сейшенили, по черзі, на українських кухоних просторах. Так виглядали перші очерет фести, власне, «очерет» вони також були через те, що в основному підлабували «коти», хоча і не тільки. Яна Шпачинська, спочатку навічно заволоділа серцем Паші, спершу через свій спів та музику, а потім, коли вона й сама перейшла у хорошу лігу концертуючих лабухів з гуртом Че-че, природньо приєдналася до ідеї очерет фесту. Ми у кайфі, від її жіночих емоційних магічних пісень та їх виконання. У кожнім місті ми пропонуємо комусь із місцевих митців приєднатися до нашої фестивальної компанії.

Фестовою особливістю є те, що зазвичай на розігріві грає місцевагурт. Хто це буде у нашому місті?

У Хмельницькому це скоріш за все буде хтось з місцевих поетів. Для нас це загадка, й така сама несподіванка! Краще спитати у Дмитра Левицького, бо саме він допомогає нам, в організації виступу у вашому місті.

Які спогади й асоціації з’являються у вас при згадці міста Хмельницького?

Мені подобається центр міста, архітектурно і культурно. Місцева громада творчих чуваків та їх шанувальників, взагалі викликає повагу, та якщо б, у мене була "шляпа", я б зняв її, у знак поваги, а так тіко можу почухати лисинуJ, нехай, цей жест означатиме теж саме. Творчим людям важко вижити в цій країні! Тому, коли душа нації, а саме до неї я причисляю митців, розвивається та живе, то чи у міста, чи у країни, все ж таки Є шанси на виживання!

І тут же, неформальне питання й майже пропаганда: Як вам Хмельпиво?
Я не п’ю пиво, майже. Алкогольна освіта в мене класична, отже я полюбляю не зловживати якісним самогоном та горілкою, коли ж є можливість, п‘ю дитячий абсент. А так, я "неп‘ющий".

«Очеретяний кіт» це ваша робота чи лише хобі?Як гадаєте, чи можливо в Україні, будучи нетиповим непопосовим гуртом заробляти на життя, а не на існування, власною творчістю?
Зараз це робота. Чи можна заробити на життя, поки не знаю. Це залежить від того, наскільки наш музичний матеріал та виконання спадуть до душі, шанованому слухачеві, і скільки людей, власне,прийдуть на концерт.
Що ви думаєте про стан сучасної української пісні, не беручи до уваги гламурну пародію заходу, яку ми спостерігаємо з телевізора? І яке її майбутнє?
Я не дуже розбираюся в сучасній українській пісні, мені весь час здається що вона у різних проявах є повтором повтора, того що було, але у конкретних моментах. Я б міг багато набалакати, але не бачу в тім сенсу, оскільки дотримуюсь принципу: не подається те що звучить по телевайзеру та радіво, -зроби краще!Та не ви***! Майбутнє української пісні, навіть не хочу прогнозувати, я про це, також, не дуже замислювався.
Що для вас «Очеретяний кіт» і чим ви привертаєте до себе увагу і виокремлюєте себе серед інших фолкових гуртів?
Тим, що це не зовсім фолковий гурт. Ми, радше, співаємо про світ який більше знаємо, а саме про навколішнє сьогодення, і в тім є певна філософська послідовність. Для розумних слухачив вона буде цікава.Що стосується форми, то ми не дуже турбувались, адже те, що любимо, те і граємо(трохи фанку,трохи джазу трохи самагону).

Питання саме до вас, Романе. Як ви віднайшли для себе чумацькі пісні, які є на останній платівці «Мандрівка в Косаківку»?

Справжня історія достатньо тривіальна, тому порадую вас маленькою байкою, але вона задовга, тому загальна фабула виглядає так: жив собі чумак, чумакував,та й дочумакувався. :)
Можливо у вас є якісь ідеї, щодо того, що можна зробити для розвитку музичної культури на місцях?
Потрібно робити гарну, якісну музику, і влаштовувати концерти, які будуть варті уваги!Просто діяти так, як підказує власний творчий порив, все ж інше, залежить від слухачів.
Які враження у джамфестівців від спільної мандрівки, та що плануєте у майбутньому?
Мандрувати за схожим маршрутом, але сольно. Показувати слухачам щось нове та цікаве!
Що скажете читачу, який зараз переглядає це інтерв’ю? Чого варто очікувати від "Очерет Джем фесту" в нашому місті?

Це буде класно(концерт в сенсі)!
Хотілось би сказати щось значуще, типу, мийте шию, чи міняте шкарпетки, але на розум нічого такого не йде, отже побажаю хорошої рибалкиJ

Спілкувалася Дівчинка ЩастяJ

Оригінал

Пісня "Ой да під мостом, де трава ростом"

До останнього часу єдиний запис цієї пісні був зроблений на виступі "Котів" у Мистецькому Арсеналі, що відбувся 15 травня 2008 року. Нарешті з'явилася версія пісні, що була записана під час підготовки демо-альбому "Ранішні звуки":


"Ранішні звуки (демо)", 2008

А це, власне, запис з "Мистецького Арсеналу". Хоча якість звуку не дуже висока, однак виконання більш "зріле":

"Ой, да під мостом, де трава ростом"
Слова - народні, Р. Кріль

Ой да під мостом, де трава ростом,
Косарики сіно косять.
Косарики сіно косять,
Да вони косять, да все Бога просять,
А в три ряди піт ллється.

Да лежить чумак в холодку під возом
Да все з косарів сміється.
Да все з косарів сміється.
Да смійся, смійся, чумаче Макару,
За сміх тобі буде, буде.

Да прийде зима, лютії морози
В тебе сіна не буде.
В тебе сіна не буде.
Да прийде весна, дощова погода,
Будуть воли приставати.

Да бере чумак ремінний налигач,
Да йде сіна купувати.
Да стоїть дядько у нових воротях
На чумака поглядає.
— Да здрастуй, дядьку,
Ти ж мій рідний батьку,
Продай сіна хоч із в'язку.
Да було тобі, чумаче Макару,
Да й на зиму сіно дбати,

Да було тобі, чумаче Макару,
Да під возом не валяться.
Да під возом не валяться!
Да було тобі, чумаче Макару,
Да за косу дружно браться.

Ще один варіант, що його співає Роман Кріль у проекті "Пароми":

efandy: Провальний альбом і балансування між "текстовістю" і "музичністю"

Спочатку я не хотів публікувати цей текст в блозі, але вирішив що такого тексту про "Котів" ще ніхто не написав і навряд чи напише, а, отже, він вартий включення у спеціально для нього створену рубрику "Кунсткамера".

Очеретяний кіт – Мандрівка в Косаківку

«За площею Рязанська область подібна на Швейцарію. Більше на Швейцарію Рязанська область нічим не подібна». (народний анекдот)

2007 року вінницька група „Очеретяний кіт” представила свій четвертий альбом, „Мандрівка в Косаківку”. Самі музиканти позиціонують себе як фольк-рокову групу, руйнуючи в такий спосіб усталений стереотип про західницьку монополію на фольк. Половина пісень на альбомі – обробки народних, причому музиканти звертаються не тільки до карпатських коломийок, що вже потрохи починають набивати оскому (добре, їх тут тільки три), але й до обійдених раніше увагою чумацьких пісень („Волики”, „Буркун-зілля”, „Чумак воли завертає”). Власне, назвати їхні обробки роковими навіть із префіксом „фольк” можна тільки з великою натяжкою, якщо вслухатися в басову партію. Нічим іншим ця музика не нагадує рок: по-народному горловий, але з попсовою м’якістю вокал Романа Кріля, троє бек-вокалістів, повністю акустичний склад (скрипка, акустична гітара, контрабас, флейта) – хіба флейта викличе з перших нот спогади про «Jethro Tull», які, втім, швидко розвіються. Так що тепер народні пісні звучать злегка приджазовано, дуже м’яко і спокійно. Однак аранжування могли би бути кращі. Середній вуличний джазбенд грає і з більшим драйвом, і з грамотнішими аранжуваннями.

Але попри обробки народних пісень, в альбомі є ще й авторські... і краще б їх не було. Якщо дві пісні авторства самого Кріля ще сяк-так придатні до слухання, хоч і викликають подив, кому взагалі спало на думку це записувати („а я самий очима в зоряній безодні стою блукаю, і дивно, і так холодно, здається, замерзаю”), то чотири пісні авторства Анатолія Секретарьова – це злочин проти доброго смаку. Хоча треба віддати належне авторові за хоробрість: представити публіці текст зі словами: „За ніч землю снігом вкрило, все містечко стало білим: біла річка, біла гребля, білий світ; і до школи, як горобчик, пострибав єврейський хлопчик, і залишив на подвір’ї перший слід”, – міг би наважитись тільки остаточно змаразмілий член Спілки письменників. Такі огидні тексти супроводжує не приємніша музика з незакінченими й нелогічними мелодичними зворотами і вкрай слабким аранжуванням. Додайте до цього сонний і задуманий саунд – і отримаєте вкрай нестравну суміш.

Підсумок: провальний альбом. На увагу заслуговують тільки три обробки чумацьких пісень, та й то з огляду на відсутність альтернативи в цій галузі, сяк-так можна слухати коломийки. Все решта – бездарність і несмак.

Оцінка: 2/10.

Оригінал

Очеретяний кіт - Мандрівка в Косаківку

На мою думку, „Мандрівка в Косаківку” сьогодні найкращій українській альбом цього року (aле увага, панове, увага! Рік ще не закінчився...). Дуже радісно відчувати що гуртів які не хочуть їхати до столиці влаштовувати собі „як воно треба” кар’єру у нашому пост-колоніальному шоу-бізнесу, але залишаються у своїх домівках щоб робити СВОЮ! музику стає все більше. Вперше я почув вінницького „О.К.” рокі два чи три тому, це був їх другий альбом „Манія” 1999 року, і вже тоді був приємно здивований файной сумішшю джазу, єлектрониці та фольку, потім був альбом „Коломийкі” вже без сінтезаторів але як назва доповідає, з коломийками.

І ось нарешті четверте кружальце, на якому разом із авторськіми піснями на вірші вокаліста гурту Романа Кріля та вінницького поета Анатолія Секретарьова зібрані старовинні чумацьки пісні та знову ж коломийки. І на цій раз суміш від чарівного, рідкосного звіра спрацювала, та ще й як! Різни часи української пісенності так гармонують між собою що навіть не розумієш чи то чумаки своїх волів завертають-повертають але ніяк не можуть вернутися додому? або це човноки не можуть залишити свої електрички „там де заманеться”? бо „хура строчна край далекий треба й доставляти”, Де і коли ж напівшогося Мурусенькиних чарів Ивана закопують у землю і у кого водночас на балконі співає Радіохед „...і голосно кохаються сусіди”?

Якщо коломийкі вже перестали бути суто гуцульским явищем і багато гуртів не тільки з Карпат мають свої власні, то справжнім відкриттям для мене були чумацькі пісні в адаптаціях Романа Кріля , яких лише три на кружальці: „Волики”, „Буркан-зілля” і „”Чумак воли завертає” (очікував більше бо в деякіх рецензіях прочитав, що це доробок чумацьких пісень). Цікаво б дізнатися, як він вийшов на цю частину нашої пісенної культури і велике йому спасибі за те що повертає її широкому загалові.

На перший погляд „Мандрівка в Косаківку” занадто рівний, повільний доробок: акустичні гитари, флейта або сопилка, скрипка, перкусія, іноді контрабас да ще спокійний голос Романа Кріля. Але спокій цій лише на перший погляд, коли починаєш слухати уважніше, а кружало того заслуговує, починаєш відчувати таке бажання співати та танцювати разом з гудцями, такій драйв , що не кожна електрична команда здатна таке вчинити.
Нарешті „О.К.” вдалося зробити прорив та випустити кружальце для всієї Країни, нарешті меломані дістають можливість почути якісний акустичний фолк світового зразка, платівку яку можна слухати раз по раз і завжди відкривати щось нове для себе. Було б непогано побачити ще три попередні альбоми гурту в українських музичних крамничках.

Що до мене, то одна „Мандрівка в Косаківку” переважує десять доробків якби те стогнів, сліз та страждань про тяжке-важке життя столичної тусовки і її плейбоїв від... не буду продовжувати....краще вантажте "Кота" та починайте мандрувати з ним до Косаківці, кожний до своєї!

Оригінал

У нас немає національних олігархів

Розмова з Романом Крілем і Володимиром Войчишиним, музикантами гурту «Очеретяний кіт»

Усі українські музичні гурти, які виступали на сцені нещодавнього фестивалю «Шешори-2006», безперечно, заслуговують на відверте захоплення та повагу. В кого ж ноги не підкошувалися під час виступу «Гайдамаків»? А чи знайдеться хтось, хто не відчував пришвидшеного темпу серцебиття, коли заспівав Дмитро Добрий Вечір («Вій»)? Не можна забути про вибух емоцій і демонстрацію енергії українського духу, коли грали «Перкалаба», «Гуцул Каліпсо», «Бурдон» чи «Пропала грамота».

На цьогорічному фестивалі нікому не довелося засумніватися, що в Україні є якісна етнічна музика, яка живиться переказами та традиціями предків. На особливу увагу заслуговує унікальна в своєму роді група «Очеретяний кіт». Адже цей вінницький колектив виконує пісні, які чумаки створювали на дорогах, що вели до безцінного в ті давні часи скарбу — солі. Нині в нашій країні немає проблем із купівлею-продажем цього продукту, але, погодьтеся, без нього не обійтися. Інакше страва буде несмачною, і марно витрачати час на її приготування.

Мабуть, саме на часі дбати і про складники в музичних стравах, щоб бува не впасти в несмак і не отруїтися чи то «фанерною попсою», чи то іншою примітивною підробкою, яку музикою назвати важко. Учасники «Очеретяного кота» пропонують відчути смаковитий запал чумацьких пісень та охоче погодилися відповісти на декілька запитань.

— Скільки років «Очеретяний кіт» на музичній сцені, та що йому вдалося зробити за цей час?

— Давно вже це було, коли починали грати. Більш ніж десять років тому. Наразі випустили чотири альбоми:1998-го — «Бурсу», наступного року вийшла «Манія», тоді «Коломийки» (2000) і, нарешті, цьогоріч нам вдалося на студії «УкрМюзік» створити четвертий — «Мандрівка в косаківку».

— Ваше «амплуа» — тільки чумацькі пісні чи бувають і варіації?

— Ні, не лише чумацькі. Наприклад, третій наш альбом — це винятково коломийки. В другому присутня електроніка. Виконуємо й авторські пісні на вірші вокаліста гурту Романа Кріля та вінницького поета Анатолія Секретарьова. Вони насичені надзвичайно цікавою тематикою.

— А як щодо складу гурту? Він у вас постійний чи також змінюється?

— Склад завжди змінюється. Тепер нас п’ятеро. Працюємо вже більш акустичним складом. У нашій грі присутні флейта, акустична гітара, контрабас, скрипка та бухало.

— У Шешорах ви вже не вперше. Які враження саме від цьогорічного фестивалю? Що нового відчули, побачили, порівняно з минулим роком?

— По-перше, людей значно більше. І, до речі, вік присутніх також змінився. Порівняно з попереднім фестивалем, помолодшали на п’ять-шість років. Це дуже оптимістичний момент, тому що означає — українська культура ще розвивається. І дуже приємно, коли такий натовп народу підтримує тебе, коли виходиш на сцену.

— А що змінилося у вашому колективі в проміжку між «Шешорами-2005» і «Шешорами-2006»?

— Головним моментом вважаємо те, що нам удалося відступити від занадто перебільшеної ідеї фолькової динаміки до сучасного світу, який знаємо краще. Пісні, які народжуються зараз, будуть зрозумілішими і для нас, і для слухачів. Ми знаємо свій теперішній світ краще, ніж той, що був. Тому й з’являються нові твори.Будь-який хор чи гурт повинен зробити певний внесок в українську музику. Вважаємо, це справа честі. Дуже важливо, щоб сучасна музика, як і сучасна думка, сучасне життя теж гордо демонструвала свої рівні, які слухач відчуває.

— Ви в музиці більш ніж десять років. Як щодо підтримки вашої роботи з боку держави? Чи зараз, на вашу думку, легше «просувати» українську музику?

— Якщо ти намагаєшся виконувати свою роботу щиро, з любов’ю, то слухач знайдеться обов’язково. А щодо державної підтримки, то відомо — в нас гроші здебільшого викидають на ніщо. У нас немає національних олігархів, а культурний рівень вітчизняних бізнесменів дуже низький. Потрібна практика роботи з людьми. Тоді аудиторія знатиме пісні, бачитиме і, відповідно, купуватиме альбоми. А музикантам усе слід робити щиро та відверто, тоді все буде гаразд. Можливо, в іншій країні це не було б потрібно. А в нас потрібно все, що зроблено з любов’ю. У нас є друзі, які допомагають. І чудово, що є такі фестивалі, як «Шешори», «Країна мрій».

— А де ще вас можна почути, крім Вінниці та Шешор?

— Ми дуже любимо грати на вулицях Вінниці. Таким чином піднімаємо культурний рівень міста. І з-закордону надходили пропозиції, але чомусь завжди щось не складається з нормальним фінансуванням.

Відомо, що є рівень змісту та рівень виконання пісень. Щоб зіграти за кордоном, потрібно сформувати в слухача інтерес до чогось гучного. Зміст уже не дуже обов’язковий. А ми не хотіли б робити акцент лише на драйві.

— Тож на яку ідею сьогодні потрібно скеровувати свої думки та зусилля українській музиці?

— У кожного своя ідея. Головне, якщо ти чоловік — бути чоловіком і не йти на поступки із совістю. Не продаватися. Якщо Бог дарував тобі певну красу, то роби так, аби не розміняти цей дар. У нас є дуже багато якісної музики, яку можна якісно виконувати. Тож напрям має бути передовсім щирим. Потрібно розуміти, що і зміст, і мелодія, і виконання є важливими. Але зміст і мелодія — первинні. А якщо дуже красиво співати якусь «лажу» (що часто роблять), це вже обман.

— Чому назвали колектив «Очеретяний кіт»? І що ваш «кіт» планує «спіймати» в майбутньому?

— Тепер це вже легенда. А насправді філософське підґрунтя може бути таким: очеретяний кіт — це тварина, яка живе в очереті. Це все, що їй потрібно. Мешкаємо у Вінниці, й нам дуже не подобається тенденція, коли всі масово їдуть до Києва, бо там — гроші з усієї країни. Ми хотіли б і надалі жити в «своєму очереті», в своїй Вінниці. Потрібно, щоб людина могла заробляти на життя там, де їй приємно, а не там, де «крутиться бабло». На майбутнє маємо багато нового матеріалу. Хочемо записати всі чумацькі пісні в нас на студії, що розміщена на березі озера. Записати просто в очереті, разом із жабами та дзюрчанням водички.

Розмовляла Роксолана Кравчук, «Львівська газета», Шешори-Львів

Оригінал, Іще один

"ОЧЕРЕТЯНИЙ КІТ": МАНДРІВКА В... ПУТИЛУ ТА ІНШІ ІСТОРІЇ

На запрошення чернівецького друга з Поділля на Буковину завітав учасник відомого українського етно-рокового колективу "Очеретяний кіт" Володимир Войчишин. Про його перебування на Буковині, новий альбом гурту "Мандрівка в Косаківку", другий тираж якого прихильники змітають з прилавків з неймовірною швидкістю, та безліч іншого він повідав у ексклюзивному інтерв'ю "ДОБІ".

Кадилак, якого боїться міліція

– Володю, як Буковина зустріла "Котів"?
– Гарно! Ото був на вашому святі "Вихід на полонину": якщо не брати до уваги нудну офіційну частину, то все дуже сподобалось. Пригод було дуже багато, більшість з яких абсолютно неформатні і такі, які здивували нас самих. Наприклад, коли всі роз'їхалися, ми вирішили заночувати в Путилі, щоб уповні відчути весь колорит цього місця. Відтак зустріли сутінки просто на березі річки Путилки. До нас приєднались корови, з якими ми ще випили і закусили, а далі насолоджувалися божевільно-красивими краєвидами й цією річкою – адже завжди приємно дивитись на те, як тече вода. Зранку, на зворотному шляху до Чернівців, у нашого кадилака марки "Газ-2402", за кермом якого сидів наш чернівецький друг Ігор Кравців, закінчився бензин. Поки одна делегація з каністрою їздила на заправку, яка знаходилася в п'яти кілометрах від цього місця, фотограф Василь Кияшко разом із "Очеретяними котами" в напруженому очікуванні повернення делегації з бензином влаштував імпровізований сніданок прямо на капоті нашого кадилака. Міліція, яка постійно їздила попри нас і все хотіла нас чи то оштрафувати, чи ще щось з нами зробити, так і не наважилась до нас підступитись. Певно, на них справило неабияке враження поєднання реліктового авто із нашими невиспаними мармизами. Потім наш кадилак кілька разів глох просто на трасі. А ще був момент, коли своєю появою на автошляху ми хвилин на 10-15 паралізували життя чернівецьких вулиць. Ми це реально відчували!

Експерименти з трофейним фольклором

– Мені здається, що розрекламований свіжачок "Мандрівка в Косаківку" – це збірка. Розбий сумніви...
– Так воно і є! Специфіка цього альбому в тому, що ці пісні записувались вдома, на нашій портативній студії, грубо кажучи, на комп'ютері. Тож вони абсолютно не готувалися для якогось альбому – ці пісні ми переважно віддавали на радіо. А потім фірма "УкрМюзік" запропонувала нам випустити альбом. Ми погодились, а чому б і ні? Але все це було записано в різні періоди, тож це більше збірка за принципом мандрівки від однієї теми до іншої – подорож між світів і традицій у часі і просторі.
– То виходить, що існуєте ще з 1998 року, а офіційний реліз – лише зараз. У чому справа?
– Насправді, це нікому особливо невідомо, крім наших друзів, але до цього у нас уже вийшло три офіційних альбоми. Вийшли вони у Вінниці – там є така фірма "МЕД". Але ця фірма – регіональна, вона більше займається іншими речами, іншою музикою, тому розкруткою цих альбомів практично ніхто не займався. Зараз вони просто лежать десь на поличках. Якщо цей альбом користуватиметься попитом, то можливо, що він потягне за собою вихід і тих, більш ранніх робіт.
– Певно, і стилістично всі альбоми різні?
– Так, абсолютно. Перший альбом 1999 року – наша перша спроба, яка так і називалась – "Бурса". Це була така собі подільська "панк-боса". Другий альбом – це вже електронні балади, а наступний альбом – коломийки або наші експерименти з трофейним неподільським фольклором. Ці коломийки у нас дуже вдало лягали на рок-н-рольні рифи. А ще ми видавали автентичний альбом.
– Переважна тематика ваших пісень зараз – чумаки, гайдамаки, українське село в давнину... Певно, нелегко приходить натхнення?
– Натхнення знаходимо у себе на Поділлі – постійно намагаємося мандрувати. У нас там чарівна природа, тому потрішечки відкриваємо для себе той світ. Дорослішаючи, поступово розуміємо, що світ – поруч, тож не потрібно нікуди ходити. Епіграфом до нової плити ми навіть взяли два рядки нашого вінницького поета Володимира Прилипка, які звучать так: "Не багато треба світу, щоб любити білий світ". Оце і є зараз нашим принципом щодо створення музичного матеріалу.

Це не горілка – це свобода!

– Як проходила презентація вашого альбому в Києві?
– Презентацію зробили в екзотичному місці, яке так і називається – корчма "Очеретяний кіт". Ми самі здивувалися, коли дізнались про її існування в столичному гідропарку на березі Дніпра. Директор цього закладу сам нас знайшов і запропонував це зробити – ми із задоволенням погодились. Сцена, обкладена очеретом, стояла прямо на березі Дніпра на фоні Лаври. Було дуже красиво. Директор корчми розповів нам, що бачив на власні очі очеретяного кота: виявляється, в Україні вони є, здається, в Яготині. Ці тваринки живуть у його знайомих – взимку вони приходять на подвір'я, а навесні, влітку та восени живуть просто на болоті в очереті. Саме зі щирої любові до цієї тварини він і назвав свій заклад. А ми назвалися так тому, що в 95-му році Костянтин Бушинський, колишній наш учасник, побачив цю тваринку в київському зоопарку, здається, зараз її там вже нема. Він побачив і зрозумів – оце воно і є! Так гурт і назвав.
– Музика вас годує чи є певні підробітки?
– Певною мірою годує. У себе, у Вінниці, упродовж п'яти років ми граємо на вулиці. То можна назвати "Сейшен одного капелюха", але хтось щось завжди кидає. В основному граємо свої пісні, хоча починали варіаціями з дитинства – перероблений Віктор Цой, ще щось. Але й не музикою теж підробляємо.
– Якою б була ваша реакція на прохання якогось п'яниці виконати, скажімо, "Мурку" чи "Владімірскій централ"?
– Завжди пропонуємо таким людям заграти якусь свою пісню, і в більшості випадків їм це подобається. Принаймні з проявами агресії ще не зустрічалися.
– А як щодо алкоголю чи інших стимуляторів – наркотиків, сала?
– Ми не є алкоголіками, але гастрольне життя потребує значних затрат енергії. Тому за допомогою горілки після цього всього часто можна розслабитись. Навіть у нашого вінницького автора, пісні якого ми співаємо, Анатолія Сєкрєтарьова є такий рядок: "Це не горілка – це свобода". Тобто тут мова не йде про побутовий алкоголізм чи якийсь потяг до кайфу – ні, це не основне, але коли ти перенапружений після важкого концерту, то часто ця горілочка стає у пригоді. Наркотики не вживаємо, а салом залюбки закусимо.
У новому альбомі нам підспівуватимуть жаби
– Чим порадуєте свого слухача після "Мандрівки"?
– Плануємо записувати новий альбом – це будуть чумацькі пісні. Деякі з них представлені в "Мандрівці", але зараз ми хочемо записати їх повністю наживо. Розкрию маленьку таємницю – це буде запис на озері: наша студія "Абріс" знаходиться прямо на його березі, тож запишемо це все з жабами, якимись проїжджаючими поруч машинами, з водою, повітрям, вітром. І ще хочемо одночасно з цим зняти фільм про те, як відбувався запис. Хотілося б також зробити презентацію нашого нового альбому у Чернівцях або, можливо, двох одразу, ще й з чумацькими піснями. Мріємо виступити тут разом із нашими друзями – гуртом "Гуцул Каліпсо", можливо, навіть у рамках якогось фестивалю. Не знаю, як і коли це відбудеться, але дуже на це сподіваюся. Проте, на жаль, це не завжди залежить від нас, як музикантів, але залежить від тих чернівчан, які займаються організацією концертної діяльності. Вже навіть отримали таку пропозицію – справа лише в технічних моментах.
– Що побажаєш чернівчанам наостанок?
– Хочеться побажати чернівчанам бути патріотами свого міста і створювати в ньому все для того, щоб займатися саме тут своєю справою, нікуди звідсіля не виїжджаючи.

Тарас ПІЦ

Оригінал