четвер, 24 березня 2016 р.
"Де б ми не грали, там згодом з'являються гарні дівчата" - "Очеретяний кіт" відзначив 20 років
четвер, 21 червня 2012 р.
Фільм "Проти сонця" (2004)
В цій стрічці використані три пісні "Очеретяного кота" з альбому "Коломийки" ("Полонина", "Темна нічка", "Коровайчина"), а одним із композиторів був Костянтин Бушинський.
Київський дивак Тимофій Сауткін намагається втекти від буденності та сварливої дружини. Він опиняється на острові, де ліпить із глини ідеальну жінку. Проте спливає час - і чоловік повертається додому...
Валентин Васянович: "Герой фільму - Тимофій, мій давній знайомий, 26 років. Має проблеми з жінками. Він - брат оператора, з яким я робив фільм. Іван Сауткін - давній приятель і, відповідно, його брата Тимофія я теж знаю віддавна. Ми провели разом багато часу. Я взагалі вважаю, що треба знімати фільми про людей, яких добре знаєш, тільки тоді стрічка цікава. Тимофій - гончар. Давні українці вважали, що кожен гончар є чарівником, бо він володіє магією, підкоряє землю, вогонь. А Тимофій - шульга, а отже, обертає гончарний круг проти сонця." (Львівська газета, 03 лютого, 2005 року, № 20 (586))
Інтерв'ю з режисером фільму.
Режисер: Валентин Васянович
Оператор: Іван Сауткін
Сценарій: Валентин Васянович, Іван Сауткін
Композитор: Костянтин Бушинський, Олександр Кулаков
Виробництво: Укркінохроніка
вівторок, 2 серпня 2011 р.
Очеретяний кіт. Неофіційна збірка "Фаза покоя" (2000)
Доречі, в інтернеті вже довгий час знаходиться неофіційний альбом під назвою «Камышовый кот (2000) — російськомовний проект». З логіки назв всіх попередніх альбомів (і наступного альбому «Коломийки»), «Камышовый кот» — це назва самого гурту і аж ніяк не назва альбому.
По інформації Володимира Войчишина, ці треки, не відносяться до творчості «Очеретяного кота» як гурту: «До гурту „Очеретяний кіт“ це стосунку не має (окрім того, що всі ці пісні виконувались гуртом в різні періоди)». Склад цього «бутлєгу»:
Апрельский день
День большого города
Завтрак готов
Зомби
Космодром
Мутный завтрак готов
Плацкарт
Река
Свежесть
Фаза покоя
Часотка
Ось для порівняння дві «Фазы покоя». Перша — офіційний трек з неофіційної збірки:
Фаза покоя, збірка «Фаза покоя», 2000
А це — трек невідомого походження:
Фаза покоя, бутлєг «Камышовый кот», 2000
Цікаво, що за вийнятком деяких нюансів, вокальна партія майже ідентична. Я б навіть сказав що у офіційній версії голосову доріжку трохи підрізали.
пʼятниця, 29 липня 2011 р.
Очеретяний Кіт. Альбом "Бурса" (1998)
1. Залиши це — Р. Кріль
2. Спека — Р. Кріль
3. Листопад — Р. Кріль
4. Колискова — Р. Кріль
5. 14.02 — Р. Кріль
6. На Хуторах — Р. Кріль
7. Легінь — Р. Кріль
8. Злива — Р. Кріль
Склад гурту:
Роман Кріль — голос, акустична гітара
Костянтин Бушинський — перкусія
Володимир Войчишин — бас-гітара
Микола Доляк — флейта
Восени ‘97 року після повернення Буша і Олександра Радька з Берліну стає відомо що останній більше не грає у «Коті». (Зараз Олександр — актор Вінницького театру ім. М. К. Садовського).
Буш і Роман Кріль запросили у гурт Володимира Войчишина, з яким Бушинський був давно знайомий. Гурт, у якому Володимир грав, нещодавно розпався і він погодився приєднатися до «Котів». Вирішили що Володимир буде опановувати бас-гітару, Костянтин — барабани, а Роман — будь-який інструмент на його смак.
Роман Кріль розповідає що першою його піснею стала «Залиши це». Ця пісня сподобалася Бушу (а потім — Олегу Скрипці, який включив її до збірки «Українська сучасна лірична пісня. Шедеври української музики») і вже у травні-червні 1998 року гурт на студії Сергія Новікова записує 8 пісень Романа. Грали майже вперше, майже наживо, але Сергій Новіков знайшов вдалий саунд і альбом отримав назву «Бурса». Володимир Войчишин пізніше охарактеризував стиль цього альбому як «подільска панк-боса».
Саме з виходом «Бурси» починається історія гурту в тому складі, що існує сьогодні.
Альбом «Бурса» був виданий на касетах вінницькою фірмою «МЕД» у 2001 році. На обкладинці назва гурту вказана як «Камышовый кот».
четвер, 28 липня 2011 р.
Очетеряний кіт: 1995-1997
Перший склад гурту був цілком київський. Про музикантів, які брали в ньому участь напевно може розповісти лише сам засновник, бо невдовзі Костянтин повернувся на батьківщину, зібрав вінничан, і в 1997 році з новим складом гурт брав участь у харківській «Червоній руті» в такому складі:
Олександр Радько — акустична гітара, голос
Костянтин Бушинський — гітара, гобой, фортепіано, шейкер
Роман Кріль — скрипка, голос
Олексій Аксьонов — перкусія
(А далі був альбом «Бурса»)
пʼятниця, 15 квітня 2011 р.
Фестиваль "ВЕСЕЛА ПИСАНКА" у Вінниці
У программі:
Нотінгемський Гурт "MuHa" (England-Ukraine):
Ірина МУШИНСЬКА (Англія)
Річард Кенсінгтон (Англія)
Костянтин "Буш" БУШИНСЬКИЙ ("Сонцекльош", "Оркестр Олега СКРИПКИ")
Наталія Касянчик ("Подолер клезморим" )
Сергій Асафатов (МАРТОVі)
Микола ДОЛЯК ("Очеретяний кіт")
Нікіта ЩУР ("ДОМПЛОТ")
Олег ПРОКОПЧУК ("ДОМПЛОТ")
Володимир ВОЙЧИШИН ("Очеретяний кіт")
гурт Карт-Бланш (акустика)
вхід 25 грн.
кафе-бар "Шериф", Козицького 62 а, Вінниця
23 квітня о 18:00
Сторінка події "ВКонтактє"
вівторок, 29 грудня 2009 р.
Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт
-Назвались так на честь тварини, я не знаю, що малось на увазі філософії. Орфоепічно було прикольно - ОчеретЯний Кіт! Я до цього ставлюсь якось… Хоч би яка назва була: БУхало чи БухАло, справа не втім, як ви човен назвете! Не так була важлива назва, як ті люди, що там грали. А для мене, власне, не було ніякої різниці в якому гурті співати, головне щоб з цими людьми, вони були цікаві і талановиті.
-Розкажіть про музику від Котів. Навіщо вона і для кого?
-Музика ОК завжди різна, тому що, в принципі, ми, як і всі музиканти, іноді відчуваємо, що середовище сприймає одну інформацію, оскільки є експансія маскультури заходу, а з іншого боку, ти ж сам хочеш, що б це було щось місцеве, нагадувало ці горби, цю історію, цю музику. Але ж це уже не повернути, бо то було інше середовище, інше життя. Можна це взяти як основу чогось, якось це второпати в себе, але ж, якщо це не зробилось з молоком матері, то дуже важко в собі проявити, наприклад, етнічний мелос України. А як це зробити, щоб воно відповідало настрою, відповідало пульсації і тому, що захопить нашого слухача, українського слухача, - це важка задача та цікава. Мені здається, що ми граємо для розумних людей, яких, в принципі, в Україні повинно вистачати. Зараз це Очеретяна Родина більше, тому що ми, власне, тих авторів і виконавців, які мають крім хисту ще й певні ознаки, скажемо так, - формату, тобто у них є досвід поетичний. Це Яна Шпачинська, Павло Нечитайло з гурту Пропала Грамота. Ми вибираємо їхній матеріал, який нам подобається, подобається звичайно дуже обмежене слово, оскільки доводиться підлаштовуватись до формату гри в клубах. І кожен з нас відчуває: «Як народ буде це сприймати!». Паша іде через більш менш агресивну рокерську подачу, я так не вмію, тому я зразу від цього шляху відмовився, і почав просто розповідати. Звичайно, ті, хто прийшли попригати, вони трошки відсіялися, а ті, хто прийшли послухати, здається, відчувають щось там! Я хотів би, щоб побільше з΄являлося гуртів таких, щоб було і поетично, і змістовно, і музично - певна якість така. Ми намагаємось щоб були етнічні елементи, це за рахунок мелосу, мелодії чи за рахунок віршів, тексту, тобто рівня змісту. В даному випадку Яна і Паша цьому відповідають. Ми не ідемо в «січкарню», так звану, тобто у драйв, колбасню, оскільки вона дуже передбачувана. Нехай ти будеш обмежений в аудиторії, але щиро передати свій кайф тобі простіше, ніж зробити те, що «по идее должны схавать другие люди!» Відповідно, ми намагаємось робити те, що самі любимо і сподіваємося, що якийсь слухач до цього приєднається.
-А як сформувалася Очеретяна родина?
-Справа в тому, що коли ми на різних фестивалях пересікались, зрозуміло, що була якась загальна симпатія, найголовніше - спільні точки дотику, ми відчували, що нам подобається щось у нашому матеріалі. Особливо я відкрив Пашу Нечитайло з гурту Пропала Грамота. Я не люблю агресію, я вважаю, що агресія – це слабкість. І тут Паша починає грати пісні легко, я кажу: «Вау, Паша!!». Я люблю те що робить Паша Нечитайло, декілька пісень настільки улюблених, що я можу слухати їх у плеєрі і кайфувати з того. Я не буду так слухати жодний інший гурт України. І стався взагалі такий момент, що він познайомився і закохався у Яночку Шпачинську. Тут взагалі диво – вийшло, що вона зіграла пісню, і він просто розтанув. Ми записали 2 її пісні. Не можу сказати, що зльоти вийшли класними, але коли на кухні ми пересікались – вона співала настільки чарівно. І стало зрозуміло, що в цьому щось є, і треба альбом писати.
-Розкажіть про «Демидівський альбом», який писався в польових умовах. Що це було?
-«Демидівський альбом», поки так він називається, але я думаю назвати його «Річка рік». Ви помітили, що мені легше співати пісні Паші, тому що коли ти не автор, ти кайфуєш від того, відтягуєшся. Мені дуже подобається співати його пісні не тому, що це вигідно, а тому, що я їх дуже люблю.
-Скільки ви пробули в Демидівці?
-5 днів, але матеріал був знайомий. Там дуже гарно - хата-мазанка, водоспад. Косаківка – то наше «алкогольное приключение», а Демидівка – там дуже класна енергетика для музикальної роботи. До того я мінімум раз на тиждень там бував, запалював багаття, дуже багато від попередніх хазяїв лишилось дрів, і пробував щось співати, і потроху відновилися чумацькі пісні. Це було класно! Я дуже радію, що нарешті я не притягую за вуха чумацькі пісні, а вони самі народжуються.
-А кліп не пробували зняти?
-Ми знімали просто відео. У нас не було пісні тоді, яку б можна було б підставити.
-Як зараз виживати музикантам і чи запис дисків зараз поступово відходить у минуле, бо поширюються терени інтернету?
-Альбом – це класна штука, коли ти після концерту, бажано вдалого, коли в тебе контакт зі слухачем, як означити цю подію? Сам концерт - забудеться! І диски виконують і будуть виконувати свою роль, особливо, якщо класна поліграфія, кілька сторінок, відчуття книжки. Книжки – ніколи не вийдуть з моди тому, що приємно іноді сісти і почитати книжку. Відповідно компакти приємно продавати після концерту і людям приємно відчувати, що є речовий доказ, що відбулося щось значуще. А стосовно інтернету, то знову ж таки, головна особа – це слухач, поки слухач не зрозуміє, що коли він просто слухає чи скачує музику послухати, поки не зрозуміє, що ця музика ще не виживає за рахунок концертів, поки не зрозуміє, що треба хоча б на рахунок… (багато музикантів просто дає рахунки, куди ви можете перерахувати гроші), поки слухачі не навчаться давати ту десятину на щось духовне. Важливо щоб сам слухач відчув, що треба щось віддавати, особливо якщо це чоловік! Якщо щось чоловіче з΄явится в соціумі - розум буде працювати більше ніж емоції. І тоді й у музикантів буде більше шансів робити якісний продукт, можна зосередитись на музиці, на чомусь тому, як це зробити цікавіше для слухача, більше часу приділяти. Ми можемо тільки звертатись до совісті, казати людям: «Спробуйте зрозуміти, що вам перерахувати на рахунок, наприклад, 35 грн. нічого не коштує, а для нас це підтримка певних музичних формацій, в тому числі і наших». Я не знаю як щось зробити з цього, ми пробуємо, поки ми віримо в це, але задумуватись про перспективу ми не можемо. Поки що, нас щось веде і, скоріш, це несвідоме, може, божественне, але ми не робимо з цього містики, і скільки воно буде триматися ми не знаємо, поки тримається – дружини терплять, навіть, підтримують - пісні пишуться.
-Які ваші прогнози щодо ваших нових пісень і фолку загалом?
-Хто хоче – той і слухає етнічну музику, не повинно бути напрягу для людей. З цією музикою мені дуже важко знайти контакт, тому що вона, в принципі, весільна, а зараз весілля граються трошки інакше. Буде звучати хороша музика, коли це хороше цікаве аранжування, як у Леонтовича, Лисенка, коле подається народне ще й з кайфом, то слухачі знайдуться. Коли ти на концерті, ми всі створюємо чарівне середовище, де є щось незрозуміле, агностичне, якийсь стан «волшебства», справжньої чудесності. Зараз трошки умови погіршилися для музики такого формату, тим більше випускати компакт є сенс тільки коли ти концертуєш. Собівартість диску невелика, тому немає причин турбувати всякі агентства, які з тебе знімуть якісь кошти.
-А як щодо вашого першого альбому - «Манія»? Він оснований на українському мелосі, але достатньо джазовий вийшов.
-У нас, як і у більшості гуртів на Україні, несеться той американський стандарт. Ну, немає гітаристів, принаймні я не бачив на Україні, щоб не починали з блюзу, наприклад, але тут не Міссісіпі. Дуже небагато я чув етнічних елементів тому, якщо це сталося – відчуття етніки, то, я думаю, це за рахунок … невідомо чого. Я це не контролював точно. Трошки хаотичний цей пошук був. Ти ж не скажеш зразу: «От я буду музикантом!», - це були достатньо закомплексовані люди, які просто розуміли, що в Україні немає музики, яку б вони хотіли слухати, при всій повазі до дійсно якісних музикантів. І зрештою ти розумієш: «А може я сам то зіграю!», може хтось заспіває, розумію, що ніхто не заспівав, тоді я сам заспівав. В цьому альбомі є настрій – це головне, воно співалося щиро і це відчувається людьми. Але ясно, якщо у людини є фільтр чіткого звуку, вокальної позиції, то для неї буде культурний шок, тому що це зроблено невірно. Зараз вже більш-менш знайшли саунд, який ми можемо пропонувати слухачеві.
-ОК також пропонує й специфічні виступи – вас можна дивитись, а можна просто слухати, але бажано в живу. З чим це пов΄язано?
-У нас достатньо «клубна» музика: вінницький темп він повільний, набагато повільніший ніж динаміка київського слухача, нас іноді кличуть – «Коты-баюны – мы вас любим». Складові концерту – це не тільки музиканти. Це дві рівнозначні величини: автор, виконавці та слухач. Є такий принцип – твій слухач талановитіший за тебе тому, що те, що ти складав на грані можливості він сприймає вже в кайф, чи ти даєш йому аванс такий, звертаєшся, як до Бога, відчуваєш, і ця атмосфера викликає в ньому ті самі флюїди, в які ти віриш. Як ти ставишся до людей, вони так можуть себе вести.
-Чому не вийшли на дисках старі записи з ще «Камышового Кота»?
-Справа в тім, що у нас є кілька російськомовних пісень, те що стосується саме моїх пісень, я написав дуже давно, і ми кілька пісень записали в цьому останньому, «Демидівському альбомі». Потенційно із всіх генерацій що в мені, вибираю те, що може бути часткою не мене, а іншої людини, іншого світу, тому внутрішня цензура ці російські пісні не пустила, хоча там є дуже цікаві моменти. Зараз ми намагаємося за вуха притягти нашу історію, яку вибила соціалістична система, я теж саме роблю, вчу українські пісні з книжок і співаю інакше, але теж намагаюсь знайти, як я відчуваю той мелос. Ось, наприклад, коли я вивчив кілька чумацьких пісень, намагався спробувати, коли подорожував Кримом чи селами – так виходиш на дорогу і намагаєшся співати чи є синхронізація цього горбочка з твоїм відчуттям цієї пісні. Співаєш, співаєш – ось, впіймав! Це суб΄єктивний момент, але коли ти виконуєш, то хоча б через це мусиш то робити. Або стан долини – ти намагаєшся відчути його співати з цією базою відчуттів, це не свідомо, ти не можеш дати точної ознаки, що це таке база відчуттів долини. І всі твої сенсорні елементи разом якось гуртуються і, мені здається, що кілька чумацьких пісень ми оживили.
-Чи плануєте ви зробити, як це зараз модно «квартирник»?
-А сенс його робити!? Я не хочу здатися меркантильним, хоча у нас ситуація достатньо жалюгідна. І тримати з себе героїв, те, що можна і так знайти, звичайно, можна – будь ласка в інтернеті скачуйте, і зрозуміло, що за це ми гроші брати не можемо, я пробував – не виходило.
-Унікальне місце, де б ви хотіли б зіграти.
-Я думаю, що турне по світу.
-По світу?
-Ну, і Україною звичайно.
-А з чого б розпочали?
-Мені дуже подобається, як знімають живі концерти у Парижі, де звук ідеальний, де все якісно, гарно, просто чарівно!
-Україною ви все-таки більше подорожували. Де саме грали?
-Як гурт, ми граємо багато для західної аудиторії, вони ближче до заходу і розуміють, що тільки коли є рух, і є зміни. Центральна і тим більше східна Україна – вони більш кволі, вони ведуться на зовсім інші ознаки – це може бути диско-культура чи якісь ще елементи. У Запоріжжі грали – дуже важко розкачати публіку, дивишся: у них немає тої зони мозку, яка сприймає той кайф, який є у нас.
-Чи до вподоби вам дискотечна музика та всілякі бумцалки?
-У неї гарний грув, нажаль машинний, енергетика допомагає рухатись. Змушує певну структуру, я до неї теж відношуся, відчувати кайф.
-Що за 2009 рік у вас вдалося, а що ні?
-Найголовніше те, що ми нарешті стали сім΄єю, великою сім΄єю. У нас 3 хлопчики з΄явилося - це саме міцне досягнення! В цьому році ми сформувалися, як банда для клубів, довго шукали звучання – з контрабасом чи без, бо витягти його на сцену нереально. Ми любимо грати без барабанів, щоб відчувати один одного, щоб не сковувати себе. Але для сейшену цього замало і мені самому теж не вистачало енергії. І ми познайомилися з Андрюхою (Андрій Войтюк). Виявляється, ми колись були знайомі, тільки він колись був «звукачем» і грав у зовсім іншому гурті. І якось давно він із нашим барабанщиком побились з чуваками, а наш барабанщик, перкусіоніст точніше, біг тоді з розбитою пляшкою за мурлом і Андрюша був з ним, вони тоді вдвох гнали цілий натовп. Пройшло 10 років, я йому розповідаю: «Андрюхо, така смішна історія була наш перкусіоніст з одним чуваком розігнали…» Ах так, так!!! Ну, тут вже стало зрозуміло, що це повний папандос. Дуже хотілося б, щоб виживання нас не розірвало, тому що Андрій спритний барабанщик, він грає у Сонцекльош, він грає джаз, і його рівень явно відрізняється від нашого рівня. Але в нього немає жодних понтів з цього приводу, він може грати все, що завгодно. Зараз ми намагаємося частіше репетирувати, я спробував соло на гітарі.
-А на майбутнє що плануєте, на 2010 рік?
-2010 рік ми присвячуємо нашому слухачеві. Я можу зробити драйв, ми можемо зробити свято, але чи хоче слухач перейти на інший крок, зробити культуру музики. Якщо немає контакту зі слухачем, то ти граєш для себе, ти, звичайно, можеш це робити, але це буде неконкурентоспроможньо із західною музикою, наприклад, де є і драйв, і фірма, і звучання у нас нема, поки що, такого продукту. Всі наші студії роблять класний продукт, але він на щось схожий, це не своє. Ми можемо качнути, відковбасити, ми можемо грати дискотеку, але слухач повинен сам вирішити, що буде далі. Але це зовсім не означає, нашу готовність грати те, що публіка полюбляє, суть зовсім не в цьому.
середа, 9 липня 2008 р.
Співочого очерету побільшало
Назріло нове співоче втілення, яке вийшло з Очеретяного Кота. Його чернеткова назва Микола В Очереті і суть угрупування в наступному: флейтистові «котів» Миколі Доляку стало затісно в рамках Очеретяного Кота і він вирішив зайнятися творчістю на стороні.
Хоча поняття «на стороні» у цьому випадку доволі відносне. Річ в тім, що його підтримуватимуть частково й інші очеретівці, зокрема бубоніст Володимир Войчишин. Окрім нього до Миколи В Очереті приєднається ще один їхній давній земляк Костя «Буш» Бушинський, який починав в Очеретяному Коті, але потім перебрався до Києва, де його можна частенько побачити за барабанною установкою в таких гуртах, як Сонцекльош, Пропала Грамота, Топоркестра, Чоботи З Бугая, Фанфаре Оркестра, Гурт Йо’Гурт, Тайко Драммерз….. До слова, саме він був засновником Очеретяного Кота і саме він дав цій боївці таку чудернацьку назву.
На відміну від Очеретяного Кота, де Микола Доляк просто дудів на флейті, в гурті Микола В Очереті він буде співати переважно власних же пісень. Крім того у задумах новоявленого гурту використовувати у награннях і розмаїті сучасні електронні складові, т.зв. підкладки. За словами Володимира Войчишина, котрий візьметься за бас-гітару, пісні у виконанні Миколи В Очереті мають бути доступниішми для розуміння і сприйняття загалом, аніж та музика, яку виконує Очеретяний Кіт. Вперше переконатися в цьому можна буде 6 липня у Чернівцях, де відбудеться дебютний виступ цього нового мистецького угруповання.
вівторок, 8 липня 2008 р.
“Очеретяні коти” почали ділитися
Залишок Вінницького гурту “Очеретяний кіт” презентував чернівчанам новий проект “Микола в очереті”
Ольга МАКСИМЮК
o_maksymiuk@mail.ru
Минулої неділі у Чернівецькому музеї народної архітектури і побуту “Очеретяний кіт” презентував свій новий проект “Микола в очереті”.
– Якщо нас не закидали порожніми пляшками від пива і яйцями, то в принципі можна казати, що проект вдалий, – ділиться враженнями від виступу фейлетист “Очеретяного кота” і соліст мистецького гурту “Микола в очереті” Микола Доляк. – Хоча є претензії до самих себе.
За словами учасників гурту, назва проекту “Микола в очереті” невідомо чи залишиться, адже її вигадали тимчасово, спеціально для свого чернівецького продюсера Ігоря Кравціва.
– “Очеретяні коти” прагнуть, аби кожен з них (“котів”) мав свій власний проект, – розповів “Погляду” бас-гітарист гурту Володимир Войчишин.
Як з’ясувалося у розмові, гурт має віртуальний проект “Володя в очереті”, а у майбутньому планує створити ще й “Ігор В Крижовнику”.
Барабанщик “котів” Костя Бушинський підзаробляє у Олега Скрипки
Побачити гурт “Очеретяний кіт” у повному складі публіка не змогла через те, що вокаліст Роман Кріль під час ремонту власної квартири зламав ногу.
– На нього впала плита, тож тепер Роман ходить у гіпсі й на милицях, – каже В. Войчишин. – Навіть натер милицями гематоми.
Ще один учасник гурту (до речі, саме він був його засновником і дав таку чудернацьку назву), барабанщик Костя Бушинський, перебрався жити до Києва.
– Йому доводиться підпрацьовувати у Олега Скрипки (грає на барабані), – зізнаються хлопці про свого колегу по цеху. – Частенько його можна побачити за барабанною установкою у таких гуртах, як “Пропала грамота”, “Сонцекльош” і навіть у Каті Чілі.
З Чернівцями, а особливо з Музеєм народної архітектури і побуту хлопців з “Очеретяного кота” пов’язують давні спогади.
– Чотири роки тому, напередодні виборів, тут у музеї на одній з лавочок ми сиділи разом з відомим критиком Олександром Бойченком та Ігорем Кравцівим, трохи частувалися напоєм “Так”, – пригудує В. Войчишин. – Я навіть пройшовся подивитися до того місця, де ми колись сиділи.
Чернівці це особливе місто, кажуть хлопці з гурту «Очеретяний кіт», тому «коли нас знову запросять тут виступити, обов’язково приїдемо».
Гурт “Мартові” – діти “котів”
Проект гурту “Очеретяний кіт” “Микола в очереті” – це не єдине творіння “котів”. Молодий гурт “Мартові” є їхнім дочірнім проектом, адже вокаліст гурту Сергій Атаджанов це – колишній бас-гітарист “котів”.
У Чернівцях «Мартові» виступили вперше, і хоча звук, як каже вокаліст гурту Сергій, під час виступу був неякісним, публіка сприйняла їх добре.
Оскільки гурту тільки рік, вперше на велику сцену потрапили нещодавно на фестивалі українського формату в Уніжі, наступною буде сцена «Шешорів».
Власного диску хлопці ще не записали, оскільки немає спонсора, «Мартові» мають в своєму доробку лише п’ять пісень домашнього запису. Адже, як зазначає Сергій, – у наш час не вигідно випускати альбоми, проте хотілося б записати кілька дисків хоча б для того, аби роздати друзям.
середа, 18 липня 2007 р.
"Очеретяний кіт" запав на Фестивальний острів
Власне, рідне місто й Поділля, а також цікаві мандрівки і є головними їхніми натхненниками. За плечима у "котів" чимало відомих фестивалів: "Червона рута", "Тарас Бульба", "Рок-екзистенція", "Етноеволюція", "Країна мрій" та багато інших. Нещодавно музиканти, як завжди, із успіхом виступили на "Шешорах Подільських", де "RIA" і вдалося дізнатися в одного з лідерів гурту Володимира Войчишина, що цікавого відбувається у житті музикантів. - Як давно існує ваш гурт?
- Фактично, десять років. Уже в 1995 році в Севастополі на "Червоній руті" грав гурт "Камышовый кот" - тоді був повністю інший склад, а єдиним вінничанином був Костянтин Бушинський (Буш).
- Який зараз склад гурту?
- Нас п'ятеро: Роман Кріль - гітара, голос, Микола Доляк - флейта, голос, Олена Шевченко - скрипка, голос, Сергій - контрабас і я - Володимир Войчишин - барабани, голос. Також у нас є багато знайомих музикантів, із якими інколи співпрацюємо. От 22 липня на фестивалі в Польщі будемо грати без скрипки, але з трубою, з талановитим трубачем Юрою Марченко.
- На "Шешорах" уже який раз виступаєте?
- Четвертий поспіль. Уперше були в 2003 році. Проведення цього фестивалю, як і його ідея, дуже класні. Найважливіше тут - це спілкування. На таких заходах, коли все робиться не шароварно, не тусняково, зустрічаєш людей, які самі чимось займаються і можуть виникати спільні проекти. Як на мене, саме це спілкування дає потенційним молодим музикантам певну впевненість, вони бачать, як можна робити. На нашому фестивалі сучасної культури "Верета", який пройде в кінці вересня у Вінниці, також хочемо це зробити.
- Уже знайшли гроші на фест?
- Ще ні, але, сподіваюся, що все буде добре. Гроші шукає маркетингова аналітична група, яка знайшла пару тисяч доларів на презентацію. Ми хочемо, щоб фест був міжнародним. Плануємо ексклюзивний проект Юрія Андруховича і польського гурту "Карбідо", приїзд російського драматурга й літератора Євгена Гришковця. Хочемо також зробити показ сучасної української анімації. На фесті обов'язково буде Олег Скрипка із гуртом "ВВ" та етно-диско на Фестивальному острові. Певно, зробимо, вхід у етнічному вбранні, щось у стилі Скрипкових "Вечорниць". Із гуртів також запросимо львівський "Бурдон" і гурт "Пропала грамота". Планів багато, але боюся загадувати наперед, аби не наврочити.
- Нещодавно ви зняли відео на одну зі своїх пісень.
- Насправді відео на "Мандрівку в Касакувку" з'явилося на світ ще в січні. Ми їхали з благодійного виступу для талановитих дітей із інтернатів, та й за Черкасами вирішили скупатися в річці. Тоді якраз Водохреще було, але не було ніякої криги. Те все й зняла на любительську камеру моя сестра Іра Войчишина. У такому вигляді кліп ми дали Юркові Зеленому, а він розіслав їх у регіональні контори. Так відео й потрапило на вінницьке ВДТ-6, хоча ми навіть проти, щоб воно крутилося в такому вигляді. З іншого ж боку, хай люди хоч так подивляться його, бо ще місяць-два - і воно застаріє, альбом "Мандрівка в Косаківку" - це вже річна давнина.
- Відомо, що скоро вийде новий альбом. Він буде витриманий у такому ж форматі, як і попередній?
- Так, альбом буде в такому ж саунді, але з іншими піснями. Уже почали писати його на своїй "Очерет студії" - це наш такий собі калькулятор, де є комп'ютер із різними причандаллями: мікрофоном, пультом. Крім того, вийде цикл пісень про Вінницю 70-80-х років - спільна праця з нашим "заочеретяним" товаришем, математиком, істориком і поетом Анатолієм Секретарьовим. Також ми хочемо повністю записати альбом із чумацькими піснями. Так що роботи вистачає.
- Удома тримаєте кота?
- У нас живе Томка - мама Роминого кота, якого він назвав на честь улюбленого філософа Платона. До того ж моя дружина Юля на балконі все розмалювала котами, а сестра Іра подарувала таку штуку на двері з котами.
- Із якого віку ви почали співати?
- У мене є на бобіні записи з шести років, де я співав пісню д'Артаньяна "Пора-пора-порадуемся...". Тоді я не дуже попадав у ноти, а коли мені виповнилося одинадцять, молодшій сестрі купили піаніно. Коли я сів за її піаніно і мама мені показала, як виконувати "Собачий вальс", то я відразу ж його заграв. Для мене це було прозрінням, я почав якісь ноти там підбирати, і з того часу все почалося.
- Яку музику слухаєте?
- Те, що надихає. Серед улюблених музикантів: Бьорк, Том Вейс, Бек.
- Яка філософія вашого гурту?
- Філософія нашого гурту полягає в тому, що щастя - поруч і не треба його шукати десь далеко. Загалом, усе залежить від якості життя кожної людини зокрема. Якісне життя - це щирість із самим собою, із навколишнім світом. Недаремно епіграфом до альбому "Мандрівка в Косаківку" стали рядки вінницького поета Володимира Прилипка: "Небагато треба світу, щоб любити білий світ". Тож ми так і намагаємося чинити, прагнемо донести до слухача любов. Адже все, що робиться із любов'ю, потрібне. Робимо все щиро і не заради грошей, ми ніколи не розставляли акценти у зворотному напрямку, наш матеріал завжди йшов попереду нас. Музика не тримається на грошах чи на наших гарних зовнішніх даних, а завдяки тому, що вона сильна, справжня.
Валентина КИРИЛЬЧУК
Оригінал
четвер, 15 червня 2006 р.
"ОЧЕРЕТЯНИЙ КІТ": МАНДРІВКА В... ПУТИЛУ ТА ІНШІ ІСТОРІЇ
Кадилак, якого боїться міліція
– Володю, як Буковина зустріла "Котів"?
– Гарно! Ото був на вашому святі "Вихід на полонину": якщо не брати до уваги нудну офіційну частину, то все дуже сподобалось. Пригод було дуже багато, більшість з яких абсолютно неформатні і такі, які здивували нас самих. Наприклад, коли всі роз'їхалися, ми вирішили заночувати в Путилі, щоб уповні відчути весь колорит цього місця. Відтак зустріли сутінки просто на березі річки Путилки. До нас приєднались корови, з якими ми ще випили і закусили, а далі насолоджувалися божевільно-красивими краєвидами й цією річкою – адже завжди приємно дивитись на те, як тече вода. Зранку, на зворотному шляху до Чернівців, у нашого кадилака марки "Газ-2402", за кермом якого сидів наш чернівецький друг Ігор Кравців, закінчився бензин. Поки одна делегація з каністрою їздила на заправку, яка знаходилася в п'яти кілометрах від цього місця, фотограф Василь Кияшко разом із "Очеретяними котами" в напруженому очікуванні повернення делегації з бензином влаштував імпровізований сніданок прямо на капоті нашого кадилака. Міліція, яка постійно їздила попри нас і все хотіла нас чи то оштрафувати, чи ще щось з нами зробити, так і не наважилась до нас підступитись. Певно, на них справило неабияке враження поєднання реліктового авто із нашими невиспаними мармизами. Потім наш кадилак кілька разів глох просто на трасі. А ще був момент, коли своєю появою на автошляху ми хвилин на 10-15 паралізували життя чернівецьких вулиць. Ми це реально відчували!
Експерименти з трофейним фольклором
– Мені здається, що розрекламований свіжачок "Мандрівка в Косаківку" – це збірка. Розбий сумніви...
– Так воно і є! Специфіка цього альбому в тому, що ці пісні записувались вдома, на нашій портативній студії, грубо кажучи, на комп'ютері. Тож вони абсолютно не готувалися для якогось альбому – ці пісні ми переважно віддавали на радіо. А потім фірма "УкрМюзік" запропонувала нам випустити альбом. Ми погодились, а чому б і ні? Але все це було записано в різні періоди, тож це більше збірка за принципом мандрівки від однієї теми до іншої – подорож між світів і традицій у часі і просторі.
– То виходить, що існуєте ще з 1998 року, а офіційний реліз – лише зараз. У чому справа?
– Насправді, це нікому особливо невідомо, крім наших друзів, але до цього у нас уже вийшло три офіційних альбоми. Вийшли вони у Вінниці – там є така фірма "МЕД". Але ця фірма – регіональна, вона більше займається іншими речами, іншою музикою, тому розкруткою цих альбомів практично ніхто не займався. Зараз вони просто лежать десь на поличках. Якщо цей альбом користуватиметься попитом, то можливо, що він потягне за собою вихід і тих, більш ранніх робіт.
– Певно, і стилістично всі альбоми різні?
– Так, абсолютно. Перший альбом 1999 року – наша перша спроба, яка так і називалась – "Бурса". Це була така собі подільська "панк-боса". Другий альбом – це вже електронні балади, а наступний альбом – коломийки або наші експерименти з трофейним неподільським фольклором. Ці коломийки у нас дуже вдало лягали на рок-н-рольні рифи. А ще ми видавали автентичний альбом.
– Переважна тематика ваших пісень зараз – чумаки, гайдамаки, українське село в давнину... Певно, нелегко приходить натхнення?
– Натхнення знаходимо у себе на Поділлі – постійно намагаємося мандрувати. У нас там чарівна природа, тому потрішечки відкриваємо для себе той світ. Дорослішаючи, поступово розуміємо, що світ – поруч, тож не потрібно нікуди ходити. Епіграфом до нової плити ми навіть взяли два рядки нашого вінницького поета Володимира Прилипка, які звучать так: "Не багато треба світу, щоб любити білий світ". Оце і є зараз нашим принципом щодо створення музичного матеріалу.
Це не горілка – це свобода!
– Як проходила презентація вашого альбому в Києві?
– Презентацію зробили в екзотичному місці, яке так і називається – корчма "Очеретяний кіт". Ми самі здивувалися, коли дізнались про її існування в столичному гідропарку на березі Дніпра. Директор цього закладу сам нас знайшов і запропонував це зробити – ми із задоволенням погодились. Сцена, обкладена очеретом, стояла прямо на березі Дніпра на фоні Лаври. Було дуже красиво. Директор корчми розповів нам, що бачив на власні очі очеретяного кота: виявляється, в Україні вони є, здається, в Яготині. Ці тваринки живуть у його знайомих – взимку вони приходять на подвір'я, а навесні, влітку та восени живуть просто на болоті в очереті. Саме зі щирої любові до цієї тварини він і назвав свій заклад. А ми назвалися так тому, що в 95-му році Костянтин Бушинський, колишній наш учасник, побачив цю тваринку в київському зоопарку, здається, зараз її там вже нема. Він побачив і зрозумів – оце воно і є! Так гурт і назвав.
– Музика вас годує чи є певні підробітки?
– Певною мірою годує. У себе, у Вінниці, упродовж п'яти років ми граємо на вулиці. То можна назвати "Сейшен одного капелюха", але хтось щось завжди кидає. В основному граємо свої пісні, хоча починали варіаціями з дитинства – перероблений Віктор Цой, ще щось. Але й не музикою теж підробляємо.
– Якою б була ваша реакція на прохання якогось п'яниці виконати, скажімо, "Мурку" чи "Владімірскій централ"?
– Завжди пропонуємо таким людям заграти якусь свою пісню, і в більшості випадків їм це подобається. Принаймні з проявами агресії ще не зустрічалися.
– А як щодо алкоголю чи інших стимуляторів – наркотиків, сала?
– Ми не є алкоголіками, але гастрольне життя потребує значних затрат енергії. Тому за допомогою горілки після цього всього часто можна розслабитись. Навіть у нашого вінницького автора, пісні якого ми співаємо, Анатолія Сєкрєтарьова є такий рядок: "Це не горілка – це свобода". Тобто тут мова не йде про побутовий алкоголізм чи якийсь потяг до кайфу – ні, це не основне, але коли ти перенапружений після важкого концерту, то часто ця горілочка стає у пригоді. Наркотики не вживаємо, а салом залюбки закусимо.
У новому альбомі нам підспівуватимуть жаби
– Чим порадуєте свого слухача після "Мандрівки"?
– Плануємо записувати новий альбом – це будуть чумацькі пісні. Деякі з них представлені в "Мандрівці", але зараз ми хочемо записати їх повністю наживо. Розкрию маленьку таємницю – це буде запис на озері: наша студія "Абріс" знаходиться прямо на його березі, тож запишемо це все з жабами, якимись проїжджаючими поруч машинами, з водою, повітрям, вітром. І ще хочемо одночасно з цим зняти фільм про те, як відбувався запис. Хотілося б також зробити презентацію нашого нового альбому у Чернівцях або, можливо, двох одразу, ще й з чумацькими піснями. Мріємо виступити тут разом із нашими друзями – гуртом "Гуцул Каліпсо", можливо, навіть у рамках якогось фестивалю. Не знаю, як і коли це відбудеться, але дуже на це сподіваюся. Проте, на жаль, це не завжди залежить від нас, як музикантів, але залежить від тих чернівчан, які займаються організацією концертної діяльності. Вже навіть отримали таку пропозицію – справа лише в технічних моментах.
– Що побажаєш чернівчанам наостанок?
– Хочеться побажати чернівчанам бути патріотами свого міста і створювати в ньому все для того, щоб займатися саме тут своєю справою, нікуди звідсіля не виїжджаючи.
Тарас ПІЦ
Оригінал
вівторок, 30 травня 2006 р.
Очеретяний кіт
Факти про «Очеретяний Кіт»
Заснований у 1995 році. Назва походить від однойменної тварини, яка живе при болоті в очереті, де є все, що їй потрібно для існування, вміє плавати. Учасники гурту дуже люблять мандрувати, але принципово хочуть жити у рідній Вінниці, де можуть спокійно займатись творчими експериментами.
Гурт — учасник всеукраїнського фестивалю «Червона рута» 95,97,99,2001; фестивалів «Тарас Бульба» 2002 (м. Дубно),
Трохи лірики
Назва гурту з’явилася 1995 року, коли (за легендою) Костянтин Бушинський (Буш) побачив цю нашу тотемну істоту у київському зоопарку, і зрозумів, що це воно є.
Зараз «О.К.» живе у Вінниці. І тут йому добре. Південний
«… Повертатися в рідні очерети з далеких гір і степів не менш приємно, ніж вирушати в мандрівки. Бо важкі торби здобутих вражень бентежать так само, як і легкі повітряні кулі
…Наші перші експерименти з трофейним, не подільським, фольклором пов’язані з, очевидно, найдрайвовішим музичним українським
...Горянські коломийки у нас якось підозріло спліталися з
… Якось, завдяки придбаній у від’їжджаючої єврейської родини збірці чумацьких пісень, ми відкрили новий для себе
… Подорожі у просторі і у часі інколи змінюються подорожами вглиб. Цей вимір руху надають нам пісні Анатолія Секретарьова, математика, історика, поета, нашого «заочеретяного» товариша. Світ його
«…Моє знайомство з „котами“ почалося давно,
