Залиши це

"Мандрівка в Косаківку", 2006

Залиши це
Слова - Р. Кріль
Не завжди ти будеш в дорозі,
Не завжди ти будеш в коханні,
Ти не дивися так сумно,
Як міг так беріг теє щастя я!

Адже в коморі душі твоєї
Є що дає тобі сили,
Але, як ти все так будеш журитись,
То все там колись занепаде так.

Я вже нічого б не казав,
Сидів би вдома, не журився.
Але, людино, що ти верзеш?
Чи то є легше твоїй душі?
Залиши це!


"Бурса", 1998

Очеретяний Кіт. Альбом "Бурса" (1998)

Трекліст:
1. Залиши це — Р. Кріль
2. Спека — Р. Кріль
3. Листопад — Р. Кріль
4. Колискова — Р. Кріль
5. 14.02 — Р. Кріль
6. На Хуторах — Р. Кріль
7. Легінь — Р. Кріль
8. Злива — Р. Кріль

Склад гурту:
Роман Кріль — голос, акустична гітара
Костянтин Бушинський — перкусія
Володимир Войчишин — бас-гітара
Микола Доляк — флейта

Восени ‘97 року після повернення Буша і Олександра Радька з Берліну стає відомо що останній більше не грає у «Коті». (Зараз Олександр — актор Вінницького театру ім. М. К. Садовського).

Буш і Роман Кріль запросили у гурт Володимира Войчишина, з яким Бушинський був давно знайомий. Гурт, у якому Володимир грав, нещодавно розпався і він погодився приєднатися до «Котів». Вирішили що Володимир буде опановувати бас-гітару, Костянтин — барабани, а Роман — будь-який інструмент на його смак.

Роман Кріль розповідає що першою його піснею стала «Залиши це». Ця пісня сподобалася Бушу (а потім — Олегу Скрипці, який включив її до збірки «Українська сучасна лірична пісня. Шедеври української музики») і вже у травні-червні 1998 року гурт на студії Сергія Новікова записує 8 пісень Романа. Грали майже вперше, майже наживо, але Сергій Новіков знайшов вдалий саунд і альбом отримав назву «Бурса». Володимир Войчишин пізніше охарактеризував стиль цього альбому як «подільска панк-боса».

Саме з виходом «Бурси» починається історія гурту в тому складі, що існує сьогодні.

Альбом «Бурса» був виданий на касетах вінницькою фірмою «МЕД» у 2001 році. На обкладинці назва гурту вказана як «Камышовый кот».

Пароми - "Спека"

Ще одна з заслужених пісень, яку "Коти" записали ще у своєму першому альбомі "Бурса", потім в "Манії" і продовжують грати досі. За цей час деякі окремі слова "випали" з тексту, але в цілому текст залишився той самий. Одначе музика з тих пір змінилася досить суттєво.



Ось для порівняння перша версія пісні:


Альбом "Бурса", 1998

Спека
Слова - Р. Кріль
Здавалось - все якось дивно,
Щось за цим стоїть.
Клімат вбивав всі бажання:
"Не руш, не торкай-но".

Вліткуо бувають сірії миті
Гой-я, гой-я,
Спека вбирає останнії сили.
Гой-я, гой-я.

Приспів:
Сонце сушить і сушить,
Вечір ще так далеко.
Вона триватиме довго -
Спека, спека.

Йду серед мари,
Думок немає.
Ось їде тролейбус -
Ти в нього сядеш.

Серце спадає,
Здіймається ледь
Зворушливість зникла.

Дай мені привід
Прийти до тями,
Та ти десь далеко,
Ти десь далеко.

На все чиясь воля
Собі зачекаю -
Авжеж щось і буде
І спека та зникне.

Приспів:
Сонце сушить і сушить,
Вечір ще так далеко.
Вона триватиме довго -
Спека, спека.

Версія з альбому "Манія":


Альбом "Манія", 1999

(Жвавий) Легінь - радіо-версія

Пісня "Легінь" - чемпіон по кількості записів. Її історія починається з альбому "Бурса" (1998), в альбомі "Коломийки" записані одразу дві версії - "Легінь" та "Жвавий легінь". Крім того існує версія 2009-го року, а також версія з фестивалю "Країна мрій - 2005", яку я б назвав "Шалений Легінь".

Сьогодні додамо до цього списку радіо-версію пісні.


Легінь (радіо-версія)

Легінь

А я легінь молоденький,
Не боюся битки.
Да на мені порубали
Сорочку до нитки.

А я легінь молоденький
Лишень до розбою.
А як вийду на вулицю –
Куряти ся бою.

Віддавайся біла дівка,
Бо я не паную,
Бо я собі цього літа
Самий помандрую.

Ой самий я помандрую,
Саменький-саменький,
Бо вже мені біла дівка
Світ не веселенький.

"Шалений" легінь з "Країни мрій" (разом із піснею "Темна нічка"):


Легінь (радіо-версія)

"Ліричний" Легінь з альбому "Коломийки":


Легінь, альбом "Коломийки", 2002

Жвавий легінь з альбому "Коломийки":


Жвавий легінь, альбом "Коломийки", 2002

Найсучашніший "Легінь", версія 2009 року в аранжуванні Володимира Войчишина:


Легінь, Volodya Version, 2009

Найстаріший, бурсацький "Легінь":


Легінь, альбом "Бурса", 1998

Раритети

Надибав сьогодні сайт легендарної студії звукозапису МЕД. Там, у розділі "Сучасні пісні" знайшов у продажу перші три альбоми "Котів" - "Бурсу", "Манію" та "Коломийки". Нарешті я побачив обкладинку перших двох альбомів!

Доречі, на цьому ж лейблі видали свій альбом "Час" гурт "Мартові" під керівництвом колишнього очеретянця Сергія Асафатова.

Листопад у Вінниці

Отже, перша композиція «ВКонтактє», яка мене здивувала була «Час» із Анатолієм Секретарьовим. Другою ж була «Листопад у Вінниці». Досить майстерно виконана, але стиль був зовсім не схожий на «Очеретяного кота» зразка 2006-го року. Оскільки здатність критично мислити була тимчасово вимкнена кількістю досі невідомих мені треків (в тому числі реміксів), всі вони вважалися новим матеріалом, над яким зараз працюють «Коти». Я був засмучений різкою зміною курсу творчих пошуків.

Через деякий час я відкопав альбоми «Бурса» і «Манія» і несподівано почув знайому мелодію! Отже це був не «новий», а «пройдений» етап творчості! Але показово що мої друзі, яким я давав послухати «Бурсу» відзначали музику «Вечора» серед інших композицій альбому.
Іншими словами – «Вечір» вийшов вдалим.



Листопад

І куди це дітись?
Ввечері їду додому.
З усіх сторін давлять в тролейбусі,
Мені в обличчя щось таке кажете.
Листопад у Вінниці,
Їду додому ввечері.
Десь біля шести вимкну світло –
Дома зустріне сліпа тиша.

І вечір розкаже –
Все як було, все покаже
І страхи і дрібні комахи непокоять.

Легінь - Volodya Version (2009)

Оновлена версія пісні Легінь, яка увійшла ще в перший альбом "Очеретяного Кота" - "Бурса", що побачив світ у 1998-му році.



ФДР: 1.03.2009

Очеретяний Кіт - Discography

Очеретяний Кіт - 1998 - Бурса
Очеретяний Кіт - 1999 - Манія
Очеретяний Кіт - 2003 - Коломийки
Очеретяний Кіт - 2006 - Мандрівка в Косаківку

пароль (passw): parazitakusok.blogspot.com

Оригінал

"ОЧЕРЕТЯНИЙ КІТ": МАНДРІВКА В... ПУТИЛУ ТА ІНШІ ІСТОРІЇ

На запрошення чернівецького друга з Поділля на Буковину завітав учасник відомого українського етно-рокового колективу "Очеретяний кіт" Володимир Войчишин. Про його перебування на Буковині, новий альбом гурту "Мандрівка в Косаківку", другий тираж якого прихильники змітають з прилавків з неймовірною швидкістю, та безліч іншого він повідав у ексклюзивному інтерв'ю "ДОБІ".

Кадилак, якого боїться міліція

– Володю, як Буковина зустріла "Котів"?
– Гарно! Ото був на вашому святі "Вихід на полонину": якщо не брати до уваги нудну офіційну частину, то все дуже сподобалось. Пригод було дуже багато, більшість з яких абсолютно неформатні і такі, які здивували нас самих. Наприклад, коли всі роз'їхалися, ми вирішили заночувати в Путилі, щоб уповні відчути весь колорит цього місця. Відтак зустріли сутінки просто на березі річки Путилки. До нас приєднались корови, з якими ми ще випили і закусили, а далі насолоджувалися божевільно-красивими краєвидами й цією річкою – адже завжди приємно дивитись на те, як тече вода. Зранку, на зворотному шляху до Чернівців, у нашого кадилака марки "Газ-2402", за кермом якого сидів наш чернівецький друг Ігор Кравців, закінчився бензин. Поки одна делегація з каністрою їздила на заправку, яка знаходилася в п'яти кілометрах від цього місця, фотограф Василь Кияшко разом із "Очеретяними котами" в напруженому очікуванні повернення делегації з бензином влаштував імпровізований сніданок прямо на капоті нашого кадилака. Міліція, яка постійно їздила попри нас і все хотіла нас чи то оштрафувати, чи ще щось з нами зробити, так і не наважилась до нас підступитись. Певно, на них справило неабияке враження поєднання реліктового авто із нашими невиспаними мармизами. Потім наш кадилак кілька разів глох просто на трасі. А ще був момент, коли своєю появою на автошляху ми хвилин на 10-15 паралізували життя чернівецьких вулиць. Ми це реально відчували!

Експерименти з трофейним фольклором

– Мені здається, що розрекламований свіжачок "Мандрівка в Косаківку" – це збірка. Розбий сумніви...
– Так воно і є! Специфіка цього альбому в тому, що ці пісні записувались вдома, на нашій портативній студії, грубо кажучи, на комп'ютері. Тож вони абсолютно не готувалися для якогось альбому – ці пісні ми переважно віддавали на радіо. А потім фірма "УкрМюзік" запропонувала нам випустити альбом. Ми погодились, а чому б і ні? Але все це було записано в різні періоди, тож це більше збірка за принципом мандрівки від однієї теми до іншої – подорож між світів і традицій у часі і просторі.
– То виходить, що існуєте ще з 1998 року, а офіційний реліз – лише зараз. У чому справа?
– Насправді, це нікому особливо невідомо, крім наших друзів, але до цього у нас уже вийшло три офіційних альбоми. Вийшли вони у Вінниці – там є така фірма "МЕД". Але ця фірма – регіональна, вона більше займається іншими речами, іншою музикою, тому розкруткою цих альбомів практично ніхто не займався. Зараз вони просто лежать десь на поличках. Якщо цей альбом користуватиметься попитом, то можливо, що він потягне за собою вихід і тих, більш ранніх робіт.
– Певно, і стилістично всі альбоми різні?
– Так, абсолютно. Перший альбом 1999 року – наша перша спроба, яка так і називалась – "Бурса". Це була така собі подільська "панк-боса". Другий альбом – це вже електронні балади, а наступний альбом – коломийки або наші експерименти з трофейним неподільським фольклором. Ці коломийки у нас дуже вдало лягали на рок-н-рольні рифи. А ще ми видавали автентичний альбом.
– Переважна тематика ваших пісень зараз – чумаки, гайдамаки, українське село в давнину... Певно, нелегко приходить натхнення?
– Натхнення знаходимо у себе на Поділлі – постійно намагаємося мандрувати. У нас там чарівна природа, тому потрішечки відкриваємо для себе той світ. Дорослішаючи, поступово розуміємо, що світ – поруч, тож не потрібно нікуди ходити. Епіграфом до нової плити ми навіть взяли два рядки нашого вінницького поета Володимира Прилипка, які звучать так: "Не багато треба світу, щоб любити білий світ". Оце і є зараз нашим принципом щодо створення музичного матеріалу.

Це не горілка – це свобода!

– Як проходила презентація вашого альбому в Києві?
– Презентацію зробили в екзотичному місці, яке так і називається – корчма "Очеретяний кіт". Ми самі здивувалися, коли дізнались про її існування в столичному гідропарку на березі Дніпра. Директор цього закладу сам нас знайшов і запропонував це зробити – ми із задоволенням погодились. Сцена, обкладена очеретом, стояла прямо на березі Дніпра на фоні Лаври. Було дуже красиво. Директор корчми розповів нам, що бачив на власні очі очеретяного кота: виявляється, в Україні вони є, здається, в Яготині. Ці тваринки живуть у його знайомих – взимку вони приходять на подвір'я, а навесні, влітку та восени живуть просто на болоті в очереті. Саме зі щирої любові до цієї тварини він і назвав свій заклад. А ми назвалися так тому, що в 95-му році Костянтин Бушинський, колишній наш учасник, побачив цю тваринку в київському зоопарку, здається, зараз її там вже нема. Він побачив і зрозумів – оце воно і є! Так гурт і назвав.
– Музика вас годує чи є певні підробітки?
– Певною мірою годує. У себе, у Вінниці, упродовж п'яти років ми граємо на вулиці. То можна назвати "Сейшен одного капелюха", але хтось щось завжди кидає. В основному граємо свої пісні, хоча починали варіаціями з дитинства – перероблений Віктор Цой, ще щось. Але й не музикою теж підробляємо.
– Якою б була ваша реакція на прохання якогось п'яниці виконати, скажімо, "Мурку" чи "Владімірскій централ"?
– Завжди пропонуємо таким людям заграти якусь свою пісню, і в більшості випадків їм це подобається. Принаймні з проявами агресії ще не зустрічалися.
– А як щодо алкоголю чи інших стимуляторів – наркотиків, сала?
– Ми не є алкоголіками, але гастрольне життя потребує значних затрат енергії. Тому за допомогою горілки після цього всього часто можна розслабитись. Навіть у нашого вінницького автора, пісні якого ми співаємо, Анатолія Сєкрєтарьова є такий рядок: "Це не горілка – це свобода". Тобто тут мова не йде про побутовий алкоголізм чи якийсь потяг до кайфу – ні, це не основне, але коли ти перенапружений після важкого концерту, то часто ця горілочка стає у пригоді. Наркотики не вживаємо, а салом залюбки закусимо.
У новому альбомі нам підспівуватимуть жаби
– Чим порадуєте свого слухача після "Мандрівки"?
– Плануємо записувати новий альбом – це будуть чумацькі пісні. Деякі з них представлені в "Мандрівці", але зараз ми хочемо записати їх повністю наживо. Розкрию маленьку таємницю – це буде запис на озері: наша студія "Абріс" знаходиться прямо на його березі, тож запишемо це все з жабами, якимись проїжджаючими поруч машинами, з водою, повітрям, вітром. І ще хочемо одночасно з цим зняти фільм про те, як відбувався запис. Хотілося б також зробити презентацію нашого нового альбому у Чернівцях або, можливо, двох одразу, ще й з чумацькими піснями. Мріємо виступити тут разом із нашими друзями – гуртом "Гуцул Каліпсо", можливо, навіть у рамках якогось фестивалю. Не знаю, як і коли це відбудеться, але дуже на це сподіваюся. Проте, на жаль, це не завжди залежить від нас, як музикантів, але залежить від тих чернівчан, які займаються організацією концертної діяльності. Вже навіть отримали таку пропозицію – справа лише в технічних моментах.
– Що побажаєш чернівчанам наостанок?
– Хочеться побажати чернівчанам бути патріотами свого міста і створювати в ньому все для того, щоб займатися саме тут своєю справою, нікуди звідсіля не виїжджаючи.

Тарас ПІЦ

Оригінал