Мандрівка в Демидівку

Нарешті! Майже чотири роки поціновувачі подільського музично-поетично-філософського синтезу чекали на цю подію – і дочекалися. Вінницький гурт «Очеретяний Кіт», який на Буковині виступає, мабуть, активніше, ніж у себе вдома, презентує у Чернівцях свій новий «Демидівський альбом». Основна його частина була записана прoтягом дня у хаті-мазанці в селі Демидівка, куди спеціально завезли апаратуру. «Як то було? – перепитує лідер гурту Роман Кріль. – Зібралися, зіграли, як могли. Звукооператор тоді на халтурі у Хмельницькому був, хай росте здоровим, але проведені в Демидівці п’ять днів були незабутньо приємними, і саме цю атмосферу, сподіваюся, ми якоюсь мірою передали». Бас-гітарист «Котів» Володимир Войчишин додає: «Можливо, з погляду світового шоу-бізнесу якість альбому не дуже, але передати той щирий демидівський дух нам таки вдалося. До альбому увійшло 17 пісень, з яких 10 – програмні, дві – у співпраці з Яною Шпачинською і одна – з Павлом Нечитайлом. Решта ж – пісні, які були написані нами давно, але ніде на аудіоносіях не видавалися. На обкладинці CD – репродукція картини хмельницького художника Олександра Антонюка, а продаватиметься диск поки що виключно на наших концертах».
Щодо чернівецької презентації альбому, то вона відбудеться сьогодні, 25 грудня, о 19.00 у Будинку естетики та дозвілля (Шепетівська, 5). Ті ж, до кого ця інформація потрапить із запізненням, можуть спробувати наздогнати «Котів» 27 грудня в Івано-Франківську, де в галереї «Маргінеси» концерт збагатиться ще й за рахунок літературної частини у вигляді Юрія Андруховича і Тараса Прохаська. А щоб ви могли зрозуміти, чи воно все взагалі вам треба, ми попросили Романа Кріля розповісти трохи про народження основних пісень з нового альбому та прихований у них глибинний зміст. Отже, більш-менш пряма мова:

«Табу». Всі ми іноді стикаємося з різними забобонами. Копав я одного разу – саме на перетині зимового та літнього часу – ямки під стовпи для брами. Як казав мій учитель Анатолій Секретарьов, це своєрідні ворота у новий період, коли треба відволіктися від зимового трансу, почухати різні місця і налаштуватися на весняні «арбайтени». Я собі копаю, а якась демидівська бабуся мені гнівно так каже: «йой, нехарашо». Чи спрацювала психосоматика чи її месидж наробив мені шкоди – не знаю, але пісню різним формам табу я присвятив.

«Рейки». Мені пощастило у середині дев’яностих продавати книжки в московських електричках. Я там ставив голос і вчився не боятися публіки, пропонуючи їй різне красиве і корисне: «Дами і господа, кніготорговоє агєнтство і т.д.». Коли я вперше спробував продати Булгакова, то з переляку так плутав текст, що народ у вагоні ставав на коліна від сміху. Потім в українських електричках неодноразово спостерігав колоритні картини торгівлі – від пісень до суперклею. Тому з любов’ю та іронією присвячуємо цю пісню дорогим колегам, мандрівникам-пасажирам і власне електричці, де так приємно вчитися писати вірші.

«Ранішні звуки» – це картина одного ранку. Ілюстрація ідеї Секретарьова про думки, з якими прокидається людина. Якщо вони замкнуті на ній, це погана ознака. Не хочу давати якихось рецептів покращення особистості, адже це речі суб’єктивні, але наш досвід свідчить на користь цих думок. У самій пісні про це нічого немає, але в перших редакціях було. Герой пісні – звук.

«Піфагор». Це не про містичне походження чисел, а про три образи: «раціо» і дві стихії – полювання, або ж агресивний пошук, і мандрівку – емоційний контакт. Такий собі опис життя в найпродуктивнішій його фазі. Іноді мені хлопці кажуть, що пісня незрозуміла, а я їм кажу: «Подивіться «Пекло Данте» Гріневея – от де справжній семантичний розбір. А в «Піфагорі» все простіше.

«Кіномеханік» – мешканець села Сокілець біля Кам’янця. Якось випала нагода мандрувати з Павлом Нечитайлом кількома цікавими місцинами Поділля. Сокілець був кінцевою зупинкою. Мене в тій мандрівці цікавили різні історії, «мемуари маленьких людей». Не вигадуючи нічого нового, я працював за класичною технологією: «Сільрада, доброго дня! Я журналіст, і мене цікавлять адреси місцевих майстрів слова, старожилів чи просто сільських авторитетів»… Одне слово, ми з Володею Войчишиним вийшли на дідуся-кіномеханіка. Він розповів нам те, що коротко оспівується у цій пісні. Дружина його згадувала Німеччину, війну. Шкода, що я не можу ці записи знайти…

«Горілчаний дзен». Кажуть, біля Демидівського кар’єру якось знайшли кімберлітову трубку, 10 метрів завширшки. Ми з сусідом, який довший час працював на огранці алмазів, прикинули, що якби щось таке надибати, то станок відповідний можна було б… Але не в кар’єрі справа. Просто кілька років поспіль на березі річки Рів, на краю городу наших сусідів, ми проводили багато цікавих заходів: концерти, читання і навіть весілля. І ось це місце стало майже сакральним. Багаття і музика, розмови за чаркою – їх було багацько, цих нічних посиденьок упереміж із стрибками в річку у тому райському куточку. Зрідка бували і сварки, навіть легкий мордобій, але життя триває. Ось цьому всьому пісня і присвячена.

«Дістатися раю». Невідомо, чи є тут якісь аналогії з фільмом «Достукатись до небес», але кінематографічний елемент, здається, присутній. Сусід – це образ, який я назбирав з кількох людей. У фільмі чи кліпі (потенційному) він ототожнений з демидівським сусідом. Головна проблема – невмирущий алкоголізм. Тобто тут показано інший, темний аспект того, що здавалося веселим у попередній пісні. «Віщо» і «на» – це трохи химерний натяк на неправильну постановку питання «навіщо?». Бо щоб знайти правильну відповідь, спочатку треба правильно сформулювати питання. Але навіть тоді багато хто продовжує скаржитись на долю замість робити кроки до бажаного життя.

«Окіл Рову» – це Демидівка у контексті двох різних світоглядів. Перший можна охарактеризувати як «битва за картоплю». Другий – це контраст до міського життя, споглядання дачника-філософа. Цей контраст необхідний людині, яка має сільське коріння, але вже призвичаїлася до життя в місті. До речі, «Друг на млині» – це спогад про те, як ми з Володею Войчишиним і Юрієм Андруховичем (здається, там був ще Ігор Кравців, але не факт) спостерігали з млина потужну зливу.

«Медея» – це мандрівка сучасного Ясона не зовсім зрозуміло куди, але за чимось важливим, як от золоте руно. Рушає він з Демидівки через Браїлів до Жмеринки, а там сідає на потяг. Команди в нього немає, але є надія, що все може змінитися. Ключова постать – це, зрозуміло, Медея. Саме вона є провідником до мети. Але ми ж знаємо, чим закінчилося подружнє життя Ясона та Медеї. Ясон пішов до іншої, Медея спересердя вбила нажитих з ним дітей. Ціна перемоги буває більшою за саму перемогу, тож варто передбачати наслідки деяких вчинків. Текст трохи перевантажений, тому на концертах я його скорочую.

«Налягай на весла» – головна і фінальна з демидівських пісень. Острів Байда, про який у ній ідеться, розташований у Запоріжжі. Моя родина прожила там більше одинадцяти років, тому, звичайно, я дуже люблю Запоріжжя, з яким пов’язано багато спогадів. Пісня присвячена всім учителям у всіх значеннях цього слова, всім друзям і моєму братові.

Тарас ПІЦ

Оригінал

Окіл Рову

Окіл Рову ( Рів -річка в Демидівці) – це буденність Демидівки для грубо кажучи двух різних світоглядів. Перший можна окреслити трохи перебільшено як битва за картоплю та інший екологічно чистий здобуток городу. Другий – це контраст до міського життя- дачник спостерігач -філософ. Цей контраст конче необхідний для людини яка має недавнє сільске коріння, але вже призвичаїлася до міського (містечкового) життя. Доречі « друг на млині»це спогад про те як ми (Володя Войчишин,я та Юрій Андрухович) (здається там був ще Ігор Кравців але не факт) спостерігали неабияку зливу саме з млина (точніше його залишків). Ясно ,що не на суху :)

Подорож «Очеретяного кота» - Чернівці, Івано-Франківськ, Львів

За «втомою» в похід зібралися ми дружньо і нарисом недовгим я розповім про плями вражень від мандрівки трьома містами.

Очеретяний Кіт на MyRadio

Читач шановний, вгамувати спрагу до пригод чи вражень не так вже й складно як що ти музика, із наголосом на другий склад звичайно. Творець , що часом такий дивакуватий, нікому особливо не потрібний, формується, росте (таке буває) на кухні. Я маю на увазі звичайно не їстівні надбання. Тут йдеться про явище, що зветься врешті в даному випадку «пісня»… Так от всю цю чудову творчу кухню ми переносимо на сцену. Глядач у залі, звичайно в кількісному виміри не порівняно більшим складом присутній, аніж кухонні стислі острівці уваги до змісту чи до процесу співів різного ґатунку. Вибачте за блуд словесний. «Пре». Але цю атмосферу, ти полюбивши з творчого дитинства, не бачиш поки сенсу замінити яскравим шоу з голими дівками та піротехнікою із хайратим соло гітаристом, що поливає чардашним дощем всіх шанувальників мистецтва біглої ігри. Тим більше, що нема інгредієнтів до відповідного сценічного «борщу». Ти вариш власну страву і «смакували» «борщ музичний» від гурту «Очеретяний кіт» у трьох містах.

Палац «Академічний» в Чернівцях, приємний вигляд має, приємно там лабати. Ми грали у «солянці», тобто крім нас було ще кілька місцевих банд. Я слухав пречудові голоси, але слів особливу силу не розчув (здебільшого). У своєму віці я не фанат страждань на тему сексу чи невдалих спроб прожити вдвох не вміючи нічого в 20 років, я в цім прекраснім віці торгував у електричках книжками і намагався вчитись (це було в Москві). Хоча у ті роки писав я про те саме. Навчання дивна річ. Доречи пізно ввечері ми спілкувались на цю тему з викладачем письменником Олександром Бойченком. Можливо написання тексту хоча б для двох чи трьох пісень у альбомі, потенціального потужного ансамблю, на себе треба взяти майстрам «живого слова», і поки дарувати ці рядки. Про авторські відсотки говорити у цій країні недоречно, нема чого ділити. Та це таке.

Я не пишу про зйомки передачі, про радіо потоп і взагалі про те, що нам повезло не стільки заробити грошей, але на день як мінімум хоч раз поїсти у крутому ресторані. На другий день по п’яному збіговиську подій нас занесло розфарбувати вечір в серйозний заклад. Мені здавалось, що публіка того чудового маєтку звикла чути, щось більше схоже на шансон, чи кавери на різний поп музон, але я в шоці був коли все вийшло навіть круто. Спочатку залабали ми, «Коти», за нами через джазову перерву гурт«Пропала грамота», точніше Паша Нечитайло злабав як Бог, це дійсно було круто і публіка сприйняла добре. Зрештою Доляк Микола «добив» цей міні фестиваль і стало ясно, що спроможні не форматні музиканти зробити атмосферу свята і в кабаку, точніше, вибачте, у закладі крутому. Таким складом міні фесту ми лабали і надалі.
У Івано-Франківську все б було взагалі прикольно, як би пацанчик за пультом, хоч трошки розумів що робиться зі звуком, цей хлопець буде кращим у майбутньому, це точно, але картину трохи зіпсував. До речі дякуємо клубу «Гармидер» за прийом і всім хто слухав нас. Зустрілися з Прохасько. Хто не знає, це письменник вищого ґатунку, сором’язливий немов святий Франциск. Поговорити як що чесно не було про що, кволі позіхання про кризу, пару кави. Він не кіряє – молодець. Згодом , продовжили ми спілкування з чудовим автором і нашим другом Андрієм Бондарем , зятем відомого германського поета Ю. Андруховича (про «германського» це жарт). Після концерту здавалося б всі втомлені і треба відпочити. Але «Коти» запрошують чи самі йдуть у гості лабати слухати пісні до ранку. Такі квартирники на кухні, можливо варто транслювати в Інтернеті, бо я вважаю,що це класно.

До Львову ми потрапили у трохи кволому і втомленому стані. Але не перестану дивуватися життю. Казати вам про те, що це прекрасне місто я не буду, мені здається це знають всі. У «Хмільному домі Роберта Домса», ми мали заробіток зі зборів за вхід, погодьтесь не дуже відомому гуртові це трохи стрьомно. Перед нашим міні фестом були місцеві пацани, здається панки. Гітарист не дивлячись на молодий вік, лабав, що Джимі Пейдж, мабуть він з родини музикантів. Співали про ментуру (це їхній хіт принаймні). Розвеселили публіку і диво… Концерт пройшов настільки круто, що я і не пригадую коли в останнє нам так лабалось. Людей доречі було «мама не горюй». Тобто багато. Дякуємо всім!

Наступні нариси «котячої» мандрівки у неті з’являться, десь за місяць. Зараз йдемо на канікули бо один із музикантів найближчим часом має стати батьком, а це відповідальна справа, тому ломитися в турне йому не гоже. Слухайте «Ранішні звуки» «Очеретяного кота» на myRadio! Ходіть на наші концерти, не пожалкуєте!

Роман Кріль

Оригінал

Вінницьку "Верету" презентували піснями та польською літературою

«Верета» - перший український фестиваль сучасної культури. Презентація заходу відбулась у суботу – звісно, концертом і літературним читанням. Серед шанованих гостів – письменник Юрій Андрухович. Глядачам співав – гурт «Очеретяний кіт».

Верета – це багатокольоровий, строкатий український килимок. Для учасників та організаторів першого фестивалю сучасної української культури він символізує поєднання різних стилів. Що, власне, і відбувалось цієї суботи.

Я не повинен оспівувати скалічений світ.
Коли я востаннє був у білій кімнаті,
Прийшов поліціянт і лякав будівельним підприємцем,
Я був на концерті, але нічого не вибухнуло…

Це вірш з нової польської збірки «Потяг 76 – спец рейс до Польщі». Редактор збірки Юрій Андрухович, каже, що вінницька публіка таке почала розуміти. 10 років тому, під час першого візиту не помітив вибуху аплодесментів, як тепер.

«Верета» - ідея вінницького гурту «Очеретяний кіт». Під час гастролів в Івано-Франківську заприятилювали з Андруховичем і мрія стала реальністю. Митці кажуть, що поєднання різних шкіл мистецтва народжує нове.

Після літературних читань заспівав «Очеретяний кіт». Свої пісні і пісні вінницького барда Анатолія Сєкрєтарьова. А щоб виштрумувати чумацькі пісні, "очеретяні коти" ходили в степи. Зловити дух. Це тільки презентація, а сам фестиваль буде восени. Два дні, на кількох сценах.

Юрій Андрухович, письменник:
Ой, я так радію. Я 10 років тому був у Вінниці – і здається не було тут такої публіки. А сьогодні просто приємно здивований. Такий, можна сказати, повний зал і дуже гарна, дуже доброзичлива і розумна реакція.

Рома Кріль, вокаліст гурту «Очеретяний кіт»:
Найцікавіше те, що ми, в принципі, різні школи. Тому що, в принципі, мені здається, що західна франківська школа построєна на … Вона завжди чимось захоплює аудиторію – ну, там, матюкнувся так, щоб: «Га! Кайф! Наш чувак! Матюкнувся!» А в нас все було серйозно з Секретарьовим – він нас муштрував. Мене-то принаймні, точно: «Чувак! Тема повинна бути цікава! Рішення повинно бути художнім!»

Оригінал

Юрий Андрухович презентует фестиваль "Верета"

Презентация первого фестиваля современной культуры ”Верета” состоится в субботу, 2 июня, в 18.00, в Доме офицеров Винницы. Сам фестиваль запланирован в городе на конец сентября.

Название ”Верета” означает на диалекте разноцветную дорожку. Пестрая программа фестиваля совмещает выступления музыкантов, писателей, работы фотографов.

— Виннице не хватает фестиваля современной культуры города, — говорит организатор Светлана Доляк, 21 год. — У нас нет ни одного клуба, где бы музыканты выступали с собственной музыкой, а литературные вечера проходят в подвалах, и о них никто не знает.

На презентации писатель Юрий Андрухович представит новую книгу ”Тайна”. Литературовед Александр Бойченко будет знакомить с журналом ”Поезд 76”. Винницкая группа ”Очеретяний кіт” будет исполнять свои песни из альбома ”Мандрівка в Косаківку”.

Осенью фестиваль продлится два дня. Организаторы хотят собрать известных в Украине писателей и музыкантов. Должен приехать лидер группы ”ВВ” Олег Скрипка.

— Нужно, чтобы фестиваль стал известным в Украине, как карпатские ”Шешори”, — объясняет 30-летний Владимир Войчишин из ”Очеретяного кота”.

Валентина МУРАХОВСКАЯ
Оригінал