За «втомою» в похід зібралися ми дружньо і нарисом недовгим я розповім про плями вражень від мандрівки трьома містами.
Читач шановний, вгамувати спрагу до пригод чи вражень не так вже й складно як що ти музика, із наголосом на другий склад звичайно. Творець , що часом такий дивакуватий, нікому особливо не потрібний, формується, росте (таке буває) на кухні. Я маю на увазі звичайно не їстівні надбання. Тут йдеться про явище, що зветься врешті в даному випадку «пісня»… Так от всю цю чудову творчу кухню ми переносимо на сцену. Глядач у залі, звичайно в кількісному виміри не порівняно більшим складом присутній, аніж кухонні стислі острівці уваги до змісту чи до процесу співів різного ґатунку. Вибачте за блуд словесний. «Пре». Але цю атмосферу, ти полюбивши з творчого дитинства, не бачиш поки сенсу замінити яскравим шоу з голими дівками та піротехнікою із хайратим соло гітаристом, що поливає чардашним дощем всіх шанувальників мистецтва біглої ігри. Тим більше, що нема інгредієнтів до відповідного сценічного «борщу». Ти вариш власну страву і «смакували» «борщ музичний» від гурту «Очеретяний кіт» у трьох містах.
Палац «Академічний» в Чернівцях, приємний вигляд має, приємно там лабати. Ми грали у «солянці», тобто крім нас було ще кілька місцевих банд. Я слухав пречудові голоси, але слів особливу силу не розчув (здебільшого). У своєму віці я не фанат страждань на тему сексу чи невдалих спроб прожити вдвох не вміючи нічого в 20 років, я в цім прекраснім віці торгував у електричках книжками і намагався вчитись (це було в Москві). Хоча у ті роки писав я про те саме. Навчання дивна річ. Доречи пізно ввечері ми спілкувались на цю тему з викладачем письменником Олександром Бойченком. Можливо написання тексту хоча б для двох чи трьох пісень у альбомі, потенціального потужного ансамблю, на себе треба взяти майстрам «живого слова», і поки дарувати ці рядки. Про авторські відсотки говорити у цій країні недоречно, нема чого ділити. Та це таке.
Я не пишу про зйомки передачі, про радіо потоп і взагалі про те, що нам повезло не стільки заробити грошей, але на день як мінімум хоч раз поїсти у крутому ресторані. На другий день по п’яному збіговиську подій нас занесло розфарбувати вечір в серйозний заклад. Мені здавалось, що публіка того чудового маєтку звикла чути, щось більше схоже на шансон, чи кавери на різний поп музон, але я в шоці був коли все вийшло навіть круто. Спочатку залабали ми, «Коти», за нами через джазову перерву гурт«Пропала грамота», точніше Паша Нечитайло злабав як Бог, це дійсно було круто і публіка сприйняла добре. Зрештою Доляк Микола «добив» цей міні фестиваль і стало ясно, що спроможні не форматні музиканти зробити атмосферу свята і в кабаку, точніше, вибачте, у закладі крутому. Таким складом міні фесту ми лабали і надалі.
У Івано-Франківську все б було взагалі прикольно, як би пацанчик за пультом, хоч трошки розумів що робиться зі звуком, цей хлопець буде кращим у майбутньому, це точно, але картину трохи зіпсував. До речі дякуємо клубу «Гармидер» за прийом і всім хто слухав нас. Зустрілися з Прохасько. Хто не знає, це письменник вищого ґатунку, сором’язливий немов святий Франциск. Поговорити як що чесно не було про що, кволі позіхання про кризу, пару кави. Він не кіряє – молодець. Згодом , продовжили ми спілкування з чудовим автором і нашим другом Андрієм Бондарем , зятем відомого германського поета Ю. Андруховича (про «германського» це жарт). Після концерту здавалося б всі втомлені і треба відпочити. Але «Коти» запрошують чи самі йдуть у гості лабати слухати пісні до ранку. Такі квартирники на кухні, можливо варто транслювати в Інтернеті, бо я вважаю,що це класно.
До Львову ми потрапили у трохи кволому і втомленому стані. Але не перестану дивуватися життю. Казати вам про те, що це прекрасне місто я не буду, мені здається це знають всі. У «Хмільному домі Роберта Домса», ми мали заробіток зі зборів за вхід, погодьтесь не дуже відомому гуртові це трохи стрьомно. Перед нашим міні фестом були місцеві пацани, здається панки. Гітарист не дивлячись на молодий вік, лабав, що Джимі Пейдж, мабуть він з родини музикантів. Співали про ментуру (це їхній хіт принаймні). Розвеселили публіку і диво… Концерт пройшов настільки круто, що я і не пригадую коли в останнє нам так лабалось. Людей доречі було «мама не горюй». Тобто багато. Дякуємо всім!
Наступні нариси «котячої» мандрівки у неті з’являться, десь за місяць. Зараз йдемо на канікули бо один із музикантів найближчим часом має стати батьком, а це відповідальна справа, тому ломитися в турне йому не гоже. Слухайте «Ранішні звуки» «Очеретяного кота» на myRadio! Ходіть на наші концерти, не пожалкуєте!
Роман Кріль
