Апологія "Рейок" у їх додемидівській версії

Oдpaзy xoчy cкaзaти щo кpитикa – cпpaвa нeблaгoдapнa, бo aвтopи її нe cпpиймaють (і пpaвильнo poблять), тa і взaгaлі пoвчaти мaйcтpa як йoмy пиcaти віpші, якy мyзикy гpaти, зa якy cтpyнy дьopгaти пo якиx бapaбaнax cтyкaти – нєxapaшo.
(Тyт я мaю зaмoвкнyти ocтaтoчнo, aлe... – зaлишaйтecя з нaми :)

Oтжe, мій дocвід cпpийняття і ocмиcлeння цьoгo тeкcтyaльнo-мyзичнoгo cплaвy який мaє нaзвy «Peйки».
У першій версії цього тексту я закликав читача ввімкнути уяву, але із переїздом на власний блог мої технічні можливості трохи розширилися, отже можна просто увімкнути пісню "Рейки" в її вepcіі нa MyRadio.com.ua (дo peчі нa цій cтopінці виднo щo cтapa вepcія піcні мaє нaйвищий peйтинг з ycіx «міжaльбoмниx» зaпиcів http://myradio.com.ua/group/3551 , щo, нa мій пoгляд, пoкaзyє щo вoнa нaйбільш cпoдoбaлacя cлyxaчaм, a oтжe мaє пpaвo нa oкpeмe іcнyвaння). Щe дoдaм, щo y тoмy caмoмy peйтингy вoнa дyжe відіpвaлacя від іншиx мoїx yлюблeниx піceнь – «10 poків кінoмexaнікoм» і «Paнішня вecнa» (тaм дe «двoє в чoвні»), щo як нa мeнe, тeж пoкaзoвe явищe.



Отже поїхали:

(ocнoвний тeмп)
Peйки єднaють cвіти –
Міcтa, міcтeчкa, ceлa.
Пo cyті мeтaлeві дpoти-бpaти:
Нyль, фaзa... нeбo!

В цій pізниці зapядів
Шyмить, шypxoтить і гyдe,
Гyдe eлeктpичкa – xтocь її вeдe,
Xтocь її вeдe... Дeцибeли джaзy...

(пpoгpaш)

Поки звучить музика без слів вставлю своїх п’ять копійок.
Рейки — це слово задає точку зору, рівень з якого ми сприймаємо електричку. Вона з’являється лише в кінці куплету, але її рух і гуркіт колес відчувається набагато раніше — (все як у житті!) — спочатку відчуття (навіть передчуття) і лише потім сам об’єкт з’являється у полі нашого зору.
Ось ми її побачили, почули зрозуміли, відчули це напруження ритму, цю чітку схему в якій відбувається рух, і навіть невеличку «розкачку» цієї схеми, бо електричка погойдується від руху (на словах «металеві дроти-брати» — дроти які гойдаються! Дуже влучно!). І ось цей ритм після куплету «розчиняється», змінюється, він все ще задає певні рамки, але пісня їх «перестала помічати» — вона вивільнюється, з’являється просто фізичне відчуття свободи!
Рух (електрички) продовжуєтся, але ми раптово змінили точку зору — електричка підхопила нас і несе вперед — ми ненадовго забули про всю цю машинерію — всі ці колеса, стики, костилі, шпали, — і насолоджуємося чистим рухом, польотом.
Дуже важливим є момент цього подолання ритмічної схеми. Воно відбувається після слова «джаз». Такий самий прийом несподіваної свободи використовується у творах Луї Армстронга, коли оркестр тримає шалений темп сучасного життя, а труба Армстронга немов не помічає цього ритму, але звучить дуже гармонійно із оркестром. Свобода, яка є і у наш напружений, шалений, «божевільний» час.
Програш закінчується ми знову опиняємось у вагоні:

Забув, коли бачив тут в останнє
Паперові скрині від бананів.
Нагромаджені шухляди усюди в вагоні
Подільські яблуневі конвої!

Візки, кравчучки – масивні, хенд-мейд
Серед них знайдуться
Прості шедеври стихійних базарів
Залізні поні чекають... В осіннім вагоні...

Насправді ми ще не зовсім були у вагоні — ми відчуваємо його ритм його руху, немов зазираючи крізь вікна. Саме тут хочу зробити ремарку щодо «перенавантаженості» тексту. Він дуже добре сприймається (окрім хенд-мейдів) і гармонійно підтримує ритм музики. Слова не проминають повз слухача, але й тут можна було б знайти цікавий художній прийом — спробуйте позазирати у вікна електрички коли вона проноситьс я повз вас на повній швидкості! Якщо ви одному вікну (слову) приділяєте забагато уваги — всі інші просто проносяться мимо!
Дуже влучне слово «нагромаджені» — тільки одне це слово малює картину як ці шухляди у вагоні складені. Його точно не треба «розвантажувати» — ця стисненість звуків просто необхідна!
І знову в кінці куплета ритм розчинюється — тут ключовим словом стала «осінь». Ми немов визираємо з вікна щоб подивитися на оточуючу природу...

(довгий програш)

І ось ми таки опинилися у самому вагоні. Тут ритм вже відчувається вже не так як назовні, ми роздивляємся навколо, ніякої метушні не бачимо:

(Повільна тема)
Це було колись а зараз –
Напівпустий вагон і третій клас.
Плейер додає кольори, лунає
Помаранчевий джаз!

А тут напевно передається стан чоловіка, що «напроти сідає»:
(Основний темп)
Чоловік напроти сідає,
Щось кумедне розповідає.
Чому він злий? Чому самотній
Як день суботній?

Знову «вихід за межі» вагону:
(Повільна тема)
За вікном сутеніє.
Зимовий вечір догоря.

(програш, десь у кінці програшу йде чітка «латина»,
щось на кшталт «Arriba mujer! Ay-ay-ay-ay-ay-ay!)

Ця «латина», а точніше іспанська/португальська це... повернення до першого рядка пісні! Це напів-музичне напів-текстуальне звернення до «Рейки єднають світи». Тільки тоді це означало «Світи – міста, містечка, села», а тепер це означення дотягнулося аж до Бразилії! Композиційно це дуже сильний прийом! До того ж виконаний в іншій площині, що перетворює «коло» у «спіраль».

Тепер щодо пісні з "Демидівського альбому". Атмосферу електрички пісня передає, і відчувається що присвяту всім людям важкої, але водночас важливої професії, що несуть різні корисні речі пасажирам електрички зроблено не просто так. Але пісня вийшла зовсім інша, хоча нового тексту в ній не з’явилося. Пісня також має право на існування, але вона зовсім про інше. Тут нема усіх цих «польотів». Ми з самого початку опиняємося у вагоні і їдемо, їдемо, їдемо і розглядаємо супутників та їх речі (шухляди, коробки - ти ба, знов кравчучки), протискаємося всередину або поближче до дверей і весь час нас супроводжують люди незвичайної професії які довели рух через переповнений вагон до стану мистецтва.



Я б голосував щоб «додемидівський» варіант був записаний хоча б у вигляді бонусу. Ось наприклад деякі виконавці по три ремікси однієї пісні на один альбом записують, а тут не просто ремікс — це фактично зовсім інший музично/текстовий простір!

Сподіваюся що я не перевантажив вас своїми враженнями і вони стануть вам у пригоді.