З нагоди анонсованого виступу Анатолія Секретарьова, Микиця Щура і Володимира Войчишина ділюся щойно знайденим новим записом А. Секретарьова у супроводі "Очеретяного Кота". Слів тут небагато, але пісня - це все-ж таки не тільки слова :)
А. Секретарьов та "Очеретяний Кіт"
Атмосфера
Слова і музика - А. Секретарьов
Прояснилась атмосфера.
Как давно не видел звезд...
Надо мной плывет Венера,
Млечный Путь висит, как мост.
2001
вівторок, 17 травня 2011 р.
Харків, 22 травня: Посиденьки в "Тміні" без краваток
22 травня, Харків, творча майстерня "TMIN", вул. Чернишевського 46/2, 19:00.
Посиденьки в "Тміні" без краваток:
Анатолій Секретарьов - гуру дніпровсько-подільского андеграунду,
Микиця Щур - фронтмен труппи "ДОМЪПЛОТ",
Володимир Войчишин - "Очеретяний кіт".
В програмі: сюрпризи й репризи, екскурси й дискурси. Ніхто не залишиться байдужим. Запрошуємо!
Зустріч ВКОНТАКТІ
ДомЪплоТ ВКОНТАКТІ
ВХіД - 30 грн.
Усього 40 квитків
TMIN:
тел. 050 813 15 44, Катя
icq: 23507
Посиденьки в "Тміні" без краваток:
Анатолій Секретарьов - гуру дніпровсько-подільского андеграунду,
Микиця Щур - фронтмен труппи "ДОМЪПЛОТ",
Володимир Войчишин - "Очеретяний кіт".
В програмі: сюрпризи й репризи, екскурси й дискурси. Ніхто не залишиться байдужим. Запрошуємо!
Зустріч ВКОНТАКТІ
ДомЪплоТ ВКОНТАКТІ
ВХіД - 30 грн.
Усього 40 квитків
TMIN:
тел. 050 813 15 44, Катя
icq: 23507
середа, 11 травня 2011 р.
Студія «Комора» presents: «Очеретяний Кіт»
В'ячеслав Лебедь, «Експрес Поділля»
15.03.2011
В одному з минулих випусків «Експрес Поділля» я вже знайомив вас з діяльністю місцевого андеграундного клубу, студії «Комора», де восьмого лютого ми мали змогу – хто познайомитися, хто – вкотре зануритися у світ творчості нашого співвітчизника, музиканта Олега Сухарєва, який давав тут свій «сольник» к рамках туру по Україні.
Студія «Комора», завдяки своїм засновникам, дарує можливість справжнім шанувальникам альтернативної (я б навіть скоріше сказав – «справжньої») музики, зустрітися з музикантами та колективами, творчість яких не є комерційною. у цьому – їх сила, адже те, що роблять ці люди – йде від серця, від душі, а тому й тривожить серця та душі небайдужих людей, щирих та чуйних, не спотворених «попсовим» баченням світу.
Я, слава Богу, не застав тих часів, коли багато музикантів та музичних колективів були заборонені радянською владою як «неблагонадійні», і, звичайним ділом були так звані «квартирники» - про них я лише чув з розповідей своїх пітерських друзів та старших колег – музикантів, але, перебуваючи на концертах у «Коморі», відчуваючи дух тих часів, я про себе назвав такі імпровізовані концерти в студії «коморниками»…
Зокрема, в суботу, п’ятого березня, завдяки зусиллям нашого видатного земляка, композитора, музиканта та поета, людини – легенди (принаймні для Кам’янеччини), лідера гурту «Пропала Грамота» - Павла Нечитайла, на сцені студії «Комори» відбувся «коморник» вінницького колективу «Очеретяний Кіт». Вінницькі музиканти були приємно здивовані кількістю людей в залі – сидячих місць бракувало, меломани стояли, сиділи на підлозі та на руках у друзів. Контакт з залом відбувся майже одразу, можливо завдяки загальній дружній атмосфері – у залі ж бо «усі свої», можливо, завдяки зусиллям Романа Кріля – фронтмена «Очеретяного Кота», якому вдалося одразу сподобатися непростій кам’янецькій аудиторії, що своїми пристойними, й не дуже жартами намагалася вибити з колії музиканта. До честі останнього – усі жарти були відбиті, або переведені в жарт «на октаву вище», що одразу призвело до визнання Романа за «свого». Щоправда, дісталося «басисту» колективу, Володимиру Войчишину, доля якого одразу не залагодилася – то його мікрофона ніяк не могли увімкнути, то «монітор» скрутили на мінімум… Мабуть, тому він так вперто вимагав фонограми… Насправді це все носило характер незлих музичних жартів людей, які розуміють один одного.
Взагалі, уся концертна атмосфера «комірника» поступово перетворилася на двогодинний діалог музикантів із залом, який переривався піснями, знову відтворювався… Цього вечора «Очеретяний Кіт» грав у неповному складі, без барабанщика, якого замінив маленький китаєць, захований у драм-машину. Крім вищезгаданих музикантів, компанію їм склав Микола Доляк – людина-оркестр, що грав на флейті, акустичній гітарі, і ще одному інструменті, назву якого я не знаю, але зовні він був схожий на клавішні, що грають завдяки нагнітанню в них повітря через трубку. Саме ця трубка й стала черговим приводом для жартів – «він через цю трубку пиво п’є!», «та ні – горілку» - вигуки з залу.
– «Хлопці, то ж я так палю!» - забиває «гол у ворота кам’янчан» Микола, і також, одразу стає «своїм хлопцем». Концерт продовжується. Може мені й здалося, але більшість пісень колективу були присвячені Павлу Нечитайлу, та й виконувалися за його участю. Саме завдяки цьому «поламали кайф» Володимиру Войчишину, ввімкнувши, нарешті, його мікрофона, коли Павло «позичив» його, щоб заспівати разом із гуртом. Знову жарти, діалог з аудиторією, яка сприймає вже усе, що відбувається, як належне, як єдине ціле…
Я сам ловив себе на тому, що, заплющивши очі, танув у музиці, розчинявся у ній, але був в цей час не один… Зі мною був увесь зал і самі музиканти.
Коли Роман Кріль запитав, чи не пора «закруглятися», зал запротестував – «давай драйв»! Що поробиш, така доля музиканта – адже грає він не для себе... Концерт продовжувався ще з півгодини…
Останній «контрольний» вибух – «Radiohead», до виконання якої музиканти, за власним зізнанням не готувалися, але зал скандував: «Radiohead»!«Radiohead»! «Radiohead»!
Змушений зізнатися, що стаю прихильником студії «Комора» та «коморників», і з нетерпінням чекатиму їх виступів у майбутньому в майбутньому.
Оригінал
15.03.2011
В одному з минулих випусків «Експрес Поділля» я вже знайомив вас з діяльністю місцевого андеграундного клубу, студії «Комора», де восьмого лютого ми мали змогу – хто познайомитися, хто – вкотре зануритися у світ творчості нашого співвітчизника, музиканта Олега Сухарєва, який давав тут свій «сольник» к рамках туру по Україні.
Студія «Комора», завдяки своїм засновникам, дарує можливість справжнім шанувальникам альтернативної (я б навіть скоріше сказав – «справжньої») музики, зустрітися з музикантами та колективами, творчість яких не є комерційною. у цьому – їх сила, адже те, що роблять ці люди – йде від серця, від душі, а тому й тривожить серця та душі небайдужих людей, щирих та чуйних, не спотворених «попсовим» баченням світу.
Я, слава Богу, не застав тих часів, коли багато музикантів та музичних колективів були заборонені радянською владою як «неблагонадійні», і, звичайним ділом були так звані «квартирники» - про них я лише чув з розповідей своїх пітерських друзів та старших колег – музикантів, але, перебуваючи на концертах у «Коморі», відчуваючи дух тих часів, я про себе назвав такі імпровізовані концерти в студії «коморниками»…
Зокрема, в суботу, п’ятого березня, завдяки зусиллям нашого видатного земляка, композитора, музиканта та поета, людини – легенди (принаймні для Кам’янеччини), лідера гурту «Пропала Грамота» - Павла Нечитайла, на сцені студії «Комори» відбувся «коморник» вінницького колективу «Очеретяний Кіт». Вінницькі музиканти були приємно здивовані кількістю людей в залі – сидячих місць бракувало, меломани стояли, сиділи на підлозі та на руках у друзів. Контакт з залом відбувся майже одразу, можливо завдяки загальній дружній атмосфері – у залі ж бо «усі свої», можливо, завдяки зусиллям Романа Кріля – фронтмена «Очеретяного Кота», якому вдалося одразу сподобатися непростій кам’янецькій аудиторії, що своїми пристойними, й не дуже жартами намагалася вибити з колії музиканта. До честі останнього – усі жарти були відбиті, або переведені в жарт «на октаву вище», що одразу призвело до визнання Романа за «свого». Щоправда, дісталося «басисту» колективу, Володимиру Войчишину, доля якого одразу не залагодилася – то його мікрофона ніяк не могли увімкнути, то «монітор» скрутили на мінімум… Мабуть, тому він так вперто вимагав фонограми… Насправді це все носило характер незлих музичних жартів людей, які розуміють один одного.
Взагалі, уся концертна атмосфера «комірника» поступово перетворилася на двогодинний діалог музикантів із залом, який переривався піснями, знову відтворювався… Цього вечора «Очеретяний Кіт» грав у неповному складі, без барабанщика, якого замінив маленький китаєць, захований у драм-машину. Крім вищезгаданих музикантів, компанію їм склав Микола Доляк – людина-оркестр, що грав на флейті, акустичній гітарі, і ще одному інструменті, назву якого я не знаю, але зовні він був схожий на клавішні, що грають завдяки нагнітанню в них повітря через трубку. Саме ця трубка й стала черговим приводом для жартів – «він через цю трубку пиво п’є!», «та ні – горілку» - вигуки з залу.
– «Хлопці, то ж я так палю!» - забиває «гол у ворота кам’янчан» Микола, і також, одразу стає «своїм хлопцем». Концерт продовжується. Може мені й здалося, але більшість пісень колективу були присвячені Павлу Нечитайлу, та й виконувалися за його участю. Саме завдяки цьому «поламали кайф» Володимиру Войчишину, ввімкнувши, нарешті, його мікрофона, коли Павло «позичив» його, щоб заспівати разом із гуртом. Знову жарти, діалог з аудиторією, яка сприймає вже усе, що відбувається, як належне, як єдине ціле…
Я сам ловив себе на тому, що, заплющивши очі, танув у музиці, розчинявся у ній, але був в цей час не один… Зі мною був увесь зал і самі музиканти.
Коли Роман Кріль запитав, чи не пора «закруглятися», зал запротестував – «давай драйв»! Що поробиш, така доля музиканта – адже грає він не для себе... Концерт продовжувався ще з півгодини…
Останній «контрольний» вибух – «Radiohead», до виконання якої музиканти, за власним зізнанням не готувалися, але зал скандував: «Radiohead»!«Radiohead»! «Radiohead»!
Змушений зізнатися, що стаю прихильником студії «Комора» та «коморників», і з нетерпінням чекатиму їх виступів у майбутньому в майбутньому.
Оригінал
середа, 4 травня 2011 р.
У Чернівцях учасник Очеретяного кота вів Балачки під пивко
Віталія КОЗМЕНКО, «Від і До»
11.04.2011
Ввечері дев’ятого квітня у пивному ресторані "Bier Platz" поціновувачі фолк-рок музики «вживу» слухали Миколу Доляка. Для клубної сольної програми музикант підібрав різні за тематикою і часом створення композиції. На вечорі звучали пісні і далекого 1995 року, і кілька «свіжачків». Як стверджує сам М. Доляк, підбирав життєві пісні-історії. Після кожної композиції публіка дарувала музиканту оплески.
- Приїхати до Чернівців Микола Доляк погодився одразу, - розповідає Ігор Кравців, організатор сольного виступу вокаліста, флейтиста і гітариста. – Інші учасники гурту «Очеретяний кіт», нажаль, не змогли виступити на Буковині. Вони активно готують запис нового альбому, який можливо презентують буковинським шанувальникам влітку.
Таємниці підготовки альбому та нового відео музикант відкрив кореспонденту газети «Погляд».
- Певна частина матеріалу, який ввійде до збірки уже записано, - каже Микола Доляк. – Та роботи ще багато, адже хочемо, щоб в альбомі було не менше чотирнадцяти композицій. Гадаю, така кількість оптимальна, щоб слухачам не набридало. Щодо відеокліпу ще вагаємося на яку пісню його знімати.
Микола Доляк, гітарист і вокаліст гурту «Очеретяний кіт» та «Пароми» частий гість у Чернівцях і вважає місто своїм другим домом. А улюбленим місцем в цьому другому домі вважає «фанпарк».
- Згадуючи про Чернівці у мене виникає одразу три асоціації, - розповідає п. Микола. – Це хороша публіка, рання весна та чарівне місто. Тому для мене завжди гостювати із виступом у Чернівцях - одне задоволення.
Оригінал
11.04.2011
- Приїхати до Чернівців Микола Доляк погодився одразу, - розповідає Ігор Кравців, організатор сольного виступу вокаліста, флейтиста і гітариста. – Інші учасники гурту «Очеретяний кіт», нажаль, не змогли виступити на Буковині. Вони активно готують запис нового альбому, який можливо презентують буковинським шанувальникам влітку.
Таємниці підготовки альбому та нового відео музикант відкрив кореспонденту газети «Погляд».
- Певна частина матеріалу, який ввійде до збірки уже записано, - каже Микола Доляк. – Та роботи ще багато, адже хочемо, щоб в альбомі було не менше чотирнадцяти композицій. Гадаю, така кількість оптимальна, щоб слухачам не набридало. Щодо відеокліпу ще вагаємося на яку пісню його знімати.
Микола Доляк, гітарист і вокаліст гурту «Очеретяний кіт» та «Пароми» частий гість у Чернівцях і вважає місто своїм другим домом. А улюбленим місцем в цьому другому домі вважає «фанпарк».
- Згадуючи про Чернівці у мене виникає одразу три асоціації, - розповідає п. Микола. – Це хороша публіка, рання весна та чарівне місто. Тому для мене завжди гостювати із виступом у Чернівцях - одне задоволення.
Оригінал
пʼятниця, 29 квітня 2011 р.
Очеретяний Кіт - творчий портрет
О. Євтушенко, «Рок-око»
Одного разу вінницький гурт "Очеретяний кіт" вирішив грати і співати так, як живеться, спосіб життя і світосприйняття максимально природньо переплавляючи у слова і звуки. Рішення це було прийнято внаслідок спостережень за колегами-музикантами, що погналися за кон ’юктурою і втратили своє обличчя.
Між першим і другими альбомами "Очеретяного кота" лежить відстань, яка дорівнює музичній еволюції. Якщо дебютна робота "Манія" являє собою психоделічно-ембіентний експеримент з похмуро-туманним кліматом, то другий – "Коломийки" – це суцільний фольк-роковий драйв.
Так сталося, що музиканти націлилися відшукати справжній автентичний український "грув" – той пульсуючий стан який заводить і "зносить дах".
Лідер-вокаліст Роман Кріль:
- Щоб усе з’ясувати, я поїхав у Карпати до діда Юри навчитися грати коломийки. До речі: на альбомі дід присутній із своїми репліками, награваннями і власними коломийками. Ми швидко зробили альбом, оскільки були обмежені в студійному часі – з однієї сторони, а з іншої – вчасно впіймали той особливий стан трансу коломийкового. Потім ми побачили, що, приміром, група "Гуцул Каліпсо" з Чернівців робить це професійніше за нас і ми почали шукати джерел натхнення у себе на Вінничині. Багато сіл обходили-об’їздили, багато цікавого почули. Зрештою, зупинились на чумацьких піснях. Це – дивовижний матеріал."
Новий альбом "Мандрівка в Косаківку" складається з чумацьких народних пісень, коломийок і авторських пісень Романа Кріля, Анатолія Секретарьова і Володимира Войчишина. Суміш двох фактур: автентичної і урбаністичної у специфічному аранжуванні з наголосом на м’якому акустичному звучанні дає новаторський присмак чогось дуже рідного, домашнього, теплого. Між тим, "Очеретяний кіт" дуже легкий на під’йом: їх нерідко можна почути в столиці, на фестивалях "Країна мрій", "Мазепа-Фест", "Шешори". До останнього вних особливе ставлення, бо там почуваються максимально комфортно.
Оригінал
Одного разу вінницький гурт "Очеретяний кіт" вирішив грати і співати так, як живеться, спосіб життя і світосприйняття максимально природньо переплавляючи у слова і звуки. Рішення це було прийнято внаслідок спостережень за колегами-музикантами, що погналися за кон ’юктурою і втратили своє обличчя.
Між першим і другими альбомами "Очеретяного кота" лежить відстань, яка дорівнює музичній еволюції. Якщо дебютна робота "Манія" являє собою психоделічно-ембіентний експеримент з похмуро-туманним кліматом, то другий – "Коломийки" – це суцільний фольк-роковий драйв.
Так сталося, що музиканти націлилися відшукати справжній автентичний український "грув" – той пульсуючий стан який заводить і "зносить дах".
Лідер-вокаліст Роман Кріль:
- Щоб усе з’ясувати, я поїхав у Карпати до діда Юри навчитися грати коломийки. До речі: на альбомі дід присутній із своїми репліками, награваннями і власними коломийками. Ми швидко зробили альбом, оскільки були обмежені в студійному часі – з однієї сторони, а з іншої – вчасно впіймали той особливий стан трансу коломийкового. Потім ми побачили, що, приміром, група "Гуцул Каліпсо" з Чернівців робить це професійніше за нас і ми почали шукати джерел натхнення у себе на Вінничині. Багато сіл обходили-об’їздили, багато цікавого почули. Зрештою, зупинились на чумацьких піснях. Це – дивовижний матеріал."
Новий альбом "Мандрівка в Косаківку" складається з чумацьких народних пісень, коломийок і авторських пісень Романа Кріля, Анатолія Секретарьова і Володимира Войчишина. Суміш двох фактур: автентичної і урбаністичної у специфічному аранжуванні з наголосом на м’якому акустичному звучанні дає новаторський присмак чогось дуже рідного, домашнього, теплого. Між тим, "Очеретяний кіт" дуже легкий на під’йом: їх нерідко можна почути в столиці, на фестивалях "Країна мрій", "Мазепа-Фест", "Шешори". До останнього вних особливе ставлення, бо там почуваються максимально комфортно.
Оригінал
четвер, 28 квітня 2011 р.
Очеретяний Кіт на фестивалі "Флюгери Львова"
1 травня (неділя) о 10.00 у дворику Львівської Ратуші відбудеться традиційне «Прокидання з Мертвим Півнем».
Цього разу спільно з «Мертвим Півнем» прокидатиметься «Очеретяний кіт».
Вхід - 50 грн.
Попередньо квитки можна придбати із 26 квітня у галереї «Дзиґа» на рецепції (Львів, вул. Вірменська 35).
Для членів Етноклубу Набутків, «ДжазКлубу.Львів», «Кіноклубу Олега Яськіва» та фотоклубу «5х5» - знижка 50%.
Квитики зi знижкою можна придбати в Галереї "Дзига", лише протягом 3-ьох днів з 26 по 29 квітня.
Для гостей Національної мережі готелів «Reikartz» вхід вільний.
Час прокидатися!
Цього разу спільно з «Мертвим Півнем» прокидатиметься «Очеретяний кіт».
Вхід - 50 грн.
Попередньо квитки можна придбати із 26 квітня у галереї «Дзиґа» на рецепції (Львів, вул. Вірменська 35).
Для членів Етноклубу Набутків, «ДжазКлубу.Львів», «Кіноклубу Олега Яськіва» та фотоклубу «5х5» - знижка 50%.
Квитики зi знижкою можна придбати в Галереї "Дзига", лише протягом 3-ьох днів з 26 по 29 квітня.
Для гостей Національної мережі готелів «Reikartz» вхід вільний.
Час прокидатися!
Економіка незалежного артиста
Перепост з ЖЖ учасника групи The Oligarchs про те, як незалежні артисти заробляють на життя в США.
По давним просьбам трудящихся, попробую рассказать о том, как независимые западные музыканты чувствуют себя во временасмуты краха музыкальной индустрии. Конечно, рассказ субъективен, но основная его ценность, на мой взгляд, в личном опыте и развенчании некоторого количества мифов вокруг музыки и музыкантов. Сразу оговорю несколько принципиальных моментов - в финансовых вопросах я беру "среднюю температуру по больнице" - просьба это учитывать. Еще один момент - сказанное характерно для определенных жанров музыки (электроника, убран, хип-хоп), стоимость "жизни" полного рок-состава существенно отличается в большую сторону, а у диджеев - в меньшую.
Звукозапись.
Один час записи в американской студии среднего уровня стоит порядка 50$. Если работать быстро, одну композицию можно записать и свести за 2 - 3 часа (то есть, фактически, запись голосов и пары живых инструментов на готовый бит - так работает большинство независимых хип-хопперов). Мастеринг готового трека стоит от 70 до 100$ за трек, вне зависимости от его хронометража. Итого, себестоимость записи одного трека приемлемого для дистрибьюции качества - 170-250$. Именно поэтому у независимых музыкантов есть такая выработанная годами "формула независимости" - серьезным делом это можно назвать только тогда, когда у артиста набирается не менее 1000 преданных поклонников (для коллектива формула выглядит так - 1000 поклонников + 500 на каждого участника группы) - купив этот трек на iTunes за 99 центов они обеспечат достаточный доход, чтобы не умереть с голоду (музыкант получит от 50 до 70 центов с каждого проданного трека). Это - грань выживания, нетрудно посчитать, что для более-менее сносного существования нужно выпускать по синглу каждый месяц или один альбом в год (в этом случае результат может быть еще печальнее - средняя стоимость альбома на iTunes - 9.99$, музыкант получит около 7 долларов за каждый проданный альбом) а треков может быть и больше, чем 10, то есть, стоимость и записи-сведения, и мастеринга возрастет. На доход в 400$ с небольшим в месяц артист особенно не разгуляется. А если это группа из трех человек? А если квартет или квинтет? При этом, для того, чтобы заработать даже эти деньги приходится промоутировать себя 24 часа в сутки 7 дней в неделю. А группе, например: нужно постоянно репетировать и сочинять новые треки.
Универсальное правило музыкальных продаж на западе - чем больше у тебя видео и чем они эффектнее, тем лучше продаются треки. Видео любят все - поклонники, музыкальные сайты, блоггеры. Каждый клип также требует затрат - материальных или временных. При этом, на западе люди еще готовы покупать mp3-синглы или альбомы и поддерживать понравившегося исполнителя, а в России музыканты лишены даже этого.
В этом месте я, прямо-таки, слышу вопль "антикопирастов" - "Музыка должна быть свободной! Пусть зарабатывают с концертов!". Ну, что же, поговорим о концертах.
Концерты.
Концерты на западе условно делятся на 3 типа: летние фестивали, support acts ("разогрев" у более успешных команд) и сольные шоу. Для начинающего музыканта наиболее реален последний вариант - его можно организовать самостоятельно и получить 100% заработанных денег. Для первых двух опций в большинстве случаев необходимо наличие агента (персонального менеджера или контракта с концертным агентством). Менеджер получит приблизительно 30% доходов от всей концертной деятельности начинающего артиста (с ростом востребованности можно будет снизить планку до 10-15%). Но - вернемся к наиболее реальному варианту - сольники в клубах (концертные агентства берут под крыло далеко не всех желающих, а менеджера "со связями" найти тоже не так-то просто).
Средняя стоимость входного билета на концерт малоизвестной группы - 10$. Музыканты с большой долей вероятности получат 100% денег с каждого проданного билета, если клуб маленький и не имеющий статус "культового" со своей постоянной публикой - в таком случае, клуб оставит себе до половины всей входной кассы. Но чаще всего это просто бар с небольшой сценой, человек на 100. Такие площадки зарабатывают с продажи алкоголя, отдавая все деньги за вход артисту. Итого, выручка с одного среднего концерта независимого артиста составляет от 200$ до 1000$ - последняя цифра, впрочем, из области фантастики.
"Ну и что - скажут "борцы" - пусть играют каждый вечер, и дело в шляпе!" Не совсем так. Во-первых, основная концертная жизнь происходит в пятницу - субботу, причины, я думаю, понятны. Большая удача играть в этот день. Большая же часть площадок либо работает с воскресенья по четверг в режиме бара, либо является специализированными музыкальными клубами, куда не так-то просто попасть (обычно такие клубы требуют гарантий от коллектива - не менее, скажем 50-100 фэнов с каждой группы, играющей в этот день). Но даже если артист уже "широко известен в узких кругах" и клуб не против предоставить ему сцену, день концерта может быть и четвергом (традиционно самый провальный день недели с точки зрения проведения концертов) и вторником (попробуйте вытащить хотя бы десяток своих друзей куда-нибудь вечером во вторник!). Что касается туров, концертные агентства заинтересованы в артистах с устойчивой фэн-базой (street team) в каждом городе будущего тура. Схема работы проста - с группой или исполнителем подписывается соглашение, которое определяет размер комиссии от суммы сборов, а затем билеты поступают в предварительную продажу в каждом городе, где запланированы выступления (в среднем - за месяц до). Если за первые 2 недели проданы меньше 30-40% билетов, концерт отменяется.
Сувенирная продукция.
Еще одна статья доходов музыкантов - продажа мерчандайза. Диски, предоплаченные download cards на скачивание альбома или сингла, флэшки с mp3, кружки и футболки со своей символикой - всё это артист заказывает "за свои кровные" и потом продаёт на концертах, чтобы компенсировать недостаточное количество проданных треков. Да, любой музыкант мечтает заниматься музыкой и только музыкой, но в реальности, отработав свое часовое выступление в клубе, музыкант становится за прилавок и превращается в продавца всякой всячины. Сразу оговорюсь - наценку в 300% на эту всячину сделать не получится - люди на западе уже привыкли, что футболка с лого любимой команды не может стоить больше 20$ (обычно - 10$) при этом, себестоимость такой футболки с нанесением лого при небольшом тираже - около 5-7$.
Из этих цифр и складывается экономика независимого артиста. Замечу, что для активной концертной деятельности, кроме музыкантов требуется еще и собственный звукооператор - ещё одна статья расходов. Надеюсь, теперь понятно, почему средняя американская группа ездит на гастроли в собственном микроавтобусе, экономя на билетах на рейсовые автобусы, поезда или самолеты, и часто всем составом еще и ночуют в этом же микроавтобусе (я не шучу - мои знакомые рокеры так и живут).
Вот поэтому мне всегда смешно, когда кто-то в запале начинает меня убеждать в том, что с концертов можно неплохо жить, а записи должны оставаться лишь бесплатной рекламой выступлений артиста. Помимо того, что независимой группе даже средней руки очень сложно сводить концы с концами в условиях непрекращающегося спада продаж альбомов (не нужно думать, что страдает только продукция мэйджоров), это еще и чревато падением качества записи и отсутствием музыкального развития артиста (зачем записывать каждый следующий альбом лучше, чем предыдущий, зачем платить саунд-продюссерам и опытным звукоинженерам, если это всего лишь реклама концертов?).
Так что если этот текст заставил вас хоть немного задуматься, я буду считать свою миссию выполненной. Поддержите ваших любимых независимых артистов. Сходите на концерт, купите уже давно скачанный вами на халяву из торрентов альбом (подарите оплаченное скачивание другу, например), напишите пост об артисте у себя в блоге, закажите футболку или кликните несколько раз на рекламные баннеры на его сайте, напишите ему о том, что для вас значит его творчество… А лучше сделайте все вышеперечисленное сразу, и тогда та музыка, которую вы любите, будет с вами не только тогда, когда ваш кумир наскребёт деньги на запись и выкроит время после своей основной работы.
PS: Информация об альбоме автора находится здесь.
По давним просьбам трудящихся, попробую рассказать о том, как независимые западные музыканты чувствуют себя во времена
Звукозапись.
Один час записи в американской студии среднего уровня стоит порядка 50$. Если работать быстро, одну композицию можно записать и свести за 2 - 3 часа (то есть, фактически, запись голосов и пары живых инструментов на готовый бит - так работает большинство независимых хип-хопперов). Мастеринг готового трека стоит от 70 до 100$ за трек, вне зависимости от его хронометража. Итого, себестоимость записи одного трека приемлемого для дистрибьюции качества - 170-250$. Именно поэтому у независимых музыкантов есть такая выработанная годами "формула независимости" - серьезным делом это можно назвать только тогда, когда у артиста набирается не менее 1000 преданных поклонников (для коллектива формула выглядит так - 1000 поклонников + 500 на каждого участника группы) - купив этот трек на iTunes за 99 центов они обеспечат достаточный доход, чтобы не умереть с голоду (музыкант получит от 50 до 70 центов с каждого проданного трека). Это - грань выживания, нетрудно посчитать, что для более-менее сносного существования нужно выпускать по синглу каждый месяц или один альбом в год (в этом случае результат может быть еще печальнее - средняя стоимость альбома на iTunes - 9.99$, музыкант получит около 7 долларов за каждый проданный альбом) а треков может быть и больше, чем 10, то есть, стоимость и записи-сведения, и мастеринга возрастет. На доход в 400$ с небольшим в месяц артист особенно не разгуляется. А если это группа из трех человек? А если квартет или квинтет? При этом, для того, чтобы заработать даже эти деньги приходится промоутировать себя 24 часа в сутки 7 дней в неделю. А группе, например: нужно постоянно репетировать и сочинять новые треки.
Универсальное правило музыкальных продаж на западе - чем больше у тебя видео и чем они эффектнее, тем лучше продаются треки. Видео любят все - поклонники, музыкальные сайты, блоггеры. Каждый клип также требует затрат - материальных или временных. При этом, на западе люди еще готовы покупать mp3-синглы или альбомы и поддерживать понравившегося исполнителя, а в России музыканты лишены даже этого.
В этом месте я, прямо-таки, слышу вопль "антикопирастов" - "Музыка должна быть свободной! Пусть зарабатывают с концертов!". Ну, что же, поговорим о концертах.
Концерты.
Концерты на западе условно делятся на 3 типа: летние фестивали, support acts ("разогрев" у более успешных команд) и сольные шоу. Для начинающего музыканта наиболее реален последний вариант - его можно организовать самостоятельно и получить 100% заработанных денег. Для первых двух опций в большинстве случаев необходимо наличие агента (персонального менеджера или контракта с концертным агентством). Менеджер получит приблизительно 30% доходов от всей концертной деятельности начинающего артиста (с ростом востребованности можно будет снизить планку до 10-15%). Но - вернемся к наиболее реальному варианту - сольники в клубах (концертные агентства берут под крыло далеко не всех желающих, а менеджера "со связями" найти тоже не так-то просто).
Средняя стоимость входного билета на концерт малоизвестной группы - 10$. Музыканты с большой долей вероятности получат 100% денег с каждого проданного билета, если клуб маленький и не имеющий статус "культового" со своей постоянной публикой - в таком случае, клуб оставит себе до половины всей входной кассы. Но чаще всего это просто бар с небольшой сценой, человек на 100. Такие площадки зарабатывают с продажи алкоголя, отдавая все деньги за вход артисту. Итого, выручка с одного среднего концерта независимого артиста составляет от 200$ до 1000$ - последняя цифра, впрочем, из области фантастики.
"Ну и что - скажут "борцы" - пусть играют каждый вечер, и дело в шляпе!" Не совсем так. Во-первых, основная концертная жизнь происходит в пятницу - субботу, причины, я думаю, понятны. Большая удача играть в этот день. Большая же часть площадок либо работает с воскресенья по четверг в режиме бара, либо является специализированными музыкальными клубами, куда не так-то просто попасть (обычно такие клубы требуют гарантий от коллектива - не менее, скажем 50-100 фэнов с каждой группы, играющей в этот день). Но даже если артист уже "широко известен в узких кругах" и клуб не против предоставить ему сцену, день концерта может быть и четвергом (традиционно самый провальный день недели с точки зрения проведения концертов) и вторником (попробуйте вытащить хотя бы десяток своих друзей куда-нибудь вечером во вторник!). Что касается туров, концертные агентства заинтересованы в артистах с устойчивой фэн-базой (street team) в каждом городе будущего тура. Схема работы проста - с группой или исполнителем подписывается соглашение, которое определяет размер комиссии от суммы сборов, а затем билеты поступают в предварительную продажу в каждом городе, где запланированы выступления (в среднем - за месяц до). Если за первые 2 недели проданы меньше 30-40% билетов, концерт отменяется.
Сувенирная продукция.
Еще одна статья доходов музыкантов - продажа мерчандайза. Диски, предоплаченные download cards на скачивание альбома или сингла, флэшки с mp3, кружки и футболки со своей символикой - всё это артист заказывает "за свои кровные" и потом продаёт на концертах, чтобы компенсировать недостаточное количество проданных треков. Да, любой музыкант мечтает заниматься музыкой и только музыкой, но в реальности, отработав свое часовое выступление в клубе, музыкант становится за прилавок и превращается в продавца всякой всячины. Сразу оговорюсь - наценку в 300% на эту всячину сделать не получится - люди на западе уже привыкли, что футболка с лого любимой команды не может стоить больше 20$ (обычно - 10$) при этом, себестоимость такой футболки с нанесением лого при небольшом тираже - около 5-7$.
Из этих цифр и складывается экономика независимого артиста. Замечу, что для активной концертной деятельности, кроме музыкантов требуется еще и собственный звукооператор - ещё одна статья расходов. Надеюсь, теперь понятно, почему средняя американская группа ездит на гастроли в собственном микроавтобусе, экономя на билетах на рейсовые автобусы, поезда или самолеты, и часто всем составом еще и ночуют в этом же микроавтобусе (я не шучу - мои знакомые рокеры так и живут).
Вот поэтому мне всегда смешно, когда кто-то в запале начинает меня убеждать в том, что с концертов можно неплохо жить, а записи должны оставаться лишь бесплатной рекламой выступлений артиста. Помимо того, что независимой группе даже средней руки очень сложно сводить концы с концами в условиях непрекращающегося спада продаж альбомов (не нужно думать, что страдает только продукция мэйджоров), это еще и чревато падением качества записи и отсутствием музыкального развития артиста (зачем записывать каждый следующий альбом лучше, чем предыдущий, зачем платить саунд-продюссерам и опытным звукоинженерам, если это всего лишь реклама концертов?).
Так что если этот текст заставил вас хоть немного задуматься, я буду считать свою миссию выполненной. Поддержите ваших любимых независимых артистов. Сходите на концерт, купите уже давно скачанный вами на халяву из торрентов альбом (подарите оплаченное скачивание другу, например), напишите пост об артисте у себя в блоге, закажите футболку или кликните несколько раз на рекламные баннеры на его сайте, напишите ему о том, что для вас значит его творчество… А лучше сделайте все вышеперечисленное сразу, и тогда та музыка, которую вы любите, будет с вами не только тогда, когда ваш кумир наскребёт деньги на запись и выкроит время после своей основной работы.
PS: Информация об альбоме автора находится здесь.
Підписатися на:
Дописи (Atom)