Храми

Вже знаючи що «Листопад у Вінниці» - це насправді «Вечір» з альбому «Бурса» я не став одразу відносити цю композицію до нового етапу творчості «Очеретяного кота». Після деяких роздумів я вирішив що це пісня яка не увійшла до альбому «Манія»: по-перше тематика та епітети, що використані у тексті («примотузовані одне до одного», «неначе раби», «зіпсований мозок...»), але з іншого боку аранжування більш «жваве» у порівнянні із «Манією». Тим не менш композиція звучить неначе у якомусь місці із кам’яними стінами (і краплями води високі ноти роялю), що створює певну клаустрофобічність.

"10 років" (2008)

Храми

Слова - В. Прилипко
Які величезні храми,
Які споруди із слів,
Що звезені наче раби
До давньої брами.

Примотузовані
Одне до одного –
Здаля це схоже на свято.

Та ти все бачиш,
І хочеш звільнити їх,
Забути, прогнати.

Зіпсований мозок!
Зіпсований мозок...
Крізь воду, крізь воду.

ФДР: 21.09.2008

Песня про послевоенный сарайчик - памятник добра, сооруженный Купидоном

Новиною це назвати складно - пост Секретарьова опубліковано вже тиждень тому. Більше того "Коти" у запису цієї пісні участі не приймали. Але сама історія дуже цікава, отже читаємо - http://sekretarevam.livejournal.com/13366.html

Листопад у Вінниці

Отже, перша композиція «ВКонтактє», яка мене здивувала була «Час» із Анатолієм Секретарьовим. Другою ж була «Листопад у Вінниці». Досить майстерно виконана, але стиль був зовсім не схожий на «Очеретяного кота» зразка 2006-го року. Оскільки здатність критично мислити була тимчасово вимкнена кількістю досі невідомих мені треків (в тому числі реміксів), всі вони вважалися новим матеріалом, над яким зараз працюють «Коти». Я був засмучений різкою зміною курсу творчих пошуків.

Через деякий час я відкопав альбоми «Бурса» і «Манія» і несподівано почув знайому мелодію! Отже це був не «новий», а «пройдений» етап творчості! Але показово що мої друзі, яким я давав послухати «Бурсу» відзначали музику «Вечора» серед інших композицій альбому.
Іншими словами – «Вечір» вийшов вдалим.



Листопад

І куди це дітись?
Ввечері їду додому.
З усіх сторін давлять в тролейбусі,
Мені в обличчя щось таке кажете.
Листопад у Вінниці,
Їду додому ввечері.
Десь біля шести вимкну світло –
Дома зустріне сліпа тиша.

І вечір розкаже –
Все як було, все покаже
І страхи і дрібні комахи непокоять.

Зелена ліщина

Не можна сказати що ця пісня невідома - згадки про неї я періодично зустрічав в ЖЖ і навіть на сайті pisni.org.ua є її текст і у якості виконавця вказаний "Очеретяний кіт". Але саму пісню в їх виконанні я знайшов досить недавно і сподіваюся що окрім мене знайдутся ще люди які її досі не чули :)

Отже, хоча Анатолій Секретарьов не вказує присвят, але я думаю що не помилюся, якщо напишу що вона присвячена другові... (тут я помилився).

Якому другові вона присвячена Секретарьов написав вже сьогодні у своєму новому есе, якого не було на момент написання цього посту. Отже, присвячена ця пісня Юрію Коновалову, так само як і "Мой друг - алкоголик".

Зрозуміти важливість цієї пісні можна із цих слів Секретарьова у яких він вітає "Котів" із виходом "Мандрівки в Косаківку":

«…Моє знайомство з "котами" почалося давно, 93-року. Щоправда, тоді тільки з одним-з Романом Крілем. Потім потроху усі перезнайомились. Вони кажуть, що я їх вчитель. Втім, я сам у них також вчуся, та ще й вболіваю за них. Оце десь рік минув, як вони, на мій погляд, "перелізли через паркан". До цього до Саду вони тільки підбиралися. Якщо все буде добре, незабаром, в наступному альбомі, побільшає їхніх самостійних мандрівок. Поки що їх хоч і небагато, але вони вдалі. Тож - гайда у Косаківку!..»

Ну а я запрошую вас послухати "Зелену ліщину".


гурт "Очеретяний кіт"
Демо-запис, кінець 2007 р.

Зелена ліщина
Слова і музика - А. Секретарьов

Пам'ятаю, якось ранком, років двісті тому,
може й менше, але це не так важливо, сину,
прибігає мій товариш і волає : "Ану,
піднімайся, і рушаймо по зелену ліщину."

Я спочатку не второпав, але вмився, поїв,
дуже швидко, бо товариш нетерплячий чекає,
вже як вийшли за ворота, він мені розповів,
що ліщина за вокзалом, а де точно - не знає.

Треба йти до лісосмуги повз великі склади,
перелізти огорожу, що навкруг танкодрому,
там побачимо сторожку, і почнуться сади,
а за ними - та ліщина у гаї старому.

Вона класна - дуже довга, і рівнесенька, як
той бамбук, що на базарі продають нам грузини,
але краща. Бо крім того, що вона на дурняк,
більше зловиш, кажуть люди, якщо вудка з ліщини.

Йшли ми довго і недовго, бо цікаво було,
покаталися на танку, на дрезині, на возі,
познайомились з поетом, що мав дивне житло -
жив у бочці з-під горілки, в степу при дорозі.

Він читав нам гарні вірші, але всі не свої,
бо свої читати, каже, - це не дуже етично.
А завершив так: "Колеги, як сказав Навої,
кожна бочка порожніє, а ліщина - то вічне!"

Тож і рушили ми далі, крізь велике буття,
друг мій вже не зовсім поряд, бо пливе на хмарі,
але інших до походу приєднало життя:
той малює, той віршує, той гра на гітарі.

Так і досі я блукаю у тім райськім саду,
загубив початок шляху, геть забув причнну,
та, буває, аж зрадію, як відчую, що йду
красним лугом разом з другом по зелену ліщину.

2004 - листопад 2006.

Демидівський альбом вийде на лейблі "Укрм'юзік"

Тільки що в ЖЖ ком'юніті Володимир Войчишин написав:
"Київський лейбл "Укрмьюзік" за підтримки небайдужого вінницького мецената в березні випускає його в люди. Планується презентація в Києві, можливо знову в "Очеретяному коті" (тепер він є й на Фролівській). Окрім нових пісень Романа Кріля, бонусами йдуть спільні композиції з Яною Шпачинською та Павлом Нечитайлом, також кілька пісень десятирічної давнини. Ну і 3-4 відеокліпи на додачу. Буде красива й пухкенька книжечка з текстами і світлинами.
Сподіваємось і на турне в підтримку. Орієнтуємося на квітень, будемо раді всім пропозиціям з приводу концертів."

Майор Кочкин - задушевный друг для каждого из нас

Анатолій Секретарьов про пісню "Майор Кочкин".

Чесно кажучи досі я не дуже розумів цю пісню - в моїй уяві позитивні і негативні якості майора були сильно переплетені (якісь "красотки" з якимось "налом"). До того ж це була друга з двох російськомовних пісень з програми "Ранішні звуки" (першою був "Мой друг - алкоголик") і тому цілком природньо що соціальний негатив з "алкоголіка" перенісся і на "Кочкіна".

Однак декілька тижнів тому в одному з дописів Секретарьова (який тепер можна знайти хіба що в кешах Яндекса чи Гугла) я прочитав що Кочкін - позитивний персонаж. Вже у новому дописі всі сумніви щодо майора знято, але все-ж таки залишається питання - до якої "точки" він рухається? До ідеалу людини, громадянина, чи до "точки" яка очікує всіх людей незалежно від їх напрямку руху?

Отже, розповідь Анатолія Секретарьова:

Майор Кочкин
Слова и музыка - А. Секретарев

Майор Кочкин: продолжаем движение.
Жизнь - это бег, это растворение
в набегающем на гимнастерку пейзаже
с двумя красотками, одна из них даже
станет в свое время твоею женою.
Но это будет позже, не этой весною.
А этой весною кругом половодье.
Прорваны дамбы. Пожирает угодья
Нептун или кто-нибудь еще похлеще,
из тех, для кого мы всего лишь вещи.
Но мы не вещи. Мы когда -нибудь будем
не тем, что сейчас называется "люди",
а тем, во что нас трансформирует точка,
к которой движется майор Кочкин.

Майор Кочкин: продолжаем движение.
Есть проблема с кадрами. Но есть и решение:
не ждать героев, а обходиться налом,
то есть персоналом, которого валом.
То есть всеми нами - и нами и ими,
всеми, кто хоть как-то держит свое имя
и может взять участие, - если не в стычке,
то хотя бы в ежедневной перекличке.
"Что не отличает обет от обеда?" (голосом майора, обращающегося к строю)
"Главное - участие, а не победа." ("голосом" строя солдат)
Участие в движении, поскольку стоянка
похожа на бессмертие, а это обманка,
как песня: "Мама, я еще вернусь в твой маленький домик", -
ее придумал, кстати, не трагик, а комик.

2006

В отличие от большинства моих песен, написанных по принципу ab vita , проще говоря - "от житухи", песня "Майор Кочкин" написана "от мечты". Герой песни - это идеализированный Друг, Тот, с кем можно идти в разведку, Тот, кому подчиняешься, как себе самому и т.д.
Кстати, от отца и его сверстников-фронтовиков слышал выражение "задушевный друг". Смысл, вернее, исток этого понятия я понял совсем недавно, когда изучал ритуалы присяги в разных традициях. Так вот, во многих традициях каждый мужчина, достигший возраста мужа-воина, должен быть иметь "присяжного близнеца" или побратима, с которым производился особый ритуал присяги, состоящий в обмене "частицами душ". Оформлялся этот ритуал по-разному, часто побратимы слизывали друг у друга каплю крови из надреза на мизинце, обменивались амулетами и т.п. Отсюда и пошло выражение "задушевный друг", т.е. друг, которого получаешь "за душу", за частицу души, отданную ему навсегда.

Уверен, что при настоящем побратимстве каждый из побратимов искренне считал своего задушевного друга куда более стоящим человеком, чем он сам. И это прекрасное в своей неразрешимости противоречие, пожалуй, лучше всех согласий на свете!

Очевидно, поэтому я, не опасаясь перебора, старался сделать майора Кочкина "лучше всех нас", - ведь тогда он сможет быть всем нам задушевным другом, хотя бы виртуальным! Но считает ли майор Кочкин, в свою очередь, каждого из нас лучше его самого? Вполне возможно, ведь он, похоже, видит в нас не то, что сейчас называется "люди", а то, во что нас трансформирует та самая точка...


Запись - начало 2008.
Поет А. Секретарев.
Сопровождение - группа "Очеретяний". 
Аранжировка - Владимира Войчишина.

Данная запись этой песни еще далека от достижимого для меня и сопровождающих меня "Очеретяных котов" предела. Но мы будем "продолжать движение".

Доречі, ця пісня також увійшла в додемидівські "Ранішні звуки". Ось вона:

Запис - грудень 2008.
Очеретяний кіт, "Ранішні звуки"

Весна - песня, написанная флейтой, зимней оттепелью и хатой в селе Комаров

Анатолій Секретарьов пише в своєму журналі про історію написання пісні "Весна". До оригінального тексту додав відомості про дати і виконавців з попередніх дописів автора, а також (в кінці допису) невеличке есе про "Весну", яке він написав раніше.

Весна
Слова і музика - А. Секретарьов

Весна! Весна! Я разом з горобцями
збираюся в політ до річки край села.
А та кипить жаба`ми, карасями,
хоч вчора ще спала, так міцно ще спала.

Весна! Весна! Як цадик з Межибо`жа
або рибалка-піп, йду слухати пісні,
якими ця чудна малеча Божа
творить хвалу весні, творить хвалу весні.

12-14.02. 2008.

Эту песню я написал в 2008 году, в яркую зимнюю оттепель. Мы с Мыколой Доляком сидели на кухне и репертировали (оставляю опечатку для красоты и передачи состояния). Коля был в ударе, и когда его флейта исторгла что-то невероятно весеннее, я попросил его трохи помолчать и тут же сотворил текст первого четверостишия, музыку и содержание второго куплета. Когда репетиция закончилась и, Коля поехал домой, я, пока он ехал, закончил текст, позвонил ему и доложил, что у этой песни много авторов, но главные - его, Колина, флейта, вот эта весенняя зимняя оттепель и еще - хата в селе Комаров, где я недавно и счастливо жил, чередуя занятия самой что ни на есть модерновой наукой с общением с самым что ни на есть патриархальным подольским сельским житьем .

Здесь я размещаю две версии исполнения песни "Весна".
Вот первая, с "Очеретяными котами" и обилием одного из ее соавторов - доляковской флейты.


Демонстрационная запись сделана в начале 2008 г.
А. Секретарев - голос, гитара. Владимир Войчишин - гитара, аранжировка. Николай Доляк - флейта.


Другая версия была записана Максом Гладецким в Киеве. Здесь Макс играет на контрабасе, я потихоньку подыгрываю на гитаре, а партию клавишных исполняет, я бы сказал даже - вышивает Павел Шепета. Его соло посередине песни заменяет сомнительного качества авторские вокализы, звучащие в первой версии.

Павел Шепета и Максим Гладецкий - это мои давние друзья-приятели. Оба они принадлежат к мощным винницким музыкальным и актерским кланам.
Пашино родовое гнездо находится на Старом Городе, и в музыкальную школу он ходил, спускаясь по затененной старинной брусчатке мимо церкви святого Миколы и замковой горы к мосту через Южный Буг. Думаю, этот живописный маршрут и выработал у Паши его фирменную черту - неистребимый романтизм, от которого иногда, как от весеннего паводка-потопа, просто некуда деться.
Макс жил на противоположном берегу реки, на улице Хлебной, неподалеку драмтеатра, редакции областной газеты, обкома и прочих бурно функционирующих эпицентров винницкого prosperity, к которым, впрочем, сам Макс никогда никакого отношения не имел. Посему характер у Макса одновременно и боевой, деятельный, и философски-меланхоличный. Последнее качество воплотилось в его увлечении рыбалкой. Не помню, чтобы Макс, даже тогда, когда нет никакого клева, сказал: "Давай двигаться домой!" Нет, если рыбачить, так рыбачить. До полной темноты.

Сейчас Паша и Макс, известные джазмены, колесят по всему миру, и на афишах после их фамилий в скобках давно уже значится не "Винница", а "Украина" или "Киев". Но для меня они были и остаются винничанами и провинциалами в самом лучшем смысле этого слова. Французская пословица "Поэты рождаются в Руане и умирают в Париже" ярко свидетельствует о том, что суровые законы конъюктуры и властное притяжение столичных монстров-мегаполисов действуют во всем мире. Лично мне это притяжение не нравится. Думаю, мои друзья играли бы еще глубже, сочнее и самобытнее, если бы в свои далекие концертные турне они стартовали из родимых пенатов, а не из киевских девятиэтажек, по большому счету, им чужих. Но что поделаешь, - музыканты должны тусоваться среди музыкантов, а тусовку такого уровня, который нужен моим друзьям, в Виннице создать трудно.

Итак, два экс-провинциала и один провинциал де факто исполняют сверхпровинциальную песню "Весна". Не знаю, что воображали во время игры Макс и Паша, но мне виделось следующее.
По-весеннему приподнятая река, тяжелая влажная глина у воды с орущими лягушками и стебли сухого прошлогоднего камыша-очерета, ходящие ходуном под напором трущейся плотвы. И весь этот горячий весенний гармидер упоенно созерцают самые завзятые сельские жизнелюбы - бесшабашные гуляки-горобчики, смывшиеся со школы хлопчики и несгибаемые жилистые деды с удочками. В старину среди таких дедов часто можно было встретить благообразных сельских священников.
Из одной хасидской истории, я узнал, что и еврейским местечковым цадикам любование благодатным извержением радости жизни из окрестных водоемов было не чуждо. Эту историю про Великого маггида (т.е. Великого проповедника) равви Дов Баэра из Межирича я прочитал в очень хорошей книге - в сборнике "Хасидские предания" Мартина Бубера (http://lib.rus.ec/b/183284/read). Вот эта история.

На пруду

После смерти маггида его ученики собрались вместе и говорили о деяниях своего учителя. Когда дошла очередь рассказывать равви Шнеуру Залману, он обратился ко всем с вопросом: "Знаете ли вы, зачем наш наставник ходил каждый день на заре на пруд и стоял там какое-то время, прежде чем вернуться домой?"
Никто этого не знал. Равви Залман продолжал: "Он учился песне, которой лягушки славят Бога. Выучиться этой песне было сложно, и это заняло у него много времени".

Ну а теперь сама песня, т.е. ее вторая, джазовая версия:


Запись сделана в декабре 2008 г. 
Вокал, гитара - А. Секретарев. Павел Шепета - фортепиано. Максим Гладецкий - контрабас.
Звукорежиссер - М. Гладецкий.

Ще одне есе Секретарьова про "Весну":

Пісню "Весна", хоча її і написано у Вінниці, слід віднести не до "вінницьких", а до "підвінницьких", "хутірських", точніше - "комарівських" пісень автора. Комарів - це прибузьке село невіддалік Вінниці. Я прожив у Комарові 4 роки - з 2002-го по 2006-ий. Ці роки були дуже плідними, насамперед, - на вірші і наукові опуси. Сприяло такій родючості багато обставин. Зокрема, - можливість досить часто вирушати у приємні кілометрові подорожі на рибалку. Навесні це були виправи до затоки біля залишків греблі колишнього водяного млина. Мілка затока ця швидко прогрівалася весняним сонцем, тож і ставала місцем жвавого весняного гармидеру усілякої водяної живності.

Тепер щодо попа-рибалки і цадика з Межибожа, які з'являються у пісні. Батюшка з вудкою, який відпочиває на березі річки, є вельми типовим образом сільської української традиції. Та і сам я неодноразово зустрічав пастирей-рибалок під час своїх мандрівок по дніпровських і подільських рибальських урочищах. Що ж до цадика з Межибожа, то це образ цілком конкретний, запозичений автором з однієї канонічної хасидської історії. В ній йдеться про ребе Бера з Меджибожа, який, за словами його учнів, часто вирушав навесні до води, щоб, як казав сам ребе, "навчитися тієї пісні, якою жабки славлять Бога".