"СТЕЛСІ" КЛОНУВАЛИ "КОТА". НА ЧЕРЗІ "ВВ"?

Якщо свіжоспечений ремікс на нову пісню "Час минає" етнорокової ватаги "Очеретяний кіт" з Вінниці можна назвати клоном, тоді експеримент з клонування "Кота" нашим електронникам "Стелсі", які, власне, його здійснили, цілком вдався. Ремікс можна впевнено назвати спільним творінням "Очеретяного кота" та "Стелсі". Наразі чернівчани прописали до неї гітару, клавішні і рясно всипали "Час минає" притаманними їх власній стилістиці семплами. Наскільки ця композиція вийшла вдалою, можна було переконатися на столичних етно-диско-вечорницях, організованих керманичем "ВВ" Олегом Скрипкою. З початку лютого вони тривають у приміщенні Культурно-мистецького центру Києво-Могилянської академії. Тож саме там відбувся дебют нової старої пісні, і саме там її вперше почули "батьки" – "Очеретяні коти". Ремікс буковинських етноелектронників настільки вразив Олега Скрипку, що він і собі висловив побажання, щоб чернівчани клонували якусь з його власних композицій. Першою ластівкою, що полетіла у вирій діджейського простору, стала "Пісенька" з останнього альбому "ВВ" "Були деньки". Але зупинятися на цьому чернівецькі ковалі реміксів не збираються: у проміжках між клепанням свого нового альбому вони активно працюють над обробкою ще однієї пісні "Воплів Відоплясова".

Тарас ПІЦ

Оригінал

Музична альтернатива: "Очеретяний кіт" в електронній обробці

Буковинські Стелсі "зробили людей" з вінницького Очеретяного Кота. Ні, ні, останні й без того мають доволі велике коло шанувальників, яке останнім часом дедалі зростає, однак пересічному слухачеві, а тим паче працівникам радіорозголосів їхня творчість залишалася, м’яко кажучи, не зрозумілою. Тепер є надія, що завдяки буковинським фольк-електронникам доробок Котів прорветься.

"Очеретяний кіт" на вечрорницях етно-диско. Фото Роман Чорномаз, Обозреватель.

Діло було так. Олексію Кухарському, чільникові Стелсі, потрапив до рук диск з ФДРівських розсилок на радіо. Там він надибав на одну з найостанніших пісень, записаних Очеретяним Котом, "Час минає". Хлопакові річ настільки засмакувала, що він відразу забажав почаклувати над піснею й почав шукати виходи на вінничан. Дозвіл від на переробку було отримано й у підсумку вийшов навіть не перегранець [ремікс] у звичному розумінні цього слова, а по суті цілковито нове народження співанки. Тож гудці домовилися так і зазначати, мовляв, виконують Очеретяний Кіт та Стелсі разом, а саме награння стало повністю придатним для танцювальних майданчиків.

Запис й остаточне зведення робилися у чернівецькій звукотвірні “Стелсофон”, а крім електроніки Кухарського гітари додав гітарист Стелсі. Самі "коти" вперше почули оновлену річ аж в бусіку (мікроавтобусі) по дорозі з Етно-Диско Вечорниці Олега Скрипки 2 лютого, і попри всі перестороги залишилися задоволені доробком, за що й перехиляли раз по раз по п'ятдесят. Життєпис пісні "Час минає" може продовжитися спільним видноспівом Очеретяного Кота зі Стелсі. Зв'язковим поміж ватагами виступив знаний не лише на Буковині поширник Української "непримиреннщини" Ігор Кравців. Наразі гурти чекають нагоди, щоб нарешті познайомитися віч-на-віч.

Як повідомляв ОБОЗ, другий тур Вечорниць Скрипки ви зможете відвідати 23 лютого в галереї Лавра, наступного дня невтомний Скрипка з козаками поїде каламутити воду в Бєлокамєнной.

Оригінал

Із суботи на неділю (відео)

Перше відео "Очеретяних котів" (не беручи до уваги фільм "Проти сонця").
Насправді це не оригінальний ролик - в цьому підправлено контраст. Очікувалася повна версія пісні (2:24), але схоже далі початкового варіанту діло не пішло - він так і залишився 1:27.



18.01.2007

Мандрівка в Косаківку

"Другий день, як відкрив для себе це чудо. Група "Очеретяний кіт" - новачок на нашому небосхилі. Але музика божественна! Як її тільки не характеризують - "чумацький фолк", "адаптаційний фолк". Тут є і джаз і блюз і реґей, шось від тріп-хопу і ще купа всього. І замішано це все на українських етнічних мотивах. Особисто я б назвав цей стиль - "чумацький реґей". Словами це описати досить складно - це один з тих випадків, коли краще раз почути, ніж сто разів прочитати.

Саме такою, я вважаю має бути українська музика у новому тисячолітті. Тепла, спокійна, врівноваження, іронічна, трішки сумна, мрійлива, модерна. Саме таку музику можна почути в дебютному (перше "столичне" видання) альбомі очеретяного кота - "Мандрівка в Косаківку".

Рекомендується вживати холодними зимовими вечорами за горнятком ґлінтвейну, сидячи біля каміну в кріслі-качалці. Масу задоволення і хорошого настрою гарантую. І навіть без цих усіх причандал - все одно треба слухати ;)"

19.12.2006

Оригінал

Очеретяний кіт - Мандрівка в Косаківку

На мою думку, „Мандрівка в Косаківку” сьогодні найкращій українській альбом цього року (aле увага, панове, увага! Рік ще не закінчився...). Дуже радісно відчувати що гуртів які не хочуть їхати до столиці влаштовувати собі „як воно треба” кар’єру у нашому пост-колоніальному шоу-бізнесу, але залишаються у своїх домівках щоб робити СВОЮ! музику стає все більше. Вперше я почув вінницького „О.К.” рокі два чи три тому, це був їх другий альбом „Манія” 1999 року, і вже тоді був приємно здивований файной сумішшю джазу, єлектрониці та фольку, потім був альбом „Коломийкі” вже без сінтезаторів але як назва доповідає, з коломийками.

І ось нарешті четверте кружальце, на якому разом із авторськіми піснями на вірші вокаліста гурту Романа Кріля та вінницького поета Анатолія Секретарьова зібрані старовинні чумацьки пісні та знову ж коломийки. І на цій раз суміш від чарівного, рідкосного звіра спрацювала, та ще й як! Різни часи української пісенності так гармонують між собою що навіть не розумієш чи то чумаки своїх волів завертають-повертають але ніяк не можуть вернутися додому? або це човноки не можуть залишити свої електрички „там де заманеться”? бо „хура строчна край далекий треба й доставляти”, Де і коли ж напівшогося Мурусенькиних чарів Ивана закопують у землю і у кого водночас на балконі співає Радіохед „...і голосно кохаються сусіди”?

Якщо коломийкі вже перестали бути суто гуцульским явищем і багато гуртів не тільки з Карпат мають свої власні, то справжнім відкриттям для мене були чумацькі пісні в адаптаціях Романа Кріля , яких лише три на кружальці: „Волики”, „Буркан-зілля” і „”Чумак воли завертає” (очікував більше бо в деякіх рецензіях прочитав, що це доробок чумацьких пісень). Цікаво б дізнатися, як він вийшов на цю частину нашої пісенної культури і велике йому спасибі за те що повертає її широкому загалові.

На перший погляд „Мандрівка в Косаківку” занадто рівний, повільний доробок: акустичні гитари, флейта або сопилка, скрипка, перкусія, іноді контрабас да ще спокійний голос Романа Кріля. Але спокій цій лише на перший погляд, коли починаєш слухати уважніше, а кружало того заслуговує, починаєш відчувати таке бажання співати та танцювати разом з гудцями, такій драйв , що не кожна електрична команда здатна таке вчинити.
Нарешті „О.К.” вдалося зробити прорив та випустити кружальце для всієї Країни, нарешті меломані дістають можливість почути якісний акустичний фолк світового зразка, платівку яку можна слухати раз по раз і завжди відкривати щось нове для себе. Було б непогано побачити ще три попередні альбоми гурту в українських музичних крамничках.

Що до мене, то одна „Мандрівка в Косаківку” переважує десять доробків якби те стогнів, сліз та страждань про тяжке-важке життя столичної тусовки і її плейбоїв від... не буду продовжувати....краще вантажте "Кота" та починайте мандрувати з ним до Косаківці, кожний до своєї!

Оригінал

Володимир Войчишин: Ми б хотіли, щоб після слухання нашого концерту чи диску людина відчула потребу зробити щось добре в житті

"Вінницький гурт "Очеретяний кіт" підкорив тутешню публіку на цьогорічному фестивалі етнічної музики в Шешорах. Втім, "коти" не вважають себе "народними музиками" і сміливо експериментують в різних стилях. Тому у трьох їхніх альбомах ви почуєте і адаптовані чумацькі пісні, і коломийки, і рок-н-рол, і мелодійний поп-рок. В саунді легко переходять від електроніки до акустики. Всі "коти" пишуть пісні і грають на кількох інструментах. Про гурт та його новий альбом — "Мандрівка в Косаківку" — розповідає Володимир Войчишин, барабанщик, бас-гітарист, вокаліст та автор пісень.

— Що ж таке мало статися у Вінниці, щоб зібралася така група? Як народилася назва?

Гурт заснований в 1995 році, і вже тоді брав участь в "Червоній руті" у Севастополі. Заснував його Костянтин Бушинський.

Це вже легенда: сам вінничанин, Костя у Києві в зоопарку побачив очеретяного кота, який став нашою тотемною істотою. Очеретяний кіт — тварина, яка живе при болоті і має все, що їй там потрібно. Так і ми — попри те, що любимо мандрувати, завжди повертаємося до Вінниці, де можемо займатися творчими експериментами. Правда, жодних ритуалів відносно цього тотему не практикуємо.

Перший склад гурту був цілком київський, потім Костянтин повернувся на батьківщину, зібрав вінничан, і в 1997 році з новим складом гурт брав участь у харківській "Червоній руті". Загалом в "Червоній руті" ми грали 4 рази. Щоразу це були програми різних авторів, оскільки всі учасники гурту пишуть пісні.

— Коли гурт став таким, яким є сьогодні? Хто його змінив?

Є у нас учитель — Олександр Секретарьов. Він вчить писати пісні і вірші, зокрема консультує нашого фронтмена Романа Кріля. Олександр ненав'язливо пояснює, де добре, а де лажа... І з часом і досвідом продукт стає кращим і кращим. Думаю, що велика проблема багатьох гуртів в Україні в тому, що у них здебільшого немає когось над ними, професіонала, який оцінює і підказує. Це породжує те, що ми називаємо "зобом", тобто коли гурт стає популярним, з'являється завищена оцінка власної роботи. Отже, ми від Секретарьова отримуємо дуже цінну критику, поради, спрямування, які не дозволяють нам зупинятися в роботі.

— Як з'явився останній альбом — "Мандрівка в Косаківку"?

Сама назва народилася спонтанно. Альбом не є якоюсь цілістю ні за музикою, ні текстово. Є там пісні Секретарьова, є наші, є народні. Відтак, це і є мандрівка — від однієї теми до іншої. А сама Косаківка виростає в символ місця, де ми живемо. Звісно, ми буквально не мешкаємо в тому селі, але воно розташоване неподалік від Вінниці. Ми туди з'їздили взимку, було дуже цікаво: той дід, який наливав такий буряковий самогон, що за метр від столу стояв такий дух, аж очі виїдало, а вживати його понад сотку взагалі катастрофічно для психіки... В текстах про все це йдеться.

— Ви ж, здається, всі діти асфальту, грали рок-н-рол, чому вас потягло на етніку, до чумацьких пісень, коломийок?

Ми любимо подорожувати. Починали з Карпат і Криму. В Карпатах ми просто пережили прозріння. В одному селі на Львівщині поставили пляшку старому музиці, і той довго нас вчив, що значить грати коломийки, грати з азартом, щоб тягнуло в танок... Так почали з коломийок, накладаючи їх на рок-н-рольні рифи.

В останньому альбомі в нас акустика: гітара, скрипка, флейта, контрабас, барабан. До цього в нас був склад з електрогітарою, з такою роковою кухнею. Підбір інструментів змінюється в залежності від того, що ми в певний момент хочемо робити. А в нас багато матеріалу, і він нам подобається, вкладаємо в нього всі свої сили. Ми змінюємося — і про це свідчать наші три альбоми, які всі різні. Ми не можемо стояти на місці, тому нічого сталого в тому, що робимо, нема. Ми постійно рухаємося вперед — і це головне.

— Помітно, що альбом перехідний? Куди рухається гурт — вбік етніки чи авторської музики?

Наступний наш крок — запис альбому чумацьких пісень. Маємо у Вінниці студію, на березі озера, до речі. Тому хочемо записати музику разом з тими шумами — вітру, очерету, води... Пісні беремо зі старих збірників 70-их років. Ми, звісно, зробили адаптацію, оскільки усвідомлюємо, що ми не народні музики, а маємо власний шлях. А пісні надзвичайно ліричні, повільні.

Далі робитимемо щось своє. Наразі будемо робити пісні Анатолія Секретарьова, шо ще будемо, точно поки не знаємо. Ми просто сідаємо за інструменти — і воно народжується поступово... В цьому наша особливість. Ми самі собі моделюємо, імпровізуємо.

— Чи плануєте перетворити "Очеретяного кота" в комерційний проект? Що для цього треба зробити?

Серед учасників гурту кожен має якусь зайнятість: хтось працює в журналістиці, хтось грає в оркестрах і дає приватні уроки музики... У мене ж немає іншої роботи, окрім гурту. І я б дуже хотів, щоб ми вийшли на той рівень, коли будемо заробляти гроші. Але ні в якому разі не переступаючи через себе.

В попсову сцену ми не віримо. Зрештою, робимо те, що хочемо і можемо. В цьому наша щирість, яка, до речі, не означає, що ми комусь демонстративно себе протиставляємо, мовляв, ось ми які, не такі, як усі... Ні, ми всі в одному човні... В Україні складна ситуація, і талановитим людям нерідко доводиться робити якесь "варення", тобто попсу... А наш основний слухач — це той, хто сам щось робить, не конче навіть музику. Ми б хотіли, щоб після слухання нашого концерту чи диску людина відчула потребу зробити щось добре в житті.

— Що для тебе взагалі означає любити своє місто?

Ми сьогодні намагаємося у Вінниці створити певну школу, традицію музики. До речі, часто граємо на вулиці, в центрі Вінниці у скверику біля вежі. Це вже традиція. Зупиняються люди, цікавляться, щось розповідають, просять зіграти. Так ми піднімаємо культурний рівень міста. Бо в місті дуже слабке культурне середовище. Ми намагаємося це змінити. Недавно говорили з Юрієм Андруховичем про фестиваль у Вінниці, де можна було б поєднати літературу, читання і музику — запросити туди Прохаська, Жадана, інших.

Дуже важливо, щоб людина прийшла до усвідомлення, де її місце, де їй треба працювати. У мене є моя Вінниця, моє Поділля, і дуже кльово, коли є можливість працювати саме в своєму куточку. От скажу банально, попри те, що всі гроші українського шоу-бізу крутяться в Києві, нас також запрошують здебільшого через Київ, я б не хотів туди переїжджати, щоб не втрачати себе.

Якщо ти на своєму місці, то все відбувається наче само собою. Просто Тато керує цим усім, і ми робимо те, що йому не суперечить. Долучаються люди, допомагають, підтримують. А ми намагаємося те, що робимо, робити з любов'ю і щиро. І тому непередбачувано.

Оригінал

У нас немає національних олігархів

Розмова з Романом Крілем і Володимиром Войчишиним, музикантами гурту «Очеретяний кіт»

Усі українські музичні гурти, які виступали на сцені нещодавнього фестивалю «Шешори-2006», безперечно, заслуговують на відверте захоплення та повагу. В кого ж ноги не підкошувалися під час виступу «Гайдамаків»? А чи знайдеться хтось, хто не відчував пришвидшеного темпу серцебиття, коли заспівав Дмитро Добрий Вечір («Вій»)? Не можна забути про вибух емоцій і демонстрацію енергії українського духу, коли грали «Перкалаба», «Гуцул Каліпсо», «Бурдон» чи «Пропала грамота».

На цьогорічному фестивалі нікому не довелося засумніватися, що в Україні є якісна етнічна музика, яка живиться переказами та традиціями предків. На особливу увагу заслуговує унікальна в своєму роді група «Очеретяний кіт». Адже цей вінницький колектив виконує пісні, які чумаки створювали на дорогах, що вели до безцінного в ті давні часи скарбу — солі. Нині в нашій країні немає проблем із купівлею-продажем цього продукту, але, погодьтеся, без нього не обійтися. Інакше страва буде несмачною, і марно витрачати час на її приготування.

Мабуть, саме на часі дбати і про складники в музичних стравах, щоб бува не впасти в несмак і не отруїтися чи то «фанерною попсою», чи то іншою примітивною підробкою, яку музикою назвати важко. Учасники «Очеретяного кота» пропонують відчути смаковитий запал чумацьких пісень та охоче погодилися відповісти на декілька запитань.

— Скільки років «Очеретяний кіт» на музичній сцені, та що йому вдалося зробити за цей час?

— Давно вже це було, коли починали грати. Більш ніж десять років тому. Наразі випустили чотири альбоми:1998-го — «Бурсу», наступного року вийшла «Манія», тоді «Коломийки» (2000) і, нарешті, цьогоріч нам вдалося на студії «УкрМюзік» створити четвертий — «Мандрівка в косаківку».

— Ваше «амплуа» — тільки чумацькі пісні чи бувають і варіації?

— Ні, не лише чумацькі. Наприклад, третій наш альбом — це винятково коломийки. В другому присутня електроніка. Виконуємо й авторські пісні на вірші вокаліста гурту Романа Кріля та вінницького поета Анатолія Секретарьова. Вони насичені надзвичайно цікавою тематикою.

— А як щодо складу гурту? Він у вас постійний чи також змінюється?

— Склад завжди змінюється. Тепер нас п’ятеро. Працюємо вже більш акустичним складом. У нашій грі присутні флейта, акустична гітара, контрабас, скрипка та бухало.

— У Шешорах ви вже не вперше. Які враження саме від цьогорічного фестивалю? Що нового відчули, побачили, порівняно з минулим роком?

— По-перше, людей значно більше. І, до речі, вік присутніх також змінився. Порівняно з попереднім фестивалем, помолодшали на п’ять-шість років. Це дуже оптимістичний момент, тому що означає — українська культура ще розвивається. І дуже приємно, коли такий натовп народу підтримує тебе, коли виходиш на сцену.

— А що змінилося у вашому колективі в проміжку між «Шешорами-2005» і «Шешорами-2006»?

— Головним моментом вважаємо те, що нам удалося відступити від занадто перебільшеної ідеї фолькової динаміки до сучасного світу, який знаємо краще. Пісні, які народжуються зараз, будуть зрозумілішими і для нас, і для слухачів. Ми знаємо свій теперішній світ краще, ніж той, що був. Тому й з’являються нові твори.Будь-який хор чи гурт повинен зробити певний внесок в українську музику. Вважаємо, це справа честі. Дуже важливо, щоб сучасна музика, як і сучасна думка, сучасне життя теж гордо демонструвала свої рівні, які слухач відчуває.

— Ви в музиці більш ніж десять років. Як щодо підтримки вашої роботи з боку держави? Чи зараз, на вашу думку, легше «просувати» українську музику?

— Якщо ти намагаєшся виконувати свою роботу щиро, з любов’ю, то слухач знайдеться обов’язково. А щодо державної підтримки, то відомо — в нас гроші здебільшого викидають на ніщо. У нас немає національних олігархів, а культурний рівень вітчизняних бізнесменів дуже низький. Потрібна практика роботи з людьми. Тоді аудиторія знатиме пісні, бачитиме і, відповідно, купуватиме альбоми. А музикантам усе слід робити щиро та відверто, тоді все буде гаразд. Можливо, в іншій країні це не було б потрібно. А в нас потрібно все, що зроблено з любов’ю. У нас є друзі, які допомагають. І чудово, що є такі фестивалі, як «Шешори», «Країна мрій».

— А де ще вас можна почути, крім Вінниці та Шешор?

— Ми дуже любимо грати на вулицях Вінниці. Таким чином піднімаємо культурний рівень міста. І з-закордону надходили пропозиції, але чомусь завжди щось не складається з нормальним фінансуванням.

Відомо, що є рівень змісту та рівень виконання пісень. Щоб зіграти за кордоном, потрібно сформувати в слухача інтерес до чогось гучного. Зміст уже не дуже обов’язковий. А ми не хотіли б робити акцент лише на драйві.

— Тож на яку ідею сьогодні потрібно скеровувати свої думки та зусилля українській музиці?

— У кожного своя ідея. Головне, якщо ти чоловік — бути чоловіком і не йти на поступки із совістю. Не продаватися. Якщо Бог дарував тобі певну красу, то роби так, аби не розміняти цей дар. У нас є дуже багато якісної музики, яку можна якісно виконувати. Тож напрям має бути передовсім щирим. Потрібно розуміти, що і зміст, і мелодія, і виконання є важливими. Але зміст і мелодія — первинні. А якщо дуже красиво співати якусь «лажу» (що часто роблять), це вже обман.

— Чому назвали колектив «Очеретяний кіт»? І що ваш «кіт» планує «спіймати» в майбутньому?

— Тепер це вже легенда. А насправді філософське підґрунтя може бути таким: очеретяний кіт — це тварина, яка живе в очереті. Це все, що їй потрібно. Мешкаємо у Вінниці, й нам дуже не подобається тенденція, коли всі масово їдуть до Києва, бо там — гроші з усієї країни. Ми хотіли б і надалі жити в «своєму очереті», в своїй Вінниці. Потрібно, щоб людина могла заробляти на життя там, де їй приємно, а не там, де «крутиться бабло». На майбутнє маємо багато нового матеріалу. Хочемо записати всі чумацькі пісні в нас на студії, що розміщена на березі озера. Записати просто в очереті, разом із жабами та дзюрчанням водички.

Розмовляла Роксолана Кравчук, «Львівська газета», Шешори-Львів

Оригінал, Іще один