вівторок, 29 грудня 2009 р.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

Назва Очеретяний Кіт з΄явилася ще в Древньому Єгипті, вона була на скелі, перший родич нашого барабанщика Бушинського був «воспитателем» Тутанхамона, власне, від нього вже пішли перші спроби грати музику, тоді ще це була не музика – набір тембральних звуків, вони шукали якісь такі звуки, щоб знайти магію цієї частотної характеристики, що може збудити веселість чи навпаки горе. І ось тоді існувало таємне «общество», це було ще до масонів, Очеретяних Котів. До нас це дійшло, я не буду розповідати всю історію, вони пройшли від створення з часів християнства, потім вже, коли канонізація «тайного общества» вже відбулася за імператора Костянтина Візантійського, ось, і відповідно вже після того в темні віки, коли було папство поширене таке вже, дуже воно було якісне, та сама інквізиція, це була таємнича спілка. І десь вже на початку 1914 року Очеретяний Кіт стало, власне, німецьким товариством. Вже 1997 мене прийняли в це таємне товариство, присвята була така символічна – треба було забити бика, але ж було шкода тваринку, то ми просто випили горілки=). Такий імпровіз щодо створення ОК.

Майже на межі 2009 і 2010 років вдалося поспілкуватись з шанувальником живої музичної імпровізації, доброго гумору і дивної етнічної музики Романом Крілем і, все-таки, дізнатись чому вибрана саме така назва для фолк-гурту.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Назвались так на честь тварини, я не знаю, що малось на увазі філософії. Орфоепічно було прикольно - ОчеретЯний Кіт! Я до цього ставлюсь якось… Хоч би яка назва була: БУхало чи БухАло, справа не втім, як ви човен назвете! Не так була важлива назва, як ті люди, що там грали. А для мене, власне, не було ніякої різниці в якому гурті співати, головне щоб з цими людьми, вони були цікаві і талановиті.

-Розкажіть про музику від Котів. Навіщо вона і для кого?

-Музика ОК завжди різна, тому що, в принципі, ми, як і всі музиканти, іноді відчуваємо, що середовище сприймає одну інформацію, оскільки є експансія маскультури заходу, а з іншого боку, ти ж сам хочеш, що б це було щось місцеве, нагадувало ці горби, цю історію, цю музику. Але ж це уже не повернути, бо то було інше середовище, інше життя. Можна це взяти як основу чогось, якось це второпати в себе, але ж, якщо це не зробилось з молоком матері, то дуже важко в собі проявити, наприклад, етнічний мелос України. А як це зробити, щоб воно відповідало настрою, відповідало пульсації і тому, що захопить нашого слухача, українського слухача, - це важка задача та цікава. Мені здається, що ми граємо для розумних людей, яких, в принципі, в Україні повинно вистачати. Зараз це Очеретяна Родина більше, тому що ми, власне, тих авторів і виконавців, які мають крім хисту ще й певні ознаки, скажемо так, - формату, тобто у них є досвід поетичний. Це Яна Шпачинська, Павло Нечитайло з гурту Пропала Грамота. Ми вибираємо їхній матеріал, який нам подобається, подобається звичайно дуже обмежене слово, оскільки доводиться підлаштовуватись до формату гри в клубах. І кожен з нас відчуває: «Як народ буде це сприймати!». Паша іде через більш менш агресивну рокерську подачу, я так не вмію, тому я зразу від цього шляху відмовився, і почав просто розповідати. Звичайно, ті, хто прийшли попригати, вони трошки відсіялися, а ті, хто прийшли послухати, здається, відчувають щось там! Я хотів би, щоб побільше з΄являлося гуртів таких, щоб було і поетично, і змістовно, і музично - певна якість така. Ми намагаємось щоб були етнічні елементи, це за рахунок мелосу, мелодії чи за рахунок віршів, тексту, тобто рівня змісту. В даному випадку Яна і Паша цьому відповідають. Ми не ідемо в «січкарню», так звану, тобто у драйв, колбасню, оскільки вона дуже передбачувана. Нехай ти будеш обмежений в аудиторії, але щиро передати свій кайф тобі простіше, ніж зробити те, що «по идее должны схавать другие люди!» Відповідно, ми намагаємось робити те, що самі любимо і сподіваємося, що якийсь слухач до цього приєднається.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт-А як сформувалася Очеретяна родина?

-Справа в тому, що коли ми на різних фестивалях пересікались, зрозуміло, що була якась загальна симпатія, найголовніше - спільні точки дотику, ми відчували, що нам подобається щось у нашому матеріалі. Особливо я відкрив Пашу Нечитайло з гурту Пропала Грамота. Я не люблю агресію, я вважаю, що агресія – це слабкість. І тут Паша починає грати пісні легко, я кажу: «Вау, Паша!!». Я люблю те що робить Паша Нечитайло, декілька пісень настільки улюблених, що я можу слухати їх у плеєрі і кайфувати з того. Я не буду так слухати жодний інший гурт України. І стався взагалі такий момент, що він познайомився і закохався у Яночку Шпачинську. Тут взагалі диво – вийшло, що вона зіграла пісню, і він просто розтанув. Ми записали 2 її пісні. Не можу сказати, що зльоти вийшли класними, але коли на кухні ми пересікались – вона співала настільки чарівно. І стало зрозуміло, що в цьому щось є, і треба альбом писати.

-Розкажіть про «Демидівський альбом», який писався в польових умовах. Що це було?

-«Демидівський альбом», поки так він називається, але я думаю назвати його «Річка рік». Ви помітили, що мені легше співати пісні Паші, тому що коли ти не автор, ти кайфуєш від того, відтягуєшся. Мені дуже подобається співати його пісні не тому, що це вигідно, а тому, що я їх дуже люблю.

-Скільки ви пробули в Демидівці?Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-5 днів, але матеріал був знайомий. Там дуже гарно - хата-мазанка, водоспад. Косаківка – то наше «алкогольное приключение», а Демидівка – там дуже класна енергетика для музикальної роботи. До того я мінімум раз на тиждень там бував, запалював багаття, дуже багато від попередніх хазяїв лишилось дрів, і пробував щось співати, і потроху відновилися чумацькі пісні. Це було класно! Я дуже радію, що нарешті я не притягую за вуха чумацькі пісні, а вони самі народжуються.

-А кліп не пробували зняти?

-Ми знімали просто відео. У нас не було пісні тоді, яку б можна було б підставити.

-Як зараз виживати музикантам і чи запис дисків зараз поступово відходить у минуле, бо поширюються терени інтернету?

-Альбом – це класна штука, коли ти після концерту, бажано вдалого, коли в тебе контакт зі слухачем, як означити цю подію? Сам концерт - забудеться! І диски виконують і будуть виконувати свою роль, особливо, якщо класна поліграфія, кілька сторінок, відчуття книжки. Книжки – ніколи не вийдуть з моди тому, що приємно іноді сісти і почитати книжку. Відповідно компакти приємно продавати після концерту і людям приємно відчувати, що є речовий доказ, що відбулося щось значуще. А стосовно інтернету, то знову ж таки, головна особа – це слухач, поки слухач не зрозуміє, що коли він просто слухає чи скачує музику послухати, поки не зрозуміє, що ця музика ще не виживає за рахунок концертів, поки не зрозуміє, що треба хоча б на рахунок… (багато музикантів просто дає рахунки, куди ви можете перерахувати гроші), поки слухачі не навчаться давати ту десятину на щось духовне. Важливо щоб сам слухач відчув, що треба щось віддавати, особливо якщо це чоловік! Якщо щось чоловіче з΄явится в соціумі - розум буде працювати більше ніж емоції. І тоді й у музикантів буде більше шансів робити якісний продукт, можна зосередитись на музиці, на чомусь тому, як це зробити цікавіше для слухача, більше часу приділяти. Ми можемо тільки звертатись до совісті, казати людям: «Спробуйте зрозуміти, що вам перерахувати на рахунок, наприклад, 35 грн. нічого не коштує, а для нас це підтримка певних музичних формацій, в тому числі і наших». Я не знаю як щось зробити з цього, ми пробуємо, поки ми віримо в це, але задумуватись про перспективу ми не можемо. Поки що, нас щось веде і, скоріш, це несвідоме, може, божественне, але ми не робимо з цього містики, і скільки воно буде триматися ми не знаємо, поки тримається – дружини терплять, навіть, підтримують - пісні пишуться.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт-Які ваші прогнози щодо ваших нових пісень і фолку загалом?

-Хто хоче – той і слухає етнічну музику, не повинно бути напрягу для людей. З цією музикою мені дуже важко знайти контакт, тому що вона, в принципі, весільна, а зараз весілля граються трошки інакше. Буде звучати хороша музика, коли це хороше цікаве аранжування, як у Леонтовича, Лисенка, коле подається народне ще й з кайфом, то слухачі знайдуться. Коли ти на концерті, ми всі створюємо чарівне середовище, де є щось незрозуміле, агностичне, якийсь стан «волшебства», справжньої чудесності. Зараз трошки умови погіршилися для музики такого формату, тим більше випускати компакт є сенс тільки коли ти концертуєш. Собівартість диску невелика, тому немає причин турбувати всякі агентства, які з тебе знімуть якісь кошти.

-А як щодо вашого першого альбому - «Манія»? Він оснований на українському мелосі, але достатньо джазовий вийшов.

-У нас, як і у більшості гуртів на Україні, несеться той американський стандарт. Ну, немає гітаристів, принаймні я не бачив на Україні, щоб не починали з блюзу, наприклад, але тут не Міссісіпі. Дуже небагато я чув етнічних елементів тому, якщо це сталося – відчуття етніки, то, я думаю, це за рахунок … невідомо чого. Я це не контролював точно. Трошки хаотичний цей пошук був. Ти ж не скажеш зразу: «От я буду музикантом!», - це були достатньо закомплексовані люди, які просто розуміли, що в Україні немає музики, яку б вони хотіли слухати, при всій повазі до дійсно якісних музикантів. І зрештою ти розумієш: «А може я сам то зіграю!», може хтось заспіває, розумію, що ніхто не заспівав, тоді я сам заспівав. В цьому альбомі є настрій – це головне, воно співалося щиро і це відчувається людьми. Але ясно, якщо у людини є фільтр чіткого звуку, вокальної позиції, то для неї буде культурний шок, тому що це зроблено невірно. Зараз вже більш-менш знайшли саунд, який ми можемо пропонувати слухачеві.

-ОК також пропонує й специфічні виступи – вас можна дивитись, а можна просто слухати, але бажано в живу. З чим це пов΄язано?

-У нас достатньо «клубна» музика: вінницький темп він повільний, набагато повільніший ніж динаміка київського слухача, нас іноді кличуть – «Коты-баюны – мы вас любим». Складові концерту – це не тільки музиканти. Це дві рівнозначні величини: автор, виконавці та слухач. Є такий принцип – твій слухач талановитіший за тебе тому, що те, що ти складав на грані можливості він сприймає вже в кайф, чи ти даєш йому аванс такий, звертаєшся, як до Бога, відчуваєш, і ця атмосфера викликає в ньому ті самі флюїди, в які ти віриш. Як ти ставишся до людей, вони так можуть себе вести.

-Чому не вийшли на дисках старі записи з ще «Камышового Кота»?Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Справа в тім, що у нас є кілька російськомовних пісень, те що стосується саме моїх пісень, я написав дуже давно, і ми кілька пісень записали в цьому останньому, «Демидівському альбомі». Потенційно із всіх генерацій що в мені, вибираю те, що може бути часткою не мене, а іншої людини, іншого світу, тому внутрішня цензура ці російські пісні не пустила, хоча там є дуже цікаві моменти. Зараз ми намагаємося за вуха притягти нашу історію, яку вибила соціалістична система, я теж саме роблю, вчу українські пісні з книжок і співаю інакше, але теж намагаюсь знайти, як я відчуваю той мелос. Ось, наприклад, коли я вивчив кілька чумацьких пісень, намагався спробувати, коли подорожував Кримом чи селами – так виходиш на дорогу і намагаєшся співати чи є синхронізація цього горбочка з твоїм відчуттям цієї пісні. Співаєш, співаєш – ось, впіймав! Це суб΄єктивний момент, але коли ти виконуєш, то хоча б через це мусиш то робити. Або стан долини – ти намагаєшся відчути його співати з цією базою відчуттів, це не свідомо, ти не можеш дати точної ознаки, що це таке база відчуттів долини. І всі твої сенсорні елементи разом якось гуртуються і, мені здається, що кілька чумацьких пісень ми оживили.

-Чи плануєте ви зробити, як це зараз модно «квартирник»?

-А сенс його робити!? Я не хочу здатися меркантильним, хоча у нас ситуація достатньо жалюгідна. І тримати з себе героїв, те, що можна і так знайти, звичайно, можна – будь ласка в інтернеті скачуйте, і зрозуміло, що за це ми гроші брати не можемо, я пробував – не виходило.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний КітДивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Унікальне місце, де б ви хотіли б зіграти.

-Я думаю, що турне по світу.

-По світу?

-Ну, і Україною звичайно.

-А з чого б розпочали?

-Мені дуже подобається, як знімають живі концерти у Парижі, де звук ідеальний, де все якісно, гарно, просто чарівно!

-Україною ви все-таки більше подорожували. Де саме грали?

-Як гурт, ми граємо багато для західної аудиторії, вони ближче до заходу і розуміють, що тільки коли є рух, і є зміни. Центральна і тим більше східна Україна – вони більш кволі, вони ведуться на зовсім інші ознаки – це може бути диско-культура чи якісь ще елементи. У Запоріжжі грали – дуже важко розкачати публіку, дивишся: у них немає тої зони мозку, яка сприймає той кайф, який є у нас.

-Чи до вподоби вам дискотечна музика та всілякі бумцалки?

-У неї гарний грув, нажаль машинний, енергетика допомагає рухатись. Змушує певну структуру, я до неї теж відношуся, відчувати кайф.

-Що за 2009 рік у вас вдалося, а що ні?Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Найголовніше те, що ми нарешті стали сім΄єю, великою сім΄єю. У нас 3 хлопчики з΄явилося - це саме міцне досягнення! В цьому році ми сформувалися, як банда для клубів, довго шукали звучання – з контрабасом чи без, бо витягти його на сцену нереально. Ми любимо грати без барабанів, щоб відчувати один одного, щоб не сковувати себе. Але для сейшену цього замало і мені самому теж не вистачало енергії. І ми познайомилися з Андрюхою (Андрій Войтюк). Виявляється, ми колись були знайомі, тільки він колись був «звукачем» і грав у зовсім іншому гурті. І якось давно він із нашим барабанщиком побились з чуваками, а наш барабанщик, перкусіоніст точніше, біг тоді з розбитою пляшкою за мурлом і Андрюша був з ним, вони тоді вдвох гнали цілий натовп. Пройшло 10 років, я йому розповідаю: «Андрюхо, така смішна історія була наш перкусіоніст з одним чуваком розігнали…» Ах так, так!!! Ну, тут вже стало зрозуміло, що це повний папандос. Дуже хотілося б, щоб виживання нас не розірвало, тому що Андрій спритний барабанщик, він грає у Сонцекльош, він грає джаз, і його рівень явно відрізняється від нашого рівня. Але в нього немає жодних понтів з цього приводу, він може грати все, що завгодно. Зараз ми намагаємося частіше репетирувати, я спробував соло на гітарі.

-А на майбутнє що плануєте, на 2010 рік?

-2010 рік ми присвячуємо нашому слухачеві. Я можу зробити драйв, ми можемо зробити свято, але чи хоче слухач перейти на інший крок, зробити культуру музики. Якщо немає контакту зі слухачем, то ти граєш для себе, ти, звичайно, можеш це робити, але це буде неконкурентоспроможньо із західною музикою, наприклад, де є і драйв, і фірма, і звучання у нас нема, поки що, такого продукту. Всі наші студії роблять класний продукт, але він на щось схожий, це не своє. Ми можемо качнути, відковбасити, ми можемо грати дискотеку, але слухач повинен сам вирішити, що буде далі. Але це зовсім не означає, нашу готовність грати те, що публіка полюбляє, суть зовсім не в цьому.

Оригінал статті


Немає коментарів:

Дописати коментар