пʼятниця, 30 липня 2010 р.

Шлях на Літин

За традицією публікую лише есе Анатолія Секретарьова про створення цієї пісні. Але всіх зацікавлених запрошую на сторінку його блога, де автор виклав свої думки про подільський шлях взагалі. Отже есе про пісню:

"Пісню написано за почутою від вінницької старожительки Г. Т. Юхимчук історією про хлопця Івана, який (це було десь у 1920-і роки) заходився копати криницю край Літинського шляху. За словами оповідачки, ця криниця знаходилась в урочищі "Долинки" - так звалися два яра з ручаями, які перетинали Літинський шлях (зараз - Хмільницьке шосе) в районі вулиці Максимовича. Далі цитую оповідачку: “Отже, Іван був хлопець дужий, то ж швидко й води дістався. Сів в останню цеберу з глиною, кричить людям - тягніть! Ті потягли, але мотуззя увірвалося, Іван впав і забив спину. З того часу заслаб він на ноги, але руки мав міцні, ходив на милицях. Щоранку приходив Іван до своєї криниці. А вода у ній була дуже гарна! Тож набере Іван повні балії для коней та худоби, для людей - кухлі, глеки і напуває усіх, хто до нього з шляху завертає. І давали йому люди за це добру ціну - що кому не жалко. Отак він і жив.”

Історія ця вразила мене своєю схожістю з бібілійними притчами з їх невичерпним, незбагненним до кінця змістом. Тож і пісня вийшла дещо таємничою, викликаючою і у виконавця, і у слухача (про це я чув неодноразово) кожного разу нові думки і асоціації."


Запис - початок 2008 р.
А. Секретарьов, "Очеретяний кіт", Юрій Харченко (флюгельгорн).
Аранжування - Володимир Войчишин.


Шлях на Літин
Слова і музика - А. Секретарьов
Шлях на Літин, чорні липи, небо з криці.
Завертаймо, куме, коней до кирниці.
Завертаймо, куме, коней до Івана,
до Івана, водяного дідугана.

Як кидав Господь у прірву Люцифера,
так летіла та останняя цебера,
так летіла, що як крила руки стали,
та й до милиць назавжди поприростали.

Доля щира, доля темна, - як криниця.
Не журіться, добрі люди, не журіться.
Дай-но нам води, Іване, з твого глека.
Пиймо, куме, бо ще їхати далеко!

1988.

вівторок, 27 липня 2010 р.

Паводок

Анатолій Секретарьов пише про пісню:

"До постройки в начале 1950-ых годов Сабаровской ГЭС наводнения были сущим бичом прибужских кварталов Винницы. Доставалось и жителям улицы, которая тянется вдоль подножия правобережных круч (сейчас - это улица Свердлова, раньше она носила имя митрополита Петра Могилы). В этой местности проблема паводков порождала специфическую кооперацию "верховых" и "низовых" винничан. Во время разливов жители низин перетаскивали вещички на чердаки, а сами перебирались на постой к соседям-верховинцам. Естественно, постой выбирался по возможности так, чтобы затопленные владения оставались для переселившихся хозяев в пределах прямой видимости. Встречная компенсация за это временное стеснение осуществлялась, очевидно, различными способами. Например, жители прибережья могли присматривать за лодками верховинцев, а то и обеспечивать оным переправу через Буг. Несомненно, такое тесное сближение во время наводнений, особенно - весенних, иногда приводило и к возникновению новых родственных или, по крайней мере, генетических связей между этими двумя винницкими общинами.

А вот неожиданное замечание, я бы даже сказал, открытие, окончательно прояснившее, наконец, автору песни, написанной добрых лет десять тому, смысл последней строки: детей, зачатых в пору, когда вешняя вода уже спала, своими родителями, приглянувшихся друг другу в разгар весеннего паводка, можно назвать "следами, оставленными половодьем" еще и потому, что многие из них могли появиться на свет под знаком Водолея."


Запись - весна 2007
А. С. Секретарев - голос, гитара, аранжировка
Владимир Войчишин - клавишные, гитара, звукорежиссура
Николай Доляк - флейта, бэк-вокал
Елена Шевченко - скрипка


Паводок
Слова и музыка - А. Секретарев
В марте так припекло, что весь город оттаял в три дня,
и ручьи отовсюду к реке побежали, звеня.
И видавшие виды домишки у самой реки
затопило - торчат над водой лишь одни чердаки.

Обитатели этих привыкших к потопам домов
перебрались к соседям, живущим на склонах холмов,
и оттуда, вздыхая, в окошки глядят по утрам,
как гуляет вода по безлюдным садам и дворам.

Припев:
Ох. уж этот паводок!
В переулках - заводи.
Все заботы прежние
смыли воды вешние.

Но сугробы растают, и вешние воды спадут.
Ведь весна наступает, и скоро сады зацветут.
И, простившись с холмами, изгнанники спустятся вниз
и подмокшую примутся снова налаживать жизнь.

А один не вернется, - останется там, на холме.
Он хозяйке своей молодой приглянулся вполне.
Облака отражаются в лужицах талой воды.
Половодье всегда на земле оставляет следы.

Припев.

прибл. 1994.

неділя, 18 липня 2010 р.

Человек стоит у дороги

"Посвящается одному человеку, который в течение многих лет,
раскачиваясь целыми днями, как маятник, на обочине одной из винницких
улиц-дорог, напоминал нам о том, что время проходит, проносится, пропадает..."


"Очеретяний кіт", аранжування - В. Войчишин

Человек стоит у дороги
Слова і музика - А. Секретарьов
Человек стоит у дороги.
Он мычит бесконечную песню без слов.
Он всем телом покачивается слегка
и глядит, как проносятся мимо
разноцветные пятна авто...

Говорят, он дурак.
И это похоже на правду.

Недавно прошел дождь.
Разогретый и влажный асфальт
еще дышит и пахнет небом.
Но лужи на нем становятся все незаметней.
Они высыхают.
Их разбрызгивают колеса.

И уже понемногу шевелится пыль на обочине.
Скоро ветер потянет ее за собою вдоль улицы.
И все позабудут о том,
что недавно прошел дождь.

И будет опять долгий день и зной,
и длинная цепь разноцветных машин.
Но одна из них, наконец, остановится,
и человек, что сидел за рулем,
выйдет и спросит:
"Что здесь у вас нового?"

И тогда, тот, у дороги, ответит ему:
"Недавно прошел дождь."
1984 г.

пʼятниця, 16 липня 2010 р.

Батько-шлях




Батько-шлях
Слова - А. Секретарьов
Нас вчить земля жити так, як росте трава.
Земля старіша за нас, тож, мабуть, права.
Але тече, тече, крізь жито у полях
великий вільний батько шлях.

Буває так, що в світах загубив світи,
живеш, як спиш, абияк, і нема мети.
Але стає на місце в світі кожна річ,
коли є шлях, Дніпро і Січ.

Перепост

середа, 14 липня 2010 р.

Човен

Пісня Анатолія Секретарьова. Про те як вона була написана розповідає автор в своєму блозі, скажу лише що це чи не найперша пісня Секретарьова.


"Очеретяний Кіт", А. Секретарьов, аранжування В. Войчишина, 2008.

Човен
Слова - В. Прилипко
Музика - А. Секретарьов

Виплив човен-місяченько
та й у зоряну долину.
Зажурився козаченько,
золоте весло покинув.

Приспів:
Ой вже пізно нам, братове,
золоте весло шукати.
Загойдався важко човен
та й узявся потопати.

Нижче, - й верби золотіють,
когути вже за ніч хрипнуть.
Нижче, - й хати вже біліють,
сніг-крупу хурделі сиплють.

Приспів:
Ой вже пізно нам, братове,
золоте весло шукати.
Загойдався важко човен
та й узявся потопати.

Плине місяць нижче й нижче,
та й сховався на горищі.

Відео записане 6 березня 2010 року. Співає Сергій Фоменко (лідер гурту "Мандри"), на віртуальному аккордеоні "Роланд" грає Данило Денісов.

понеділок, 12 липня 2010 р.

Summertime

Переклад пісні Джорджа Гершвіна "Summertime".


А.Секретарьов - голос, гітара, В. Войчишин - контрабас, клавішні

Summertime
Переклад - А. Секретарьов
Влітку всім легко жити на світі:
Хліб росте, в річці риба гуля.
У татка є гроші, і мама така хороша
Так чом же ти плачеш, моє маля?

Настане ранок і ти гніздечко покинеш.
Полине в небо пісня горда твоя.
І все що зможеш в світі на краще зміниш.
В це вірять і татко і мама, не плач маля.

Перепост

субота, 10 липня 2010 р.

Галерея Олександра Антонюка


Доречі, сьогодні знайшов віртуальну арт-галерею Олександра Антонюка, що створив образ кота, який, в свою чергу, прикрасив собою обкладинку "Демидівського альбому".

Виявляється у мандрівного котика є родич, що живе у місті! Клацніть по картинці для того щоб побачити велике зображення:

середа, 7 липня 2010 р.

Ранішні звуки - відеокліп з "Демидівського альбому"



Я дуже радий що саме це аранжування взяли для створення відеокліпу, але жаль що музиканти на відео грають на інструментах які не чутно на аудіодоріжці. Але все одно було дуже приємно бачити Олену Шевченко, що грає на скрипці, і Володимира Войчишина з його здоровецьким контрабасом.

понеділок, 5 липня 2010 р.

Новий розділ блогу

Створено нову сторінку присвячену співпраці "очеретянців" у різному складі з їх вчителем Анатолієм Секретарьовим. На момент мого відкриття цих пісень всі вони не були включені до жодного альбому. Можливо надалі доля цих пісень зміниться на краще - багато з них вже гідні включення до нової очеретянської збірки. Є тут і два репетиційних записи як можливість долучитися до творчої кухні митців.

Отже слухаємо!

субота, 3 липня 2010 р.

Песня "Мессия в захолустье"

Пісня Анатолія Секретарьова у виконанні "Паромів".



Мессия в захолустье
Слова и музыка - А. Секретарев
В глухом провинциальном кабаке,
где синий дым пускают посидельцы,
где падают, как смертники, в пике
цыплячьи пережаренные тельца,
ты слушаешь улыбчивый оркестр,
особенно - невнятную гитару,
и вскрики возбудившихся невест
за столиком районного гусара.

И все казалось виденным уже,
приговоренным к участи суровой,
когда твой взгляд вдруг прикипел к душе,
не падшей, но к падению готовой.
И медленней вращается праща,
все невесомей камни боевые,
и с твоего намокшего плаща
упали на пол капли дождевые.

И вспомнил ты, как долго шел сюда
проселками, вдоль чахлых перелесков,
как птицы покидали провода,
чтоб, воспарив, опять на них усесться.
И ты, прошедший пустошь не одну,
оставивший полмира за спиною,
так радовался красному пятну,
что было недостроенной стеною.

И шел бы, шел, как сирый ученик,
молчанью бесконечному послушный,
когда б не этот город, что возник
в ночной долине сыпью золотушной.
Так вот оно, то место на земле,
где суждено заветам обновиться,
где та душа, как стрелка на нуле
застывшая, не в силах опуститься.

1985.