вівторок, 29 грудня 2009 р.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

Назва Очеретяний Кіт з΄явилася ще в Древньому Єгипті, вона була на скелі, перший родич нашого барабанщика Бушинського був «воспитателем» Тутанхамона, власне, від нього вже пішли перші спроби грати музику, тоді ще це була не музика – набір тембральних звуків, вони шукали якісь такі звуки, щоб знайти магію цієї частотної характеристики, що може збудити веселість чи навпаки горе. І ось тоді існувало таємне «общество», це було ще до масонів, Очеретяних Котів. До нас це дійшло, я не буду розповідати всю історію, вони пройшли від створення з часів християнства, потім вже, коли канонізація «тайного общества» вже відбулася за імператора Костянтина Візантійського, ось, і відповідно вже після того в темні віки, коли було папство поширене таке вже, дуже воно було якісне, та сама інквізиція, це була таємнича спілка. І десь вже на початку 1914 року Очеретяний Кіт стало, власне, німецьким товариством. Вже 1997 мене прийняли в це таємне товариство, присвята була така символічна – треба було забити бика, але ж було шкода тваринку, то ми просто випили горілки=). Такий імпровіз щодо створення ОК.

Майже на межі 2009 і 2010 років вдалося поспілкуватись з шанувальником живої музичної імпровізації, доброго гумору і дивної етнічної музики Романом Крілем і, все-таки, дізнатись чому вибрана саме така назва для фолк-гурту.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Назвались так на честь тварини, я не знаю, що малось на увазі філософії. Орфоепічно було прикольно - ОчеретЯний Кіт! Я до цього ставлюсь якось… Хоч би яка назва була: БУхало чи БухАло, справа не втім, як ви човен назвете! Не так була важлива назва, як ті люди, що там грали. А для мене, власне, не було ніякої різниці в якому гурті співати, головне щоб з цими людьми, вони були цікаві і талановиті.

-Розкажіть про музику від Котів. Навіщо вона і для кого?

-Музика ОК завжди різна, тому що, в принципі, ми, як і всі музиканти, іноді відчуваємо, що середовище сприймає одну інформацію, оскільки є експансія маскультури заходу, а з іншого боку, ти ж сам хочеш, що б це було щось місцеве, нагадувало ці горби, цю історію, цю музику. Але ж це уже не повернути, бо то було інше середовище, інше життя. Можна це взяти як основу чогось, якось це второпати в себе, але ж, якщо це не зробилось з молоком матері, то дуже важко в собі проявити, наприклад, етнічний мелос України. А як це зробити, щоб воно відповідало настрою, відповідало пульсації і тому, що захопить нашого слухача, українського слухача, - це важка задача та цікава. Мені здається, що ми граємо для розумних людей, яких, в принципі, в Україні повинно вистачати. Зараз це Очеретяна Родина більше, тому що ми, власне, тих авторів і виконавців, які мають крім хисту ще й певні ознаки, скажемо так, - формату, тобто у них є досвід поетичний. Це Яна Шпачинська, Павло Нечитайло з гурту Пропала Грамота. Ми вибираємо їхній матеріал, який нам подобається, подобається звичайно дуже обмежене слово, оскільки доводиться підлаштовуватись до формату гри в клубах. І кожен з нас відчуває: «Як народ буде це сприймати!». Паша іде через більш менш агресивну рокерську подачу, я так не вмію, тому я зразу від цього шляху відмовився, і почав просто розповідати. Звичайно, ті, хто прийшли попригати, вони трошки відсіялися, а ті, хто прийшли послухати, здається, відчувають щось там! Я хотів би, щоб побільше з΄являлося гуртів таких, щоб було і поетично, і змістовно, і музично - певна якість така. Ми намагаємось щоб були етнічні елементи, це за рахунок мелосу, мелодії чи за рахунок віршів, тексту, тобто рівня змісту. В даному випадку Яна і Паша цьому відповідають. Ми не ідемо в «січкарню», так звану, тобто у драйв, колбасню, оскільки вона дуже передбачувана. Нехай ти будеш обмежений в аудиторії, але щиро передати свій кайф тобі простіше, ніж зробити те, що «по идее должны схавать другие люди!» Відповідно, ми намагаємось робити те, що самі любимо і сподіваємося, що якийсь слухач до цього приєднається.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт-А як сформувалася Очеретяна родина?

-Справа в тому, що коли ми на різних фестивалях пересікались, зрозуміло, що була якась загальна симпатія, найголовніше - спільні точки дотику, ми відчували, що нам подобається щось у нашому матеріалі. Особливо я відкрив Пашу Нечитайло з гурту Пропала Грамота. Я не люблю агресію, я вважаю, що агресія – це слабкість. І тут Паша починає грати пісні легко, я кажу: «Вау, Паша!!». Я люблю те що робить Паша Нечитайло, декілька пісень настільки улюблених, що я можу слухати їх у плеєрі і кайфувати з того. Я не буду так слухати жодний інший гурт України. І стався взагалі такий момент, що він познайомився і закохався у Яночку Шпачинську. Тут взагалі диво – вийшло, що вона зіграла пісню, і він просто розтанув. Ми записали 2 її пісні. Не можу сказати, що зльоти вийшли класними, але коли на кухні ми пересікались – вона співала настільки чарівно. І стало зрозуміло, що в цьому щось є, і треба альбом писати.

-Розкажіть про «Демидівський альбом», який писався в польових умовах. Що це було?

-«Демидівський альбом», поки так він називається, але я думаю назвати його «Річка рік». Ви помітили, що мені легше співати пісні Паші, тому що коли ти не автор, ти кайфуєш від того, відтягуєшся. Мені дуже подобається співати його пісні не тому, що це вигідно, а тому, що я їх дуже люблю.

-Скільки ви пробули в Демидівці?Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-5 днів, але матеріал був знайомий. Там дуже гарно - хата-мазанка, водоспад. Косаківка – то наше «алкогольное приключение», а Демидівка – там дуже класна енергетика для музикальної роботи. До того я мінімум раз на тиждень там бував, запалював багаття, дуже багато від попередніх хазяїв лишилось дрів, і пробував щось співати, і потроху відновилися чумацькі пісні. Це було класно! Я дуже радію, що нарешті я не притягую за вуха чумацькі пісні, а вони самі народжуються.

-А кліп не пробували зняти?

-Ми знімали просто відео. У нас не було пісні тоді, яку б можна було б підставити.

-Як зараз виживати музикантам і чи запис дисків зараз поступово відходить у минуле, бо поширюються терени інтернету?

-Альбом – це класна штука, коли ти після концерту, бажано вдалого, коли в тебе контакт зі слухачем, як означити цю подію? Сам концерт - забудеться! І диски виконують і будуть виконувати свою роль, особливо, якщо класна поліграфія, кілька сторінок, відчуття книжки. Книжки – ніколи не вийдуть з моди тому, що приємно іноді сісти і почитати книжку. Відповідно компакти приємно продавати після концерту і людям приємно відчувати, що є речовий доказ, що відбулося щось значуще. А стосовно інтернету, то знову ж таки, головна особа – це слухач, поки слухач не зрозуміє, що коли він просто слухає чи скачує музику послухати, поки не зрозуміє, що ця музика ще не виживає за рахунок концертів, поки не зрозуміє, що треба хоча б на рахунок… (багато музикантів просто дає рахунки, куди ви можете перерахувати гроші), поки слухачі не навчаться давати ту десятину на щось духовне. Важливо щоб сам слухач відчув, що треба щось віддавати, особливо якщо це чоловік! Якщо щось чоловіче з΄явится в соціумі - розум буде працювати більше ніж емоції. І тоді й у музикантів буде більше шансів робити якісний продукт, можна зосередитись на музиці, на чомусь тому, як це зробити цікавіше для слухача, більше часу приділяти. Ми можемо тільки звертатись до совісті, казати людям: «Спробуйте зрозуміти, що вам перерахувати на рахунок, наприклад, 35 грн. нічого не коштує, а для нас це підтримка певних музичних формацій, в тому числі і наших». Я не знаю як щось зробити з цього, ми пробуємо, поки ми віримо в це, але задумуватись про перспективу ми не можемо. Поки що, нас щось веде і, скоріш, це несвідоме, може, божественне, але ми не робимо з цього містики, і скільки воно буде триматися ми не знаємо, поки тримається – дружини терплять, навіть, підтримують - пісні пишуться.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт-Які ваші прогнози щодо ваших нових пісень і фолку загалом?

-Хто хоче – той і слухає етнічну музику, не повинно бути напрягу для людей. З цією музикою мені дуже важко знайти контакт, тому що вона, в принципі, весільна, а зараз весілля граються трошки інакше. Буде звучати хороша музика, коли це хороше цікаве аранжування, як у Леонтовича, Лисенка, коле подається народне ще й з кайфом, то слухачі знайдуться. Коли ти на концерті, ми всі створюємо чарівне середовище, де є щось незрозуміле, агностичне, якийсь стан «волшебства», справжньої чудесності. Зараз трошки умови погіршилися для музики такого формату, тим більше випускати компакт є сенс тільки коли ти концертуєш. Собівартість диску невелика, тому немає причин турбувати всякі агентства, які з тебе знімуть якісь кошти.

-А як щодо вашого першого альбому - «Манія»? Він оснований на українському мелосі, але достатньо джазовий вийшов.

-У нас, як і у більшості гуртів на Україні, несеться той американський стандарт. Ну, немає гітаристів, принаймні я не бачив на Україні, щоб не починали з блюзу, наприклад, але тут не Міссісіпі. Дуже небагато я чув етнічних елементів тому, якщо це сталося – відчуття етніки, то, я думаю, це за рахунок … невідомо чого. Я це не контролював точно. Трошки хаотичний цей пошук був. Ти ж не скажеш зразу: «От я буду музикантом!», - це були достатньо закомплексовані люди, які просто розуміли, що в Україні немає музики, яку б вони хотіли слухати, при всій повазі до дійсно якісних музикантів. І зрештою ти розумієш: «А може я сам то зіграю!», може хтось заспіває, розумію, що ніхто не заспівав, тоді я сам заспівав. В цьому альбомі є настрій – це головне, воно співалося щиро і це відчувається людьми. Але ясно, якщо у людини є фільтр чіткого звуку, вокальної позиції, то для неї буде культурний шок, тому що це зроблено невірно. Зараз вже більш-менш знайшли саунд, який ми можемо пропонувати слухачеві.

-ОК також пропонує й специфічні виступи – вас можна дивитись, а можна просто слухати, але бажано в живу. З чим це пов΄язано?

-У нас достатньо «клубна» музика: вінницький темп він повільний, набагато повільніший ніж динаміка київського слухача, нас іноді кличуть – «Коты-баюны – мы вас любим». Складові концерту – це не тільки музиканти. Це дві рівнозначні величини: автор, виконавці та слухач. Є такий принцип – твій слухач талановитіший за тебе тому, що те, що ти складав на грані можливості він сприймає вже в кайф, чи ти даєш йому аванс такий, звертаєшся, як до Бога, відчуваєш, і ця атмосфера викликає в ньому ті самі флюїди, в які ти віриш. Як ти ставишся до людей, вони так можуть себе вести.

-Чому не вийшли на дисках старі записи з ще «Камышового Кота»?Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Справа в тім, що у нас є кілька російськомовних пісень, те що стосується саме моїх пісень, я написав дуже давно, і ми кілька пісень записали в цьому останньому, «Демидівському альбомі». Потенційно із всіх генерацій що в мені, вибираю те, що може бути часткою не мене, а іншої людини, іншого світу, тому внутрішня цензура ці російські пісні не пустила, хоча там є дуже цікаві моменти. Зараз ми намагаємося за вуха притягти нашу історію, яку вибила соціалістична система, я теж саме роблю, вчу українські пісні з книжок і співаю інакше, але теж намагаюсь знайти, як я відчуваю той мелос. Ось, наприклад, коли я вивчив кілька чумацьких пісень, намагався спробувати, коли подорожував Кримом чи селами – так виходиш на дорогу і намагаєшся співати чи є синхронізація цього горбочка з твоїм відчуттям цієї пісні. Співаєш, співаєш – ось, впіймав! Це суб΄єктивний момент, але коли ти виконуєш, то хоча б через це мусиш то робити. Або стан долини – ти намагаєшся відчути його співати з цією базою відчуттів, це не свідомо, ти не можеш дати точної ознаки, що це таке база відчуттів долини. І всі твої сенсорні елементи разом якось гуртуються і, мені здається, що кілька чумацьких пісень ми оживили.

-Чи плануєте ви зробити, як це зараз модно «квартирник»?

-А сенс його робити!? Я не хочу здатися меркантильним, хоча у нас ситуація достатньо жалюгідна. І тримати з себе героїв, те, що можна і так знайти, звичайно, можна – будь ласка в інтернеті скачуйте, і зрозуміло, що за це ми гроші брати не можемо, я пробував – не виходило.

Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний КітДивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Унікальне місце, де б ви хотіли б зіграти.

-Я думаю, що турне по світу.

-По світу?

-Ну, і Україною звичайно.

-А з чого б розпочали?

-Мені дуже подобається, як знімають живі концерти у Парижі, де звук ідеальний, де все якісно, гарно, просто чарівно!

-Україною ви все-таки більше подорожували. Де саме грали?

-Як гурт, ми граємо багато для західної аудиторії, вони ближче до заходу і розуміють, що тільки коли є рух, і є зміни. Центральна і тим більше східна Україна – вони більш кволі, вони ведуться на зовсім інші ознаки – це може бути диско-культура чи якісь ще елементи. У Запоріжжі грали – дуже важко розкачати публіку, дивишся: у них немає тої зони мозку, яка сприймає той кайф, який є у нас.

-Чи до вподоби вам дискотечна музика та всілякі бумцалки?

-У неї гарний грув, нажаль машинний, енергетика допомагає рухатись. Змушує певну структуру, я до неї теж відношуся, відчувати кайф.

-Що за 2009 рік у вас вдалося, а що ні?Дивний вінницький гурт із не менш дивною назвою - Очеретяний Кіт

-Найголовніше те, що ми нарешті стали сім΄єю, великою сім΄єю. У нас 3 хлопчики з΄явилося - це саме міцне досягнення! В цьому році ми сформувалися, як банда для клубів, довго шукали звучання – з контрабасом чи без, бо витягти його на сцену нереально. Ми любимо грати без барабанів, щоб відчувати один одного, щоб не сковувати себе. Але для сейшену цього замало і мені самому теж не вистачало енергії. І ми познайомилися з Андрюхою (Андрій Войтюк). Виявляється, ми колись були знайомі, тільки він колись був «звукачем» і грав у зовсім іншому гурті. І якось давно він із нашим барабанщиком побились з чуваками, а наш барабанщик, перкусіоніст точніше, біг тоді з розбитою пляшкою за мурлом і Андрюша був з ним, вони тоді вдвох гнали цілий натовп. Пройшло 10 років, я йому розповідаю: «Андрюхо, така смішна історія була наш перкусіоніст з одним чуваком розігнали…» Ах так, так!!! Ну, тут вже стало зрозуміло, що це повний папандос. Дуже хотілося б, щоб виживання нас не розірвало, тому що Андрій спритний барабанщик, він грає у Сонцекльош, він грає джаз, і його рівень явно відрізняється від нашого рівня. Але в нього немає жодних понтів з цього приводу, він може грати все, що завгодно. Зараз ми намагаємося частіше репетирувати, я спробував соло на гітарі.

-А на майбутнє що плануєте, на 2010 рік?

-2010 рік ми присвячуємо нашому слухачеві. Я можу зробити драйв, ми можемо зробити свято, але чи хоче слухач перейти на інший крок, зробити культуру музики. Якщо немає контакту зі слухачем, то ти граєш для себе, ти, звичайно, можеш це робити, але це буде неконкурентоспроможньо із західною музикою, наприклад, де є і драйв, і фірма, і звучання у нас нема, поки що, такого продукту. Всі наші студії роблять класний продукт, але він на щось схожий, це не своє. Ми можемо качнути, відковбасити, ми можемо грати дискотеку, але слухач повинен сам вирішити, що буде далі. Але це зовсім не означає, нашу готовність грати те, що публіка полюбляє, суть зовсім не в цьому.

Оригінал статті


пʼятниця, 25 грудня 2009 р.

Мандрівка в Демидівку

Нарешті! Майже чотири роки поціновувачі подільського музично-поетично-філософського синтезу чекали на цю подію – і дочекалися. Вінницький гурт «Очеретяний Кіт», який на Буковині виступає, мабуть, активніше, ніж у себе вдома, презентує у Чернівцях свій новий «Демидівський альбом». Основна його частина була записана прoтягом дня у хаті-мазанці в селі Демидівка, куди спеціально завезли апаратуру. «Як то було? – перепитує лідер гурту Роман Кріль. – Зібралися, зіграли, як могли. Звукооператор тоді на халтурі у Хмельницькому був, хай росте здоровим, але проведені в Демидівці п’ять днів були незабутньо приємними, і саме цю атмосферу, сподіваюся, ми якоюсь мірою передали». Бас-гітарист «Котів» Володимир Войчишин додає: «Можливо, з погляду світового шоу-бізнесу якість альбому не дуже, але передати той щирий демидівський дух нам таки вдалося. До альбому увійшло 17 пісень, з яких 10 – програмні, дві – у співпраці з Яною Шпачинською і одна – з Павлом Нечитайлом. Решта ж – пісні, які були написані нами давно, але ніде на аудіоносіях не видавалися. На обкладинці CD – репродукція картини хмельницького художника Олександра Антонюка, а продаватиметься диск поки що виключно на наших концертах».
Щодо чернівецької презентації альбому, то вона відбудеться сьогодні, 25 грудня, о 19.00 у Будинку естетики та дозвілля (Шепетівська, 5). Ті ж, до кого ця інформація потрапить із запізненням, можуть спробувати наздогнати «Котів» 27 грудня в Івано-Франківську, де в галереї «Маргінеси» концерт збагатиться ще й за рахунок літературної частини у вигляді Юрія Андруховича і Тараса Прохаська. А щоб ви могли зрозуміти, чи воно все взагалі вам треба, ми попросили Романа Кріля розповісти трохи про народження основних пісень з нового альбому та прихований у них глибинний зміст. Отже, більш-менш пряма мова:

«Табу». Всі ми іноді стикаємося з різними забобонами. Копав я одного разу – саме на перетині зимового та літнього часу – ямки під стовпи для брами. Як казав мій учитель Анатолій Секретарьов, це своєрідні ворота у новий період, коли треба відволіктися від зимового трансу, почухати різні місця і налаштуватися на весняні «арбайтени». Я собі копаю, а якась демидівська бабуся мені гнівно так каже: «йой, нехарашо». Чи спрацювала психосоматика чи її месидж наробив мені шкоди – не знаю, але пісню різним формам табу я присвятив.

«Рейки». Мені пощастило у середині дев’яностих продавати книжки в московських електричках. Я там ставив голос і вчився не боятися публіки, пропонуючи їй різне красиве і корисне: «Дами і господа, кніготорговоє агєнтство і т.д.». Коли я вперше спробував продати Булгакова, то з переляку так плутав текст, що народ у вагоні ставав на коліна від сміху. Потім в українських електричках неодноразово спостерігав колоритні картини торгівлі – від пісень до суперклею. Тому з любов’ю та іронією присвячуємо цю пісню дорогим колегам, мандрівникам-пасажирам і власне електричці, де так приємно вчитися писати вірші.

«Ранішні звуки» – це картина одного ранку. Ілюстрація ідеї Секретарьова про думки, з якими прокидається людина. Якщо вони замкнуті на ній, це погана ознака. Не хочу давати якихось рецептів покращення особистості, адже це речі суб’єктивні, але наш досвід свідчить на користь цих думок. У самій пісні про це нічого немає, але в перших редакціях було. Герой пісні – звук.

«Піфагор». Це не про містичне походження чисел, а про три образи: «раціо» і дві стихії – полювання, або ж агресивний пошук, і мандрівку – емоційний контакт. Такий собі опис життя в найпродуктивнішій його фазі. Іноді мені хлопці кажуть, що пісня незрозуміла, а я їм кажу: «Подивіться «Пекло Данте» Гріневея – от де справжній семантичний розбір. А в «Піфагорі» все простіше.

«Кіномеханік» – мешканець села Сокілець біля Кам’янця. Якось випала нагода мандрувати з Павлом Нечитайлом кількома цікавими місцинами Поділля. Сокілець був кінцевою зупинкою. Мене в тій мандрівці цікавили різні історії, «мемуари маленьких людей». Не вигадуючи нічого нового, я працював за класичною технологією: «Сільрада, доброго дня! Я журналіст, і мене цікавлять адреси місцевих майстрів слова, старожилів чи просто сільських авторитетів»… Одне слово, ми з Володею Войчишиним вийшли на дідуся-кіномеханіка. Він розповів нам те, що коротко оспівується у цій пісні. Дружина його згадувала Німеччину, війну. Шкода, що я не можу ці записи знайти…

«Горілчаний дзен». Кажуть, біля Демидівського кар’єру якось знайшли кімберлітову трубку, 10 метрів завширшки. Ми з сусідом, який довший час працював на огранці алмазів, прикинули, що якби щось таке надибати, то станок відповідний можна було б… Але не в кар’єрі справа. Просто кілька років поспіль на березі річки Рів, на краю городу наших сусідів, ми проводили багато цікавих заходів: концерти, читання і навіть весілля. І ось це місце стало майже сакральним. Багаття і музика, розмови за чаркою – їх було багацько, цих нічних посиденьок упереміж із стрибками в річку у тому райському куточку. Зрідка бували і сварки, навіть легкий мордобій, але життя триває. Ось цьому всьому пісня і присвячена.

«Дістатися раю». Невідомо, чи є тут якісь аналогії з фільмом «Достукатись до небес», але кінематографічний елемент, здається, присутній. Сусід – це образ, який я назбирав з кількох людей. У фільмі чи кліпі (потенційному) він ототожнений з демидівським сусідом. Головна проблема – невмирущий алкоголізм. Тобто тут показано інший, темний аспект того, що здавалося веселим у попередній пісні. «Віщо» і «на» – це трохи химерний натяк на неправильну постановку питання «навіщо?». Бо щоб знайти правильну відповідь, спочатку треба правильно сформулювати питання. Але навіть тоді багато хто продовжує скаржитись на долю замість робити кроки до бажаного життя.

«Окіл Рову» – це Демидівка у контексті двох різних світоглядів. Перший можна охарактеризувати як «битва за картоплю». Другий – це контраст до міського життя, споглядання дачника-філософа. Цей контраст необхідний людині, яка має сільське коріння, але вже призвичаїлася до життя в місті. До речі, «Друг на млині» – це спогад про те, як ми з Володею Войчишиним і Юрієм Андруховичем (здається, там був ще Ігор Кравців, але не факт) спостерігали з млина потужну зливу.

«Медея» – це мандрівка сучасного Ясона не зовсім зрозуміло куди, але за чимось важливим, як от золоте руно. Рушає він з Демидівки через Браїлів до Жмеринки, а там сідає на потяг. Команди в нього немає, але є надія, що все може змінитися. Ключова постать – це, зрозуміло, Медея. Саме вона є провідником до мети. Але ми ж знаємо, чим закінчилося подружнє життя Ясона та Медеї. Ясон пішов до іншої, Медея спересердя вбила нажитих з ним дітей. Ціна перемоги буває більшою за саму перемогу, тож варто передбачати наслідки деяких вчинків. Текст трохи перевантажений, тому на концертах я його скорочую.

«Налягай на весла» – головна і фінальна з демидівських пісень. Острів Байда, про який у ній ідеться, розташований у Запоріжжі. Моя родина прожила там більше одинадцяти років, тому, звичайно, я дуже люблю Запоріжжя, з яким пов’язано багато спогадів. Пісня присвячена всім учителям у всіх значеннях цього слова, всім друзям і моєму братові.

Тарас ПІЦ

Оригінал

«Етнічний Вівторок» під нумером 4

...Гурт Очеретяний Кіт, що вже встиг створити Очеретяну родину і поєднатись з Павлом Нечитайлом(гурт Пропала Грамота) та Яночкою Шпачинською, виступив на ура, відіграли небагато, але змістовно. Цікаво те, що Очеретяна родина нещодавно записала альбом в екстремальних умовах у Демидівці і тепер виконують нові пісні тільки разом, але, на жаль, Київ став виключенням – не було Яни Шпачинської, тож повноцінно почути оригінальну творчість не вдалося. «В полевых условиях мы записали основу альбома и дали настроение. Дома мы пытались исправить – убрать лайвовые звуки, дополнять хорами и т.д., но мне в итоге, честно говоря, понравилось», - розповідає про експеримент фронтмен Котів Роман Кріль. Переконатися у експериментах гурту, і не тільки зі звуком, а й складом могли усі присутні. Та незмінною залишається манера виконання, постійний контакт зі слухачами, адже в них не просто виконуються по черзі пісні, а розповідаються цілі історії.

«Етнічний Вівторок» під нумером 4«Етнічний Вівторок» під нумером 4«Етнічний Вівторок» під нумером 4
«Етнічний Вівторок» під нумером 4«Етнічний Вівторок» під нумером 4«Етнічний Вівторок» під нумером 4

«Хотелось бы собрать хорошую тусовку слушателей, не массу, а интелегентных, мыслящих, как сегодня, например, и сыграть что-то новое - сегодня мы кантри сыграли. Я чуваков заставляю играть каждый раз по-новому, в торговом комплексе, у нас в Виннице, или на корпоративах, мы иногда играем кантри, иногда вечер сальсы устроим. Момент импровизации, он дает чуть-чуть больше энергии, причем, они это делают легко, поэтому нет ощущения репетиции»,- враження й побажання Романа опісля виступу. Сміливо можна сказати, що енергетичний обмін відбувся: глядачі не хотіли відпускати гурт й просили грати ще. І просто, перебираючи по черзі пісні з альбому «Мандрівка в Косаківку» (не всі пісні є власністю гурту й виконувати їх без дозволу не можна, пояснили розчарованій публіці), нарешті натрапили на «Залиши це», яку підспівували майже усі.«Реакция сегодня была классная. Я бы хотел, конечно, чтобы люди эти песни уже знали, тогда было бы здорово», - ділиться враженнями Роман.

«Етнічний Вівторок» під нумером 4«Етнічний Вівторок» під нумером 4«Етнічний Вівторок» під нумером 4

Що ж, можу тільки побажати Очеретяним Котам експериментувати й надалі, записувати альбоми з живими піснями, які будуть знати усі!

Спокійним, творчим, ніби, блюзовим "Вівторком" завершується цей рік. І точною фразою характеризує музику від "Котів", а разом із нею й весь вечір, Роман: «Агрессия – это слабость, красота – это легкость»…

Melany

Повна версія

неділя, 20 грудня 2009 р.

Zapas позитиву від Очеретяної родини

Анонсований виступ новісінького проекту Павла та Яни „Запаска” переріс у теплий родинний вечір, де на сцені зібрались друзі гурту „Очеретяний кіт”.

Тихенько падає сніжок, на вулиці дуже холодно. Та в маленькому генделику тепло та затишно, тут лунають пісні веселі та щирі. Атмосфера була дуже теплою: на столиках палали свічки і музика зігрівала душу та серце.

Всі, хто, не зважаючи на погодні умови, завітав на концерт-презентацію декількох проектів подільських музик, залишилися надзвичайно щасливими від почутого. Напевно цей виступ можна вважати однією з найкращих музичних подій року у Вінниці тому, що тут була сила-силенна приємних музичних сюрпризів та несподіванок – все як і має бути під Новий Рік.

Кожна творча особистість народжує щось своє в тиші своєї „кухні”, а коли у декількох талановитих людей шляхи перетинаються, на виході ми отримуємо несподівані музичні проекти. Так вечір почали два барди. Кожен з них добре відомий прихильникам української музики, але тут виступили окремо Павло Нечитайло (відомий лідер гурту „Пропала Грамота”) з власними замальовками з життя, заспіваними під гітару, та „Подільський сурікат” Микола Доляк (учасник гурту „Очеретяний кіт”) з плодами свого натхнення.

Цей імпровізований фестиваль бардівської пісні дав змогу відчути ліричні настрої кожного з музикантів. Але всі чекали на приготований сюрприз – музичний проект Яни Шпачинської та Павла Нечитайла. Що це за творче об’єднання та які його плани, читайте нижче у відповідях музикантів на наші запитання.

Розкажіть, будь ласка, про свій проект.

Павло: У нас була мрія зробити щось таке разом. Ми розмірковували над тим, який може бути самий економний формат? Вирішили купити loop-station і робити музику вдвох. Але ж під фонограму грати якось несолідно двом живим музикантам, тому концепція така: ми граєм все в накладку і все це відбувається наживо, тобто фонограма записується в прямому ефірі, музика створюється на очах у слухача. В тому і прикол!

Яна: Наскільки я знаю у нас поки що мало хто робить щось подібне, хоча на заході багато різних виконавців, які працюють таким чином, там відбуваються цілі фестивалі, куди люди приїжджають з такими приборчиками, щоб заграти свою музику.

Павло: Поки ми ще в зародковому стані і дуже раді що Бог нам дає можливості тренуватись, зокрема сьогодні виходом на цю сцену. Сподіваємось проект набере форму на весну. А поки що у нас готові 9 пісень, причому ми будемо співати навіть різними мовами: є вже пісня з вкрапленням французької мови, є інша на слова Вільяма Блейка – її ми співатимемо з книжечкою, трохи підглядати. Наразі це обкатка.

І чому ж саме так ви назвали проект?

Павло: У Яни є свій гурт („Че-че”) і у мене теж, ну а це наш, так би мовити, запасний варіант.

А от ми міркували як то може бути пов’язано зі значенням слова, адже запаска це і елемент старовинного жіночого одягу і запасне колесо.

Павло: Так це ж добре коли назва багатозначна.

Чи планується запис проекту „Запаска”?

Яна: Записуватись будемо, але коли це все оформиться і ми нарешті будемо задоволені своїм звучанням. У нас поки що немає точного уявлення, як це все має звучати в запису. Але ми працюємо над цим, рухаємось вперед. Коли все це буде сформовано, тоді обов’язково будуть записи, а до того ми зробимо демо живі, які можна було б запропонувати людям послухати, аби вони розуміли принаймні про що йдеться.

Де далі готуєтесь виступити після Вінниці?

Буде у нас виступ в цю неділю у Києві на святі Ятки.

Чи плануєте ви і надалі працювати тільки з цими інструментами в такому мінімалістичному варіанті проекту, чи можливе якесь розширення?

Яна: Поки що рано планувати, але все можливо – можна додати електроніки або ударника, але це насправді неблизькі перспективи.

Павло: Скоріше буде йтись про збільшення кількості інструментів, на яких ми будемо грати, тобто ми будемо розширювати свої вміння. Будемо купувати духові інструменти, всілякі примочки... Так, набиваються до нас у проект знайомі музиканти, але ми поки що брати їх не будемо. :)

Яна: Можна буде поїздити клубами України коли у нас буде уже повноцінна програма.

Павло: Сподіваюсь на весну ми бомбанем з нашою "Запаскою". Загалом, це буде така легка музика, за стилістикою альтернативна поп-музика, не заумна, не напружена та приємна. Тут не буде гучних барабанів, затрати у нас мінімальні, грати можна в будь-яких приміщеннях.

А як на вас діє сьогоднішня погода?

Яна: Взагалі на вулиці холод бадьорить, але коли переміщуєшся в приміщення, то хочеться розлягтись на дивані та поснути. Дуже контрастна зараз пора.

Павло: Зараз нам хочеться грати щось тепле і бадьоре.

Тож ми побажали Паші та Яні зігріти всіх своєю музикою. І, вийшовши на сцену, „Запаска” заспівала: „Кольоровий вінок мелодій одягни на вуха добродій, слухай або танцюй, будь ласка. Для вас грає Запаска!”

Треба бачити, як натхненно вони співають, як стараються координувати свої рухи на сцені, вмикаючи та вимикаючи звукові ефекти. Можливо, поки що це виходить не дуже невимушено, але все було так, ніби ми стали свідками творчого процесу – цікаво надзвичайно! Яна тримає гітару, а Павло танцює та змінює інструменти від бубна до рабаби.

А далі була несподіванка – на сцену вийшов „Очеретяний Кіт” у повному складі і запрезентував всім присутнім свій надзвичайний новий альбом. Унікальний той альбом усім, по-перше його записано було в польових умовах, а саме, в хатці-мазанці в чудовому селі Демидівка Жмеринського району. Точніше сказати, там у Демидівці наживо записувалась вся Очеретяна родина: Павло Нечитайло, Яна Шпачинська, Микола Доляк - кожен з друзів співає як окремий виконавець в супроводі „Очеретяних”.

Презентація Демидівського альбому була спонтанною та веселою та перетворилася на дружню джем-сесію. Надворі ніч змінила вечір, а розходитись ніхто не бажав, кожен з присутніх уже відчував себе частинкою великої Очеретяної сім’ї. Днями очеретяни збираються у невеличке зимово-передноворічне турне, поїдуть до Києва, Хмельницького, Чернівців, Франківська. Бажаємо усім почути ці гарні ліричні пісні та поріднитися з цією дружньою родиною. Слава подільським музикам!

Автор: Тимченко Лариса
Фотограф: Кушка Максим

Оригінал статті

середа, 9 грудня 2009 р.

Налягай на весла

Головна заключна пісня "очеретяних"демидівських пісень.
Пісня "Налягай на весла" присвячена всім вчителям у всіх значеннях слова вчитель, всім друзям і моєму брату
Острів Байда в Запоріжжі (наша родина прожила там більше 11ти років ну і звичайно я дуже люблю м.Запоріжжя)

Ранішні звуки

Це малюнок одного ранку.. ілюстрація ідеї А.Секретарьова (принаймні від нього я почув це в перше) ... "З якими думками ти прокидаєшся" Як що вони замкнуті на тобі(собі) це нехороша ознака, як що перші думки не про себе (назовні і т.п.) ця розгорнутість сприяє ...втім не хочу робити якісь рецепт покращення особливостей особистості... це суб"єктивні речі... але досвід наш свідчить на користь цих думок... в самій пісні про це ніц нема... але спочатку було.(в перших редакціях).. :)))) Наш герой "звук" - це була цікава як на мене ідея... а другий куплет це так би мовити екзестенція (вигаданий вінницький Камю пішов на прогулянку і думає про розвиток китаю, як скоро почнеться східна експансія і як справи на українсько -китайському кордоні - це жарт :)))

неділя, 6 грудня 2009 р.

Рейки

автору дуже повезло у середені дев"яностих, продавати книжки в електричках у Москві. Там він голос ставив і вчився не боятися публіки та пропонувати різне та корисне... "Дами і господа.. кніготорговое агенство ... і т.д. " Коли я вперше спробував продати Булгакова , це була здається лінія Савьоловського вокзалу, я чуть не ...з переляку і так плутав завчений текст, що народ у вагоні падав на коліна від сміху, ..зрештою, зробив дуже гарний почин, купили майже пачку книжок. В Українських електричках неоднарозово спостерігав колоритні картини торгівлі від пісень до супер клею, і з любовью та трохи з іронією присвячуємо цю пісню дорогим колегам, власне елекричці, де так приємно вчитися та писати вірші, та звичайно пасажирам-мандрівникам

Пісня була написана коли ми верталися з помаранчевої революції "завантажені" бальзамом "9сил" (це був наш "напій революції"), революціїя ,особливо тому що вона безкровна була нам дуже в кайф. Олег Скрипка поставив простенький апарат в якомусь закутку на місцях подій, ми також волали і грали для людей в житті яких щось дивне скоїлось, щось що я не хотів би описувати, це окрема тема,-але для громадянина та особистості, щось дуже корисне(я не про "9сил":)))

Піфагор

справа не в містичному походженні чисел чи щось подібне, три образа на перевагу Секретарьовським шляхтичу та орачу, .. Раціо та дві стихії 1. полювання-агресивний пошук чи щось таке.. я сам ще не второпав, 2. мандрівка-емоційний контакт (можливо жіночий початок-але і він необхідний мені здається) все це присутнє в нас але я розділив на першу частину, раціо сам по собі -тоска - схема передбаченість і мисливець, жертвою якого мусить бути шляхтич, замовне вбивство. ... у другій частині це троє товарищів їх об"єднання це продуктивний союз .. підкреслений він спалахами і т.п. тобто життя у подібних ситуаціях, в самій продуктивній фазі...принаймні я так думаю Просто іноді мені кажуть пацани , що неясно про шо пісні... а я їм кажу хлопці подивіться Грінуея "Данте " Пекло" от там йде розбір семантичний, удєлатись можна.. треба знати багато додаткової інфи, тоб то треба мати кодекі ,що би приєднатися до відчуттів та змісту... В Піфагорі все простіше

Кіномеханік

Кіномеханік-мешканець села Сокілець біля Каменця. Якось стала нагода мандрувати з Павлом Нечетайло кількома цікавими місцинам південного поділля, власне Паша і був нашим гідом. Сокілець був кінцевою зупинкою. мене в тій мандрівці цікавили різні історії, "мемуари маленьких людей" так принаймні називав ці есеподібні форми А.Секретарьов(я слухав кілька його записів-меленьки шедеври народних оповідань). не вигадуючи нічого я працював за так би мовити класичною технологією (сільрада-добрий день я журналіст мене цікавить- адреси потенційних місцевих майстрів слова, старожилів чи просто значущих сільських авторитетів,-диктофон- самагон, фото і т.п. (майже зе такою :) Ми з Володею Войчишиним піднялися з долини так би мовити Сокілецького каньйону. Там лишилися самі руїни у хащах і працююча церква, цю місцину мали затопити, мешканців переселили на гору, але не щось склалося і т.д.... Фільми жахів там знімати -ідеально, хоча це інша історія. Буду відвертим, піднялися ми через професійну осбливість, потяг до дигустації самогонних виробів. Горілка була гарна, а в хозяйки я власне і запитав чи нема якихось цікавих старожилів та решта... Так нас і познайомила вона з цим дідусем(кіномеханіком).Він розповів те, що коротко оспівується в пісні, дружина його згадувала німеччину , та війну. Шкода що я не можу записи ці знайти, просто дідусь наливав по 100 -(60 градусів) без закуски , і без перерви, а коли онучка принесла яєшню, я відверто натякнув володі -"Чувак, я шото пяний в ж." Вова повів себе адекватно (добре) спустилися у долину привидів ми скорше наж піднялися, в таборі нас чекала весела накурена подруга з закордону і ще один місцевий розповідач рибалка (коли ми потрапили у гості до нього я був вражений цікавою особливість наливання сему з невеличкого заварничка...умора)

пʼятниця, 4 грудня 2009 р.

Горілчаний дзен

Кажуть біля демидівського кар"єру якось знайшли кіберлітову трубку, 10 метрів завширшки, ми з сусідом, який довгий час працював на огранці алмазів прикинули, що як би щось таке надибати, то станок відповідний можна б було забацати, ну і т.д.були чутки що трубка біля лисої гори не доїджаючи до Гнівані (я не знайшов), але не в гранітному кар"єрі справа, просто кілька років поспіль на березі річки Рів на краю города наших сусідів Кірпічнікових (дахозривне по красоті місце , як на мене) ми проводили багато цікавих заходів, концерти, читання і навіть весілля і ось місце стало майже сокральним. багаття і музика , розмови і чарка, їх було багацько цих нічних посиденьок з стрибками в річку з тарзанки і т.п. в тому куточку раю. Були , хоч дуже рідко і сварки, навіть легкий мордобій, але життя триває... зараз все трохи змінилося, мабуть що на краще, не відомо. Цьому всьому :) пісня присвячена

Пісня страннувата, зі стоптаймами і вальсом

четвер, 3 грудня 2009 р.

Дістатися раю

не відомо чи є тут якісь аналогії з фільмом"достучаться до небес) , але елемент кіно здається присутній. Сусід - це образ який я назбирав з декількох людей і з себе також. У фільмі чи кліпі (потенційному) він ототожнений з демидівським сусідом. Головна проблема- невмирущий різноступеневий алкоголізм на якій хворі знову ж таки в різних ступенях багато моїх знайомих та друзів. "Віщо" та "на" це гротескне трохи порівняння з невірною постановкою питання навіщо? що би знайти відповідь часто густо треба правильно сформувати питання(його складові). Але навіть тоді нашим героям краще жалітися на долю, аніж робити кроки до іншого, бажаного життя. Горілчана прикутість вони ж "обійми пустелі" та річ яке дає нам кураж кайф і т.п. але здається останнвім часом забирає більше (здоров"я,глузду), і зрештою сон розуму народжує химерність буття ти борися з демонами не визнаючи головний їх генератор -жадобу горілчаного кайфу (це один з проявів)
Хоча якість самогону дядька Василя, який ми час від часу куштували... вражає (всі горілки і т.п. курять в буфеті (нєрвно) :)

середа, 2 грудня 2009 р.

Табу

Всі ми іноді бачимо деякі паранойні забабони чи то з старих часів чи то як прояв старечного маразматизму у поєднанні з якимось ще вадами чи навпаки корисними рисами мозкової активношті :) Копав я на браму ямки для стовбів саме на перетині літнього ти зимового часу, як казав Т.Секретарьов - це своєрідні ворота у новий період, тому означити контакт для подальшого руху треба-----Відволіктися від зимнього трансу, почухати різні місця і налагодитися на весняні арбайтени(я приблизно цитую).. я собі копаю , а якась бабуся нашого села (Демидівка) мені й гнєвно рече, що йо... і т.д. нєхарашо. Чи спрацювала психосоматика чи її гон та посил так би мовити наробив мені шкоди я не знаю.. але пісню різним формам табу я присвятив..

***кадастровий номер дається на хату у кадастровім бюро при приватизації і виписуванні державного акту на майно.. ще пару років тому в чергах і маячні подолання бюрократичних перепонів при оформленні землі і т.п. люди втрачали свідомість, сходили з глузду і їли слимаків (це образно кажучи)

**** Бузина як Шанхай - в це порівняння я і сам не в"їхав і коли була в нас змістовна суперечка з В.Войчишиним пояснив йому цей прийом як тавтологічну філософію створення патерна не подоланної задачі... Хтось шось поняв?

патерн це запозичене слово з нлп, у данному контексті своєрідна модель, чи алгоритм, правило дотримання якого дає загальний баланс подій та відчуттів у бажаному чи хорошому стані... далі дєбрі філософії, що є добро і гарне, чи доброчесність можлива, ми стартанемо від Сократа і дійдемо приблизно до воєвиявлення тіпа Зарат Устри і Нітше в цілому, а я непогано ставлюся до жінок думаю ці тексти (недосконалі треба сказати чесно) треба сприймати емоційно, на рівні "єсть контакт", "нема контакту", семантично, метафорична, орфоепічна та лексична вершина доступна лише небагатьом (наприклад Бродський чи Фрост) а вооще я видєлуюсь, мягко кажучи.. книжки треба читати

а взагалі початок 2 куплету сумнівний тим не менш... бабченятко суне вгору млин уваги димом дме у муку трощить повірьям шанс на діло добре
по життю вертаєшся у свій надибаний китай...
китай у значенні піднебесної... відокремлення від решти світу ну і таке... хоча може і інакше тлумачення ви знайдете :))

ще мені здається, що сам вислів "бабченятко", це не зневага а скоріш, таке розповсюджене ..поняття як " про всяк випадок"...дуже вона гнівалася з приводу моєї праці... не можна каже працювати..." а я хоч і не забобонний (здається) все ж вважаю що де які а може всі жінки трохи відьми,тоб то зочей чи іншу програмулю диструктивну(зчарувати) "запустити" вони можуть... І серед антивірусів, які пропонує "народна медецина" це є принцип, що все це фігня і дурні забобони, як що ти віриш що то фігня то тебе вон і чипатиме...тому ти зводиш все на "дитячу" форму "бабченятко" от тільки Кашпіровський долав майже всі рівні захисту, одного разу випадково перед дзеркалом, нєхарашо подивився на себе... і перестав в себе вірити ...діла стали гірше...це легенда.. обережно перед дзеркалами :))))

вівторок, 1 грудня 2009 р.

Окіл Рову

Окіл Рову ( Рів -річка в Демидівці) – це буденність Демидівки для грубо кажучи двух різних світоглядів. Перший можна окреслити трохи перебільшено як битва за картоплю та інший екологічно чистий здобуток городу. Другий – це контраст до міського життя- дачник спостерігач -філософ. Цей контраст конче необхідний для людини яка має недавнє сільске коріння, але вже призвичаїлася до міського (містечкового) життя. Доречі « друг на млині»це спогад про те як ми (Володя Войчишин,я та Юрій Андрухович) (здається там був ще Ігор Кравців але не факт) спостерігали неабияку зливу саме з млина (точніше його залишків). Ясно ,що не на суху :)