пʼятниця, 25 грудня 2009 р.

Мандрівка в Демидівку

Нарешті! Майже чотири роки поціновувачі подільського музично-поетично-філософського синтезу чекали на цю подію – і дочекалися. Вінницький гурт «Очеретяний Кіт», який на Буковині виступає, мабуть, активніше, ніж у себе вдома, презентує у Чернівцях свій новий «Демидівський альбом». Основна його частина була записана прoтягом дня у хаті-мазанці в селі Демидівка, куди спеціально завезли апаратуру. «Як то було? – перепитує лідер гурту Роман Кріль. – Зібралися, зіграли, як могли. Звукооператор тоді на халтурі у Хмельницькому був, хай росте здоровим, але проведені в Демидівці п’ять днів були незабутньо приємними, і саме цю атмосферу, сподіваюся, ми якоюсь мірою передали». Бас-гітарист «Котів» Володимир Войчишин додає: «Можливо, з погляду світового шоу-бізнесу якість альбому не дуже, але передати той щирий демидівський дух нам таки вдалося. До альбому увійшло 17 пісень, з яких 10 – програмні, дві – у співпраці з Яною Шпачинською і одна – з Павлом Нечитайлом. Решта ж – пісні, які були написані нами давно, але ніде на аудіоносіях не видавалися. На обкладинці CD – репродукція картини хмельницького художника Олександра Антонюка, а продаватиметься диск поки що виключно на наших концертах».
Щодо чернівецької презентації альбому, то вона відбудеться сьогодні, 25 грудня, о 19.00 у Будинку естетики та дозвілля (Шепетівська, 5). Ті ж, до кого ця інформація потрапить із запізненням, можуть спробувати наздогнати «Котів» 27 грудня в Івано-Франківську, де в галереї «Маргінеси» концерт збагатиться ще й за рахунок літературної частини у вигляді Юрія Андруховича і Тараса Прохаська. А щоб ви могли зрозуміти, чи воно все взагалі вам треба, ми попросили Романа Кріля розповісти трохи про народження основних пісень з нового альбому та прихований у них глибинний зміст. Отже, більш-менш пряма мова:

«Табу». Всі ми іноді стикаємося з різними забобонами. Копав я одного разу – саме на перетині зимового та літнього часу – ямки під стовпи для брами. Як казав мій учитель Анатолій Секретарьов, це своєрідні ворота у новий період, коли треба відволіктися від зимового трансу, почухати різні місця і налаштуватися на весняні «арбайтени». Я собі копаю, а якась демидівська бабуся мені гнівно так каже: «йой, нехарашо». Чи спрацювала психосоматика чи її месидж наробив мені шкоди – не знаю, але пісню різним формам табу я присвятив.

«Рейки». Мені пощастило у середині дев’яностих продавати книжки в московських електричках. Я там ставив голос і вчився не боятися публіки, пропонуючи їй різне красиве і корисне: «Дами і господа, кніготорговоє агєнтство і т.д.». Коли я вперше спробував продати Булгакова, то з переляку так плутав текст, що народ у вагоні ставав на коліна від сміху. Потім в українських електричках неодноразово спостерігав колоритні картини торгівлі – від пісень до суперклею. Тому з любов’ю та іронією присвячуємо цю пісню дорогим колегам, мандрівникам-пасажирам і власне електричці, де так приємно вчитися писати вірші.

«Ранішні звуки» – це картина одного ранку. Ілюстрація ідеї Секретарьова про думки, з якими прокидається людина. Якщо вони замкнуті на ній, це погана ознака. Не хочу давати якихось рецептів покращення особистості, адже це речі суб’єктивні, але наш досвід свідчить на користь цих думок. У самій пісні про це нічого немає, але в перших редакціях було. Герой пісні – звук.

«Піфагор». Це не про містичне походження чисел, а про три образи: «раціо» і дві стихії – полювання, або ж агресивний пошук, і мандрівку – емоційний контакт. Такий собі опис життя в найпродуктивнішій його фазі. Іноді мені хлопці кажуть, що пісня незрозуміла, а я їм кажу: «Подивіться «Пекло Данте» Гріневея – от де справжній семантичний розбір. А в «Піфагорі» все простіше.

«Кіномеханік» – мешканець села Сокілець біля Кам’янця. Якось випала нагода мандрувати з Павлом Нечитайлом кількома цікавими місцинами Поділля. Сокілець був кінцевою зупинкою. Мене в тій мандрівці цікавили різні історії, «мемуари маленьких людей». Не вигадуючи нічого нового, я працював за класичною технологією: «Сільрада, доброго дня! Я журналіст, і мене цікавлять адреси місцевих майстрів слова, старожилів чи просто сільських авторитетів»… Одне слово, ми з Володею Войчишиним вийшли на дідуся-кіномеханіка. Він розповів нам те, що коротко оспівується у цій пісні. Дружина його згадувала Німеччину, війну. Шкода, що я не можу ці записи знайти…

«Горілчаний дзен». Кажуть, біля Демидівського кар’єру якось знайшли кімберлітову трубку, 10 метрів завширшки. Ми з сусідом, який довший час працював на огранці алмазів, прикинули, що якби щось таке надибати, то станок відповідний можна було б… Але не в кар’єрі справа. Просто кілька років поспіль на березі річки Рів, на краю городу наших сусідів, ми проводили багато цікавих заходів: концерти, читання і навіть весілля. І ось це місце стало майже сакральним. Багаття і музика, розмови за чаркою – їх було багацько, цих нічних посиденьок упереміж із стрибками в річку у тому райському куточку. Зрідка бували і сварки, навіть легкий мордобій, але життя триває. Ось цьому всьому пісня і присвячена.

«Дістатися раю». Невідомо, чи є тут якісь аналогії з фільмом «Достукатись до небес», але кінематографічний елемент, здається, присутній. Сусід – це образ, який я назбирав з кількох людей. У фільмі чи кліпі (потенційному) він ототожнений з демидівським сусідом. Головна проблема – невмирущий алкоголізм. Тобто тут показано інший, темний аспект того, що здавалося веселим у попередній пісні. «Віщо» і «на» – це трохи химерний натяк на неправильну постановку питання «навіщо?». Бо щоб знайти правильну відповідь, спочатку треба правильно сформулювати питання. Але навіть тоді багато хто продовжує скаржитись на долю замість робити кроки до бажаного життя.

«Окіл Рову» – це Демидівка у контексті двох різних світоглядів. Перший можна охарактеризувати як «битва за картоплю». Другий – це контраст до міського життя, споглядання дачника-філософа. Цей контраст необхідний людині, яка має сільське коріння, але вже призвичаїлася до життя в місті. До речі, «Друг на млині» – це спогад про те, як ми з Володею Войчишиним і Юрієм Андруховичем (здається, там був ще Ігор Кравців, але не факт) спостерігали з млина потужну зливу.

«Медея» – це мандрівка сучасного Ясона не зовсім зрозуміло куди, але за чимось важливим, як от золоте руно. Рушає він з Демидівки через Браїлів до Жмеринки, а там сідає на потяг. Команди в нього немає, але є надія, що все може змінитися. Ключова постать – це, зрозуміло, Медея. Саме вона є провідником до мети. Але ми ж знаємо, чим закінчилося подружнє життя Ясона та Медеї. Ясон пішов до іншої, Медея спересердя вбила нажитих з ним дітей. Ціна перемоги буває більшою за саму перемогу, тож варто передбачати наслідки деяких вчинків. Текст трохи перевантажений, тому на концертах я його скорочую.

«Налягай на весла» – головна і фінальна з демидівських пісень. Острів Байда, про який у ній ідеться, розташований у Запоріжжі. Моя родина прожила там більше одинадцяти років, тому, звичайно, я дуже люблю Запоріжжя, з яким пов’язано багато спогадів. Пісня присвячена всім учителям у всіх значеннях цього слова, всім друзям і моєму братові.

Тарас ПІЦ

Оригінал

Немає коментарів:

Дописати коментар