Зелена ліщина

Не можна сказати що ця пісня невідома - згадки про неї я періодично зустрічав в ЖЖ і навіть на сайті pisni.org.ua є її текст і у якості виконавця вказаний "Очеретяний кіт". Але саму пісню в їх виконанні я знайшов досить недавно і сподіваюся що окрім мене знайдутся ще люди які її досі не чули :)

Отже, хоча Анатолій Секретарьов не вказує присвят, але я думаю що не помилюся, якщо напишу що вона присвячена другові... (тут я помилився).

Якому другові вона присвячена Секретарьов написав вже сьогодні у своєму новому есе, якого не було на момент написання цього посту. Отже, присвячена ця пісня Юрію Коновалову, так само як і "Мой друг - алкоголик".

Зрозуміти важливість цієї пісні можна із цих слів Секретарьова у яких він вітає "Котів" із виходом "Мандрівки в Косаківку":

«…Моє знайомство з "котами" почалося давно, 93-року. Щоправда, тоді тільки з одним-з Романом Крілем. Потім потроху усі перезнайомились. Вони кажуть, що я їх вчитель. Втім, я сам у них також вчуся, та ще й вболіваю за них. Оце десь рік минув, як вони, на мій погляд, "перелізли через паркан". До цього до Саду вони тільки підбиралися. Якщо все буде добре, незабаром, в наступному альбомі, побільшає їхніх самостійних мандрівок. Поки що їх хоч і небагато, але вони вдалі. Тож - гайда у Косаківку!..»

Ну а я запрошую вас послухати "Зелену ліщину".


гурт "Очеретяний кіт"
Демо-запис, кінець 2007 р.

Зелена ліщина
Слова і музика - А. Секретарьов

Пам'ятаю, якось ранком, років двісті тому,
може й менше, але це не так важливо, сину,
прибігає мій товариш і волає : "Ану,
піднімайся, і рушаймо по зелену ліщину."

Я спочатку не второпав, але вмився, поїв,
дуже швидко, бо товариш нетерплячий чекає,
вже як вийшли за ворота, він мені розповів,
що ліщина за вокзалом, а де точно - не знає.

Треба йти до лісосмуги повз великі склади,
перелізти огорожу, що навкруг танкодрому,
там побачимо сторожку, і почнуться сади,
а за ними - та ліщина у гаї старому.

Вона класна - дуже довга, і рівнесенька, як
той бамбук, що на базарі продають нам грузини,
але краща. Бо крім того, що вона на дурняк,
більше зловиш, кажуть люди, якщо вудка з ліщини.

Йшли ми довго і недовго, бо цікаво було,
покаталися на танку, на дрезині, на возі,
познайомились з поетом, що мав дивне житло -
жив у бочці з-під горілки, в степу при дорозі.

Він читав нам гарні вірші, але всі не свої,
бо свої читати, каже, - це не дуже етично.
А завершив так: "Колеги, як сказав Навої,
кожна бочка порожніє, а ліщина - то вічне!"

Тож і рушили ми далі, крізь велике буття,
друг мій вже не зовсім поряд, бо пливе на хмарі,
але інших до походу приєднало життя:
той малює, той віршує, той гра на гітарі.

Так і досі я блукаю у тім райськім саду,
загубив початок шляху, геть забув причнну,
та, буває, аж зрадію, як відчую, що йду
красним лугом разом з другом по зелену ліщину.

2004 - листопад 2006.