вівторок, 1 квітня 2008 р.

efandy: Провальний альбом і балансування між "текстовістю" і "музичністю"

Спочатку я не хотів публікувати цей текст в блозі, але вирішив що такого тексту про "Котів" ще ніхто не написав і навряд чи напише, а, отже, він вартий включення у спеціально для нього створену рубрику "Кунсткамера".


Очеретяний кіт – Мандрівка в Косаківку

«За площею Рязанська область подібна на Швейцарію. Більше на Швейцарію Рязанська область нічим не подібна». (народний анекдот)

2007 року вінницька група „Очеретяний кіт” представила свій четвертий альбом, „Мандрівка в Косаківку”. Самі музиканти позиціонують себе як фольк-рокову групу, руйнуючи в такий спосіб усталений стереотип про західницьку монополію на фольк. Половина пісень на альбомі – обробки народних, причому музиканти звертаються не тільки до карпатських коломийок, що вже потрохи починають набивати оскому (добре, їх тут тільки три), але й до обійдених раніше увагою чумацьких пісень („Волики”, „Буркун-зілля”, „Чумак воли завертає”). Власне, назвати їхні обробки роковими навіть із префіксом „фольк” можна тільки з великою натяжкою, якщо вслухатися в басову партію. Нічим іншим ця музика не нагадує рок: по-народному горловий, але з попсовою м’якістю вокал Романа Кріля, троє бек-вокалістів, повністю акустичний склад (скрипка, акустична гітара, контрабас, флейта) – хіба флейта викличе з перших нот спогади про «Jethro Tull», які, втім, швидко розвіються. Так що тепер народні пісні звучать злегка приджазовано, дуже м’яко і спокійно. Однак аранжування могли би бути кращі. Середній вуличний джазбенд грає і з більшим драйвом, і з грамотнішими аранжуваннями.

Але попри обробки народних пісень, в альбомі є ще й авторські... і краще б їх не було. Якщо дві пісні авторства самого Кріля ще сяк-так придатні до слухання, хоч і викликають подив, кому взагалі спало на думку це записувати („а я самий очима в зоряній безодні стою блукаю, і дивно, і так холодно, здається, замерзаю”), то чотири пісні авторства Анатолія Секретарьова – це злочин проти доброго смаку. Хоча треба віддати належне авторові за хоробрість: представити публіці текст зі словами: „За ніч землю снігом вкрило, все містечко стало білим: біла річка, біла гребля, білий світ; і до школи, як горобчик, пострибав єврейський хлопчик, і залишив на подвір’ї перший слід”, – міг би наважитись тільки остаточно змаразмілий член Спілки письменників. Такі огидні тексти супроводжує не приємніша музика з незакінченими й нелогічними мелодичними зворотами і вкрай слабким аранжуванням. Додайте до цього сонний і задуманий саунд – і отримаєте вкрай нестравну суміш.

Підсумок: провальний альбом. На увагу заслуговують тільки три обробки чумацьких пісень, та й то з огляду на відсутність альтернативи в цій галузі, сяк-так можна слухати коломийки. Все решта – бездарність і несмак.

Оцінка: 2/10.


Оригінал

Немає коментарів:

Дописати коментар