субота, 10 червня 2006 р.

«У мене є велосипед і семеро котів»

Назва гурту «Очеретяний кіт», який талановито і натхненно грає адаптований фольк 11-й рік, походить від однойменної тварини, яка живе на болоті в очереті, де є все, що їй потрібно для існування. Учасники гурту дуже люблять мандрувати, але принципово хочуть жити у рідній Вінниці, де можуть спокійно займатися творчими експериментами.
Нещодавно «замандрували» вони до Чернівців, потрапивши на свято виходу на полонину. Щоправда, куштував страви гуцульської кухні лише один із лідерів колективу – Володимир Войчишин, який приїжджав на свято зі своєю чарівною дружиною Юлією.

«Самогон треба пити потроху, бо це небезпечно для психіки»

– Нещодавно ви презентували у Києві четверту платівку «Мандрівка в Косаківку». Що ж то за Косаківка, де вона?
– Косаківка – це село у Вінницькій області й назва пісні, яку ми взяли за назву альбому. У ній йдеться про одну з численних мандрівок Поділлям. Це була поїздка до родичів нашого товариша, і все, що там оспівується, – було насправді.
Є там і про місцевий самогон. Він готується з буряка. Подорож відбувалася взимку, тому споживати тоді його ще можна було, але на відстані метра-півтора непідготовлeну людину він запросто міг звалити з ніг. Дуже колоритний аромат і смак специфічний. Його слід пити потроху, бо це небезпечно для психіки.
– Скільки ж можна спожити цієї рідини, не ризикуючи загинути?
– Ми не рахували. Мені здається, що міцність коливається від 65 до 70 градусів. Ми тоді випили не так, щоби багато, але нам було дуже добре.
– Виходить, що диск з’явився завдяки самогону…
– Та не у самогоні, напевно, була річ – сама подорож і повернення були захопливими.
Альбом випустила фірма «UKRmusic», і він складається з 13-ти пісень. Там декілька чумацьких пісень, коломийок, декілька наших авторських пісень. Ми записували їх для себе, давали на радіо, і тут з’явилася нагода випустити альбом. Зараз виявилося, що перший тираж розпродано, і нам пропонують другий.
Презентацію влаштували у Києві – у корчмі, яка називається … «Очеретяний кіт». Ця корчма у Гідропарку не має жодного стосунку до нас – лише назва і те, що ми вже познайомилися. Власник сам нас знайшов і запропонував щось зробити, а нам саме потрібно було влаштувати презентацію.
Сцену, закладену очеретом, влаштували просто на березі Дніпра. Було дуже гарно: ми виїхали на бричці у супроводі ескорту з каскадерів, переодягнених у козаків.
Там були «Гайдамаки», Катя Чілі, Сашко-лірник. Ми привезли самогон із Косаківки, і для кола втаємничених відбулася заключна частина презентації. Ніхто не вийшов із-за столу байдужим.
До речі, у тому очереті була купа котів…
– Кажуть, що дегустування місцевих напоїв завжди входить до програми ваших подорожей…
– Усі наші мандрівки, включаючи поїздку до Путили, на вихід на полонину, обов’язково включають у себе елемент дегустування місцевих напоїв. Раніше такого не було.
У Путилі самогон особливий і специфічний. Можливо, навіть смачніший, ніж справжній косаківський з буряка. Той дуже жорсткий – для справжніх чоловіків.
У кожному куточку ми натрапляємо на самогон. Нам це подобається. Раніше, пригадую, я навіть не міг його пити, а зараз…

«В Україні ніхто не заробляє на власних дисках»

– Чи будете презентувати диск у Чернівцях?
– Насправді ми приїхали, бо хочемо підготувати концерт-презентацію. Можливо, це буде спільний виступ з гуртом «Гуцул Каліпсо». Ми з ними товаришуємо.
– Випускаючи диск, музикант насправді заробляє на життя?
– В Україні ніхто, як мені відомо, не заробляє на власних дисках, а якщо заробляє – це не основне. Основне – це концертна діяльність.
Можливо, колись усе зміниться, адже у світі люди заробляють на тиражах, але там аудиторія ширша.
Наш видавець Ігор Мельник, який взявся видати диск, – справжній ентузіаст. Він сам був здивований, що диск розійшовся. Ми не маємо жодного кліпу, який би крутили на ТБ. Переважно популярність базується на Інтернеті, звідки люди скачують пісні. На
фестивалях люди нас чують.
– А з чого ж ви живете? Не з музики ж…
– Ми намагаємося це робити. Я безробітний і нічим не займаюся, окрім гурту. Тому поки що важко, витрачаємо більше, ніж отримуємо. Але усе змінюється потроху. Люди починають цікавитися такою музикою. З’являється багато гуртів, які роблять якісну музику, але не можуть бути представленими у комерційному медіа-просторі. Люди бачать їх на фестивалях, в Інтернеті. Один із таких гуртів, до речі, «Гуцул Каліпсо». Ці хлопці вже на реальному рівні. Олег Скрипка дає їм вже аванси, тобто запрошує на фестивалі.
Зараз яка ситуація: вкладають гроші, крутять кліп і на десятій годині людина починає вірити, що якщо показують стільки – воно варте того… Спрацьовує. Дівчата танцюють у трусиках, наприклад. Напевно, це також вражає пересічного українця.
Але його також слід виховувати, грубо кажучи. Публіка в Україні є, але немає ланки, яка пов’язує виконавця і аудиторію. Кожен собі окремо щось робить і виживає, як може.
Нам здається, що наша музика говорить сама за себе. Тут не у нас справа – ми не виступаємо без трусів тощо.
Живемо якось. Зараз вдома маємо семеро котів. Можемо відкривати свій бізнес і недорого продавати їх. 20 гривень за відро, наприклад…
Персидські вони у нас, до речі.
Чи легко бути дружиною очеретяного кота?
– Юлю, чи легко жити з котом, навіть якщо він – очеретяний? Грошей він практично не заробляє…
– Я із самого початку знала, на що йду. Він – дуже цікава людина. Я почула про гурт 10 років тому, коли вчилася на медика у Вінниці. Приїхала туди зі Львова. На першому курсі закохалася у гурт, а вже потім – у Володимира.
Для нього гурт – все його життя. Він вважає, що гонитва за грошима – не основне у житті, бо багато втрачається. У будь-якому разі ми не помремо з голоду. Тобто людина, яка живе щиро і поводить себе чесно, якось вийде на той рівень, на якому можна прожити.
– А як вам вихід на полонину?
– На таке дійство ми приїхали вперше. То була суцільна бутафорія, але ми до неї спокійно ставимося – нікуди від неї не подінешся. Кожен собі знаходить своє. Ми не стали слухати на стадіоні фанерну групу з Луганська, а познайомилися з охоронцем місцевого магазину канцтоварів. Не було де заночувати, і він запропонував нам заночувати у нього. Потім самогон, божевільні краєвиди, ми дивимося на воду... І тут нас починають оточувати бички з телятами. Самогон вони з нами не пили, але нас слухали.
Чудово, що відбувалися неочікувані штуки і з цього маєш матеріал для натхнення.
– А Чернівці…
– Ми дуже любимо Чернівці. Плануємо тут відзняти кліп на нашу пісню «Єврейський хлопчик» Анатолія Секретарьова. Чому такі асоціації? Я сам виріс на Єрусалимці – це такий район у Вінниці, який дуже нагадує Чернівці. Вона є у нас в альбомі. Але Вінниця зараз розростається, ростуть поверхи, перекривають дворики. Хоча тут досі збереглися такі старовинні закапелки. Такі занедбані, на перший погляд (і на другий, напевно, також), місця дуже класні. І ця пісня – про таке містечко. Знаю, що у Чернівцях є єврейська громада. Але мене здивувало, як у вас багато російської мови. А взагалі – чудове місто. Ми закохалися у нього…

Немає коментарів:

Дописати коментар