"Очеретяний кіт" – мандрівна тваринка, що живе на болоті. А ще – суперова етнокоманда, яка (ні для кого не секрет) завдяки своїм численним друзям виступає у Чернівцях частіше, ніж у рідній Вінниці. Саме тому тимчасове переінакшення гурту – проект "Микола в очереті" вирішено було вперше презентувати саме тут – на Буковині. Дружні ж стосунки трансформувались у пісню "Чернівці-Вінниця" – баладу про вимушену і водночас так необхідну мандрівку потягами та автобусами між цими містами. Учасник команди Володимир Войчишин настільки закоханий у наше місто, що після дебютного концерту гостював на Буковині ще тиждень. Саме з ним і спілкуюся, попиваючи пиво на березі Пруту
– Чому вирішили обкатати свою нову програму саме у Чернівцях?
– Справа в тому, що для нас Чернівці – це особливе місто. З особливою аурою, особливими людьми і особливою атмосферою. І завжди приємно лишитись тут хоча б на день, подивитися місто. Понюхати, помацати, як-то кажуть.
– А як оцінюєш ваш чернівецький виступ?
– На два з плюсом по десятибальній шкалі. Просто зібралося настільки багато людей, що краще було б, якби виступив більш досвідчений щодо участі у таких фестивалях "Очеретяний кіт".
– Що трапилося з "Очеретяним котом"? Чому ви трансформувалися у команду "Микола в очереті"?
– З гуртом "Очеретяний кіт" нічого не сталося: "Очеретяний кіт" існує. А проект "Микола в очереті" – це окремий проект окремої людини. Ніякого стосунку до "Очеретяного кота" він не має, окрім того, що у ньому беруть участь деякі його учасники.
– Як задумувався проект "Микола в очереті"?
– Все дуже просто! Насправді ми з Миколою Доляком уже понад 10 років граємо на вулиці у Вінниці. З'явилася вже ціла купа народу, якій подобається якість тієї нашої лабанини. Тому і вирішили зібратися у окремий гурт. Щодо творчості, то зараз готуємо одразу декілька альбомів. По-перше, це мої потуги зробити з пісень нашого вінницького літературного гуру Анатолія Секретарьова щось таке, щоби воно принаймні було записане і залишилось закарбованим для історії. Хоча Секретарьов зараз все це похиряв, сказавши що максимум 2-3 пісні може бути, а там цілих – 19! А ще готуємо новий альбом "Очеретяного кота", робоча назва якого "10 років кіномеханіком". Ну, і наш проект "В очереті"...
– Що сталося з вашим фронтменом Романом Крілем?
– Він зламав ногу. Робив ремонти у власному обійсті і бетонна плита впала йому на ногу. Ніяких відходів від гурту у нас немає. Просто зараз він нетранспортабельний. "Очеретяний кіт" є сильним ще й за рахунок того, що кожен з його учасників може утримувати свій проект. А що таке утримувати? Це тримати і робити його тільки на своїй енергії.
– Щодо гурту "Мартові", де співає ваш контрабасист – цей проект не йде всупереч вашим інтересам?
– У принципі йде. Вже було кілька разів так, що їх концерти перетиналися із нашими. "Мартові" до "Очеретяного кота" ніякого стосунку зовсім не мають, це раз. А по-друге, думаю що з ними ситуація насправді не така вже й проста. Вони – чуваки молоді, і їм треба лабати. Їм потрібне визнання, принаймні мінімальне – на рівні музики хоча б. Я вже не кажу про тексти і аранжації.
– Але все ж таки якими очима дивиться досвідчений "Очеретяний кіт" на те кошеня, яке тікає від нього у доросле життя?
– Розумієш, для того, щоб втікти, треба бути спочатку тут, в команді, а потім тікати. Асафатов Сергій ніколи не був ТУТ. Він лабав, звичайно, з нами на контрабасі... Просто, коли ми лабаєм концерт – це мінімум 100 баксів на людину – і він просто заробляє собі гроші. Все. І більше його нічого не цікавить, що відбувається всередині гурту – це правда. Сергію, вибач, але мені так здається...
– Чому вас перестали запрошувати на "Шешори"?
– Думаю тому, що ми там вже грали 4 рази поспіль, а вони хочуть якихось змін. Єдина група, що лабає у них постійно, – це "Перкалаба", – але у них з організаторами свої розклади.
– Чим тоді "Перкалаба" краща за "Очеретяного кота"?
– Нічим. "Перкалаба" – це мі-мажор, ля-мажор – все, майже як і у нас.
– Якими якостями потрібно володіти, щоб завоювати прихильність публіки?
– Потрібно просто грати біцухами і плечовим поясом. Не думаю, що "Перкалаба" – це плечовий пояс (сміється – авт.)
– Чим ви збираєтесь дивувати українського слухача у наступному році?
– Нічим особливим – намагатимемось й надалі триматися того музичного ключа, який подобається нашим шанувальникам.
Немає коментарів:
Дописати коментар